Книжковий Арсенал 2017. Сила сміху - есе літературознавця Ростислава Семківа

15 травня 2017, 11:02
Новое время Style в рамках спільного спецпроекту з Книжковим арсеналом "Сміх. Страх. Сила" публікує серію есе відомих українських журналістів та громадських діячів

Продовжуємо спецпроект роздумами літературознавця, викладача НАУКМА, в. о. директора Українського інституту книги Ростислава Семківа - Сила сміху.

Сміх – це стихія. Як тайфун, чи землетрус, чи цунамі, що ввергають все надовкола у вир й деструктують звичні людині ландшафти до елементарних частинок кори, каменю та скла, сміх одним відрухом охоплює все психічне єство людини. Ми буквально тратимо над собою владу, коли сміємося. Нам перехоплює подих, на очі набігають сльози, м’язи обличчя випружуються в гримасу, котра нам позначає радість, проте інопланетній істоті видавалася б цілком дивною. Сміх проймає все тіло водночас і зненацька, як страх, як сексуальне збудження, як біль. І зі страхом у нього особливий зв’язок: сміх вибухає в ту коротку мить, коли усвідомлюємо, що боятися вже нічого.

Відео дня

Так, сміх позначає моментальне усвідомлення радості існування, коли загроза відступає й ми знову у безпеці. Так сміялися наші предки, коли після грозової ночі з блискавками та ударами грому крізь хмари пробивалося сонце, або коли небезпечні хижаки тікали, налякані бойовими кличами та вогнем смолоскипів. Так сміємося ми, коли тривожна звістка обертається першоквітневим жартом, або коли, підсковзнувшись й упавши, розуміємо, що не травмувалися серйозно. Сміх – це звістка про добре після очікування найгіршого. Це усвідомлення сили, що поборює слабкість.

Природна здатність сміятися в людському соціумі набуває рис особливого типу комунікації. Хто сміється, повідомляє тим самим усім довкола, що перебуває в безпеці, в радісному стані – у «доброму гуморі». Причини такого стану, звісно ж, вельми обумовлені історично й різняться для різних груп, фахових, соціальних чи національних. Тому цілком реально існують гумор патологоанатомів, жарти моряків, автомобілістів, «справжні чоловічі» жарти, а також «тонкий англійський гумор» і «празька іронія». Сміються скрізь по-різному, проте всі люди сміються.

Давно помічено, що в літературі та інших мистецтвах, не витримавши високого пафосу боротьби та смерті, митці вдаються до пародії, котра знімає загрозливість та тривогу піднесених історій, перетворюючи сказане на комічний матеріал для реготу. Тому вслід «Іліаді» постає «Батрахоміомахія», мандрівні спудеї перекручують сакральні гімни, а ренесансні автори піднімають на кпини середньовічні сюжети в «Декамероні», «Гаргантюа та Пантагрюелі» чи «Дон Кіхоті». Мілан Кундера, один зі знаних празьких іроніків, недаремно вважає гумор основою цілої школи європейського класичного роману, а сам цей жанр проголошує основою сучасної цивілізації. Де епос говорить піднесено – там роман сміється. І ми сміємося та іронізуємо разом із Вольтером, Джейн Остін, Чарльзом Діккенсом, Гоголем чи Гашеком, Ільфом чи Петровом, Бредбері чи Пратчетом.

Звісно, гіркий та навіть злий сміх Свіфта відрізняється від добрих кпинів Джерома К. Джерома. Ми не завжди знаємо, де сміятися у Хармса й чи сміятися взагалі у Кафки та Джойса. Нам вмикають записи реготу, щоб ми знали, коли, як вважають сценаристи, варто сміятися у численних «сіткомах», хоча промови багатьох набундючених політиків викликають в нас регіт цілком спонтанно. Сміх долає страх і тому багато хто, з-поміж тих, котрі прагнуть виглядати страшними чи бодай серйозними, бояться самого сміху. Хворий організм сміятися не буде – здоровий якраз здатен сміятися й у цьому першочергова ознака його здоров’я.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Українська література любить сміятися. В неї доволі жахливих й жаских періодів, виборсуючись із яких наше письменство просто вибухає розрядами здорового реготу. Піднімають на кпини пихатого султана запорожці, бо вони його не бояться. Веселі козаки Котляревського регочуть всупереч правилам класичного епосу та наперекір поруйнуванню січі й власним поразкам. Зі сміху «Енеїди» та з сатир Шевченка починається новий виток української літератури там, де про будь-яку літературу національною мовою, здавалося б, можна вже забути. Імперія плекає високу «європейську» культуру в французьких пансіонах? Але добрі веселі люди чомусь ставлять пам’ятник Проні та Голохвастову. Радянські доктринери проголошують народження нової людини? Але робітники та колгоспники кидають працю, щоб послухати в’їдливі жарти Остапа Вишні. Булгаков сміється з радянського ладу, Зощенко сміється, сміються Микола Куліш та Майк Йогансен. Кпить Симоненко, гірко іронізує Стус. Треба виховати нове покоління на прикладі «подвигу» Павлика Морозова? Ось вам Павлик Морозов! - нецензурно регоче Лесь Подерв’янський.

А з чого ми починаємо відлік новітнього витка української сучасної? Звісно ж, з бурлеску, балагану та бутафорії Андруховича, Неборака й Ірванця. Тривога й жах попередньої епохи чіпкі – для їх зламу й демонтажу потрібно багато «ги-ги-и» й від Винничука, і від Позаяка, від Жадана і Карпи. Це настільки перейнята здоровим сміхом література, що вона миттєво реагує, коли нам направду страшно – особливо коли страх відступає. Тому всупереч розпачу й паніці з’являються «Укри» Богдана Жолдака, а остаточно не втратити віру в людське не дає замаскований сміх Антиповичевої «Помирани». Сміх народжується там, де сила спонукає страх відступити. І сміх є усвідомленням цієї сили. Сміх – людська психічна стихія, що не дала нам зникнути й що яскраво засвідчує: весна нарешті надходить.

Слідкуйте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE у Facebook та Вконтакті

Показати ще новини
Радіо НВ
X