«Рутина вбиває класичну музику». Інтерв'ю з диригенткою Оксаною Линів, яка стала першою у світі очільницею оперного театру в Італії
Українська диригентка Оксана Линів стала першою в історії жінкою на посаді музичного директора оперного театру Комунале в італійській Болоньї. Сьогодні вона відкриє оперний сезон 2022 року своїм концертом-інавгурацією.
Подробиці свого призначення, про перші кроки на новій посаді та проблеми класичної музики в Україні Линів розповіла Радіо НВ.
— Вітаємо вас з такою історичною подією. В інтерв'ю The Guardian ви говорите, що були здивовані пропозицією. А чому?
— Тому що лише декілька місяців тому відбувся мій перший виступ в Італії. Я приїхала в гості — усього на один концерт, на гастролі. Не очікувала, що оркестр буде вже в такому захопленні, що вони запропонують одразу посаду їхнього керівника — музичного директора театру.
— Вам складно було йти шляхом диригентки, тому що чомусь вважалося, що це чоловіча професія. Як це зараз сприймається? Світ стає «рівнішим»?
— Ще далеко не рівнішим. Співвідношення успішних жінок-диригентів до чоловіків у світі приблизно 3% до 97%. Ще багато роботи, треба розвиватися в цьому напрямку, але жінки вже не є таким винятком, як це було раніше. Особливо — серед молодого покоління: у сильних, талановитих, обдарованих, дівчат стартує міжнародна кар'єра. Я пишаюся бути однією з них і займати такі провідні позиції. Також для мене це певна відповідальність: показувати хороший приклад, додавати впевненості, ділитися своїм досвідом з тими, хто також намагається ступити на цей шлях.
— Під час вашого навчання не було жінки-диригентки, яка б могла щось порадити. Це насправді так важливо?
— Звичайно, дуже важливо. Будь-який молодий диригент навчається на чиємусь прикладі: дивиться записи, слухає концерти. Мої перші три роки навчання відбувалися в Зінаїди Остафійчук — це диригентка, яка працює у Львові. Але у свої студентські часи я ніколи наживо не бачила концертів, симфонічних концертів, де за пультом стояла б жінка-диригент. [Це потрібно було для того,] щоб подивитися, як вона виходить, як її сприймає публіка, як поводиться перед оркестром, якими є її рухи, в чому вона одягнена. Це все дуже-дуже важливо для сприйняття. Всі стереотипи фіксуються підсвідомо в головах більшості людей, а потім для них стає великою дивиною, що молода дівчина обирає для себе таку складну професію.
— Повертаючись до театру Болоньї, в яких оперних постановках ви братимете участь як диригентка?
— [Сьогодні] відбудеться мій перший концерт-інавгурація на посаді музичного директора. Це буде симфонічний концерт із творів Ріхарда Штрауса, а також Ріхарда Вагнера. Прозвучить концертне виконання першого акту Валькірії, а також симфонічна поема Смерть і просвітлення.
Наступного місяця у мене вже будуть наступні два проєкти — це твори Дворжака і Брукнера, Паганіні, Чайковського.
— Українську музику ви приносите західним слухачам — європейським, світовим. Але в самій Україні не все так добре зі сприйняттям не те що української, а й узагалі симфонічної музики.
— Ви маєте рацію: в Україні нам потрібно дуже багато працювати над тим, щоб надбання класичної музики та високої культури стали для всіх обов’язковим поняттям, над поняттям національної гідності.
Наприклад, зараз я працюю в Італії і у мене минають дуже інтенсивні дні: вдень — сім годин репетицій, а ввечері мене переважно запрошують в якісь поважні кола, тому що хочуть познайомити з багатьма важливими людьми.
У Болоньї, наприклад, існує найстаріший в світі університет, який побудували ще до Сорбонського університету. Напередодні мене запросила президентка Болонського клубу на важливий обід, було цікаво поспілкуватися. Перше відчуття, яке виникає, — що опера, класична музика, оперні постановки тут є невід'ємною частиною громадського життя.
Епізод, який мені запам’ятався і навіть насмішив: до оперних прем'єр публіка настільки по-особливому готується, що обирає спеціальні наряди у стилі тієї оперної постановки, яку вони будуть слухати.
Італійська публіка також дуже емоційна: вони або кричать «Браво! Біс!» або навпаки, можуть засвистати. Це також дуже важливо.
В Україні також потрібно, мені здається, розвиватися в цьому напрямку.
— Однією з ваших цілей перебування на посаді музичного директора в Болоньї є те, що ви хочете зацікавити оперою якомога більше молоді. Як сьогодні їх заохотити?
— Те, що найбільше вбиває класичну музику, — це рутина. Це коли ви приходите ввечері на оперну виставу і бачите якийсь кволий оркестр, коли люди не горять тим, що вони роблять. Найважливіше для успіху — це дуже яскраві виступи, [які залежать від] успішних репетицій і віддачі на сцені.
Звичайно, це і формування цікавих програм, запрошення сильних солістів, щоб кожен концерт і розголос про нього ставав усе гучнішим.
Дуже важливі також цікаві інтерв'ю, зустрічі з публікою. Здебільшого їх організовують перед прем'єрою.
Наприклад, Болонья дуже пишається тим, що вони дуже часто були попереду цілого світу у своїх різних нововведеннях. І зараз також, призначивши вперше в Італії на посаду музичного директора жінку, вони вже мають дуже велику увагу.
