До Міжнародного дня анімації. Шість найкращих українських мультфільмів за версією кінокритиків
Щорічно 28 жовтня відзначається свято всіх, хто причетний до мультиплікації - Міжнародний день анімації. З цієї нагоди пропонуємо добірку найкращих українських мультфільмів за версією кінокритиків.
У 2020 році Довженко-Центр ініціював визначення ТОП-100 найкращих українських фільмів на думку істориків, критиків і дослідників кіно.
У популярній уяві анімація досі перебуває в тіні ігрового кіно, вважається дитячим, надто несерйозним для дорослого світу, жанром. І це попри культовий статус Пригод кота Фріца (1972), Дикої планети (1973) та Пригод капітана Врунгеля (1976−1979), або ж гучний фестивальний успіх Йшов трамвай № 9 (2002), Вальса із Баширом (2008) та Аномалізи (2015).
НВ разом з Довженко-Центром пропонує познайомитися з добіркою найкращих українських мультфільмів за версію кінокритиків.
1. Пригоди капітана Врунгеля (1976−1979, Давид Черкаський)
Багатосерійний мультсеріал Давида Черкаського серед анімаційний робіт найбільш високо оцінили українські кінокритики — він опинився на 18 місці і обігнав багато художніх фільмів. Його успіх можна пояснити не лише ностальгією за дитячими враженнями, але й багатьма новаторськими винаходами режисера, а також тим, наскільки сміливим був його мюнхгаузенівський гумор і відвертий формалізм для «застойних» 1970-х.
Мультсеріал здійснив переворот в радянській анімації і став культовим для кількох поколінь глядачів. Він не тільки поєднав низку анімаційних технік — перекладку, малюнок, кінозйомку, предметну анімацію тощо, але зміксував і обіграв найбільш популярні жанри в тогочасному західному кіно. Рідкісні для радянського екрану кримінальні трилери, гангстерські фільми, вестерни тут зустрілися з пригодницькою літературою про морські подорожі, якою поголовно зачитувалися підлітки.
Сюжетну лінію з гангстерами, якої не було в оригінальному сценарії за мотивами повісті Андрєя Нєкрасова, вигадав і прописав режисер стрічки Давид Черкаський, щоб додати у фільм конфлікт. Абсурдистський гумор і діалоги з фільму одразу розійшлись на цитати, а пісні випустили на платівках Мелодія.
2. Енеїда (1991, Володимир Дахно)
Уявіть собі Троянську Січ. Козаки боронять місто від грецького війська. Керує ними славний отаман Еней. Точиться боротьба і на Олімпі: боги без упину плетуть інтриги та підступи. Завдяки та всупереч небожителям Еней проходить довгий шлях, сповнений курйозних ситуацій, еротичних інтермедій і кривавих сутичок, аби заснувати легендарну Римську Січ.
Цей сюжет — не сновидна фантазія спудея латини, а стислий переказ бурлескно-травестійної поеми Івана Котляревського Енеїда, одного з найважливіших творів української літератури та ідентичності. У 1969 році Наталя Василенко режисує короткометражну варіацію на тему — Пригоди козака Енея, у роботі над якою були задіяні чи не всі автори Енеїди повнометражної.
За іронією долі, запит на мультиплікаційну російськомовну екранізацію Котляревського надходить з московської кіностудії Союзтелефільм у 1988 році. За роботу береться творчий дует київських мультиплікаторів Володимира Дахно та Едуарда Кірича, а також композитор Ігор Поклад. Відома на весь Союз завдяки роботі над мультсеріалом Як козаки… трійця працювала близько трьох років, створила майже сто тисяч малюнків і потай дублювала мультфільм українською мовою.
На відміну від усталеної традиції анімаційних екранізацій, Дахно відмовляється від реалізму на користь гротеску та анімаційного трюку, виплескуючи на глядача шалений калейдоскоп народного гумору, ексцентричної музики, буколічної тілесності й еротичного малюнку. Зрештою, Енеїда стане першим повнометражним мультфільмом незалежної України, національним за змістом та формою.
3. Острів скарбів (1988, Давид Черкаський)
Острів скарбів — дуже вільне і дуже хуліганське переосмислення класичного роману Роберта Л. Стівенсона. Мультфільм замовило Держтелерадіо СРСР у 1986 році, але на його створення виділили критично мало часу — лише два роки на повнометражний двосерійний мультфільм, тоді ж як за стандартами на зйомки 10 хв анімації потрібно було 8−9 місяців. Але це не завадило знімальній групі практично щодня ганяти в футбол у дворі кіностудії Київнаукфільм. Коли дедлайн почав невідворотньо наближатися, автори фільму вирішили додати кілька прийомів, які зекономили час аніматорів.
На кожного з героїв завели досьє, подібно до того, як це було в серіалі Сімнадцять миттєвостей весни (1973). Крім того включили музичні ігрові епізоди, на яких вусаті пірати в чудернацьких капелюхах, з наколками і пістолями закликають дітей дотримуватись режиму дня, не вживати алкоголь, не палити і слухатися батьків. Ці вставки, стилізовані під західні рок-кліпи, викликали дуже змішані почуття у радянських дітей — від неймовірного захоплення і бажання підспівувати до хтонічного жаху — але мало кого залишали байдужими.
