Під замком. Шість фільмів про людей, які не втрачають надію в скрутному становищі

4 квітня 2020, 07:36

За останніми даними, через пандемію коронавірусу майже половина населення Землі перебуває в ізоляції. Багатьом відмова від звичних дій і активності дається нелегко, однак не менша кількість людей розуміють необхідність вимушених заходів і не сумують.

Кінооглядач НВ STYLE зібрав шість фільмів про людей, які перебувають у скрутному становищі, але не втрачають надію. Приємного перегляду!

Віваріум (Vivarium, 2020). Лоркан Фіннеган

Відео дня

НВ
Фото: НВ

Щорічно в США пропадають сотні тисяч людей. У цьому, мабуть, криється одна з причин популярності в американських фільмах і книгах сюжету з викраденням дітей і дорослих.

У Віваріумі Том і Джемма — пара безтурботних, віком трохи за тридцять, людей опиняються в пастці: обидвоє мріють про власний будинок і відправляються на перегляд нового таунхауса. Керовані ексцентричним агентом з продажу нерухомості, вони спочатку їдуть за місто, потім оглядають загублений серед десятків таких же безликих коробок будинок, а далі агент безслідно зникає. Том і Джемма намагаються виїхати самостійно, але в них нічого не виходить. Наступного дня на дорозі навпроти свого вимушеного місця перебування вони знаходять немовля.

Прийшовши зі світу реклами, режисер Лоркан Фіннеган в своєму другому повнометражному фільмі, здавалося б, створив чистий концепт: є дві людини, які застрягли незрозуміло де, кожна з яких по-своєму намагається впоратися з ситуацією. Проте упакований в стильну, лаконічну обгортку фільм Фіннегана дуже інтригує під час перегляду і дивує натяками на цілий букет смислів в кінці.

І нехай своїм масштабом він нагадує окремо взяту серію Сутінкової зони, але це буде краща серія в сезоні.


Платформа (The Platform, 2020). Гальдер Гастелу-Уррутія

Напевно, найбільш обговорюваний фільм березня. Існує думка, що це багато в чому пов’язано з пандемією, карантином і рецесією, що настала разом з ними (тематично Платформа здатна вмістити в себе і новий коронавірус, і сидіння на одному місці й економічну кризу), але фокус у тому, що стрічка іспанця Гальдера Гастелу-Уррутія не загубилася б і в набагато вигіднішому році.

Чоловік на ім'я Горенг приходить до тями у квадратній бетонній камері. Навпроти нього сидить похмурий співкамерник на ім'я Трімагасі, збоку від нього умивальник і туалет, в стелі передбачена прямокутна діра, що веде до такої ж камери зверху, в підлозі — така ж діра, що веде до такої ж камери знизу. Цими отворами, як по шахті ліфта, раз в день опускається платформа з їжею. Поверхів у тюрмі багато, продовольства на всіх не вистачає. Горенг намагається виправити ситуацію.

Варто сказати, що фільм Платформа не для людей зі слабкими нервами і вже точно не для дітей: тут багато шокуючої жорстокості. Але зроблена стрічка приголомшливо ефектно, і тим, хто наважиться на перегляд, вона подарує безліч приводів для роздумів про суспільство, класову нерівність і спроби все виправити.


Офіцер і шпигун (J'accuse, 2019). Роман Поланскі

86-річний Роман Поланскі, який переживає нову хвилю остракізму, зняв двогодинну історичну драму про Альфреда Дрейфуса — офіцера французької армії, звинуваченого в шпигунстві на користь німців тільки на підставі його походження: Дрейфус був євреєм. Невинного від довічного заслання врятував інший французький офіцер, Жорж Пікар — антисеміт, як і багато хто тоді, але з вродженим почуттям справедливості.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Справа Дрейфуса широко обговорювалася в європейській пресі кінця XIX століття і навряд чи сильно вплинула, але точно стала в деякому роді предтечею Голокосту.

Знявши фільм про шалене переслідування невинно звинуваченого, Поланскі, безумовно, натякнув на себе і навіть спробував таким чином дати здачі (оригінальна назва фільму Я звинувачую, на честь знаменитої статті Еміля Золя, присвяченій справі Дрейфуса).

Ситуація з Поланскі — це сіра, незвідана зона суспільної моралі (великий режисер з темним минулим), але його новий фільм, навпаки, є прикладом двох годин ясного, гуманістичного кіно. Воно працює як історична довідка, як щеплення від невігластва і, незважаючи на те, що 99% діалогів відбуваються в затемнених кабінетах, ні на хвилину не дає відвести погляд від екрану.