Новаторські прийоми, які Черкаський уже випробував в Пригодах капітана Врунгеля й інших стрічках, тут також пішли в хід: поєднання техніки перекладки з малюнком, ґеґи, немислимі ракурси, візуалізовані, як у коміксах, звуки, помітні відсилки до західної мас-культури — від фільмів про східні єдиноборства до Рембо.
Мультфільм в багатьох сенсах пробив четверту стіну в радянському кіно, став останнім повнометражним мультфільмом як в СРСР, так і творчості режисера. На початку 1990-х Черкаський розпочав свій останній проєкт Макарони смерті, або Помилка професора Буггенсберга, який, судячи з назви обіцяв глядачам велику порцію чорного гумору, але так і не був втілений.
4. Йшов трамвай № 9 (2002, Степан Коваль)
В годину пік заповнений вщент трамвай пересувається містом. Під розмірене хитання вагону звивистими коліями розгортаються маленькі історії і великі драми. Всередині нього пасажири діляться перипетіями власного і телевізійного життя, вирішують побутові конфлікти, обговорюють свіжі новини з газет і світ за вікном. Лише водійка трамваю і кишеньковий злодій, який мовчки озирається і робить свою делікатну справу, не приєднуються до цього гамору.
Сюжет, до болю знайомий більшості міських жителів українських міст, і форма його втілення підкорили журі низки міжнародних кінофестивалів, зокрема, Берлінського, де стрічка у 2003 році отримала Срібного ведмедя за найкращий короткометражний фільм. Міжнародний успіх мультфільму для українських аніматорів став важливою точкою переходу від стагнації до обережних надій на відновлення кінопроцесу.
Коваль задумав фільм ще наприкінці 90-х у складні для українського кіно часи, тоді ж виграв президентський грант на його зйомку. Від ідеї до її втілення пройшло п’ять років. Протягом цього часу режисер доповнював сценарій автентичними репліками, які він записував у громадському транспорті, доповнював образи персонажей.
Техніка пластилінової анімації якнайкраще підійшла до змісту фільму, в якому герої то проявляють свої яскраві індивідуальні риси, то зливаються в аморфну суцільну масу. Поліфонічний звуковий ряд разом із іронічними візуальними образами зробили фільм важливим відбитком епохи. Це один із останніх фільмів студії Укранімафільм, знятих на кіноплівку — режисеру пощастило дістати Kodak лише через те, що на складах закінчилася Свема. Майже десять років по тому Коваль створив власну анімаційну студію Новаторфільм.
5. Засипле сніг дороги… (2004, Євген Сивокінь)
Євген Сивокінь — визнаний живий класик, який навчався у одного із засновників ще довоєнної української школи анімації Іполита Лазарчука, працював із Володимиром Дахно над серією мультфільмів Як козаки…, а зараз продовжує передавати свої знання і навички сучасному поколінню студентів. Саме у нього навчалися молоді українські аніматори — Степан Коваль, Анатолій Лавренишин та багато інших. Крім викладання, він постійно продовжує працювати над власними творчими проєктами.
Одна із найбільш цікавих робіт режисера — лірична історія про дорослішання, пам’ять і плин життя Засипле сніг дороги…
6. Як козаки (1967−1995, Володимир Дахно)
Володимир Дахно, як і більшість своїх колег, прийшов у мультиплікацію почасти випадково — на запрошення Давида Черкаського й одразу став ядром «інженерно-будівельної мафії» на Київнаукфільмі.
Пригоди перця стали для Дахна та багатьох його колег першим досвідом в індустрії — експериментальною лабораторією мультиплікації. Як козаки куліш варили (1967) — не лише режисерський дебют Володимира Дахна, а й перший мультфільм із легендарного тепер уже серіалу про козаків.
Грай, Око і Тур — трійця відважних козаків, яка завжди знайде, що б таке утнути, коли немає роботи. Хочеш — вари куліш, грай у футбол із хокеєм, друзів із неволі визволяй. А ще можна: здолати піратів, врятувати наречених, допомогти мушкетерам, кинути виклик грецьким богам та українській нечисті, зустрітися з інопланетянами та помандрувати по всьому світові.
Таким яскравим пригодам козаків і присвячено дев’ятисерійний мультиплікаційний серіал Як козаки…, якому Володимир Дахно, уродженець Запоріжжя, присвятив 28 років свого життя. Перший мультфільм, тепер уже класичної анімаційної саги, було завершено у 1967 році, а от останній — 1995 року. Кілька задумів так і лишилися нереалізованими.
Попри роботу з українським фольклорним матеріалом, динамічний мультсеріал, який створювали майже без діалогів і написів, успішно крокував міжнародними фестивалями, підкоривши серце не одного любителя анімації. Зрештою, Володимира Дахно вшанують Шевченківською премією, а Козаки цілком заслужено стануть візитівкою вітчизняної анімації та справжніми іконами українського маскульту.
Автори: Стас Мензелевський, Анна Онуфрієнко