Полювання (The Hunt, 2020). Крейг Зобель

З огляду на імена залучених в створення стрічки людей: cеред сценаристів фільму відомий Деймон Лінделоф (Залишитися в живих, Прометей, Залишені), серед його продюсерів не менш відомий Джейсон Блум (Пила, Астрал, Геть), Полювання можна легко назвати головною американською кіноневдачею сезону. Причини мають два напрями: незалежні від авторів — зовнішній та сюжетні — внутрішній.

Незадовго до прем'єри фільму восени 2019-го, в США сталася чергова стрілянина з великою кількістю жертв. Вихід картини, логічним чином, вирішили перенести. Це зовнішня причина.

Що стосується внутрішньої: у хлопців повинно було вийти кіно про багатіїв, які розважаються полюванням на бідняків. Сюжет нібито заяложений, але розумник Лінделоф разом з режисером Зобелом і другим сценаристом Ніком Кьюзом вирішили пожартувати щодо одвічної боротьби лібералів з консерваторами і наповнили свій фільм гумором того штибу, який не подобається ні лібералам, ні консерваторам. Простіше кажучи, автори зняли жорстку політичну сатиру, де ідіотами виглядають майже всі.

При цьому фільм, якщо не сприймати його надто серйозно, доставляє масу задоволення: акторами, механікою нехитрого сюжету і, чого вже приховувати, — тим, як спритно він виводить з себе людей.


Поза грою (The Way Back, 2020). Гевін О’Коннор

Життєствердна драма з Беном Аффлеком в головній ролі. Актор грає Джека Каннінгема — чоловіка середніх років, який недавно втратив сина, розлучився на цьому ґрунті з дружиною, віддалився від родичів і як наслідок страшно запив. І тут в життя Джека променем світла проникає надія: його звуть очолити баскетбольну команду місцевої католицької школи.

Драма про людей, що зависли в проміжному стані між трагічним минулим і незрозумілим майбутнім, жанр популярний і багато в чому заїжджений. І фільм Поза грою схожий на десятки інших картин, але, по-перше, кілька сюрпризів тут є, по-друге, дивитися на сумного Бена Аффлека, який ніби зійшов з незліченних мемів, одне задоволення (грає він чудово) і, по-третє, що поганого в фільмі, який вчергове повторює важливу думку: можна вибратися навіть із найглибшої в’язниці власного горя, головне рухатися вперед і намагатися не збитися з курсу.


Свистуни (The Whistlers, 2019). Корнеліу Порумбою

Корнеліу Порумбою стояв біля витоків Румунської Нової хвилі — одного з чудес європейського кінематографа XXI століття. Повнометражним дебютом режисера стала стрічка 12:08 на схід від Бухареста — комічна ревізія революції 1989 року, в ході якої було повалено диктатора Чаушеску. Новий фільм Порумбою теж просякнутий непомітною іронією, хоча на перший погляд тут все серйозно.

У центрі сюжету поліцейський на ім'я Крісті, який працює на два фронти (чудовий Влад Іванов, який грав і в румунів, і, наприклад, в двох фільмах Сергія Лозниці). З одного боку, він допомагає вивести на чисту воду злочинця на ім'я Золт, з іншого — працює на компаньйонів Золта, і щоб допомогти останньому уникнути правосуддя, відправляється на один з островів Канарського архіпелагу, де намагається вивчити мову свисту. З його допомогою Крісті хоче не криючись спілкуватися зі своїми подільниками в Бухаресті.

Найцікавіше, що мова свисту — сільбо, дійсно існує. Її вигадали пастухи острова Гомера (все ті ж Канари), щоб спілкуватися, перебуваючи на великих відстанях один від одного.

Моральна неоднозначність головного героя, мафіозі, поліція, фатальна красуня в басейні: все говорить про те, що перед нами нуар. Але перипетії, в які потрапляє Крісті, мають суто комедійний характер. Між двома цими станами Порумбою і вирішує свій по-хорошому ексцентричний фільм. Але ось основну думку режисер промовляє без іронії: одна з головних проблем нашого світу — у відсутності комунікації, у повному нерозумінні один одного.

Обличчя людей в Свистунах позбавлені емоцій, в їхніх взаєминах відсутня зацікавленість. Вони немов хости зі Світу Дикого Заходу, замкнуті в сюжетних петлях.

І з цим треба щось робити. Порумбою пропонує почати з вивчення мови свисту.


Показати ще новини
Радіо НВ
X