«Наш секс — це про інше». Інтерв'ю режисера Антоніо Лукіча зі знімального майданчика українського серіалу Секс, Інста, ЗНО

31 липня 2020, 12:27

Антоніо Лукіч, український режисер, автор фільму Мої думки тихі, в інтерв'ю Радіо НВ розказав про свій новий серіал Секс, Інста, ЗНО та те, як його змінила популярність.

— Якщо я не помиляюся, ти зараз перебуваєш на знімальному майданчику, чи це так?

— Так, ти можеш по фону чути нервові крики другого режисера.

— Розкажеш нам, про що Секс, Інста, ЗНО? Можна зрозуміти з назви, що це, мабуть, щось про школу, про підлітків, але ти знаєш краще.

Відео дня

Так, це про сучасних школярів в Україні, ЗНО, розумієш?

— Я прочитав, що там є чотири головних герої. Чи ти можеш розповісти, що це за герої?

— Їх трішки більше, але головна героїня у нас дівчина. Жіночі характери якось виходять у мене потужніше, ніж чоловічі, я не знаю, чому. У них там шкільні різні пригоди. Насправді ми тримаємо в таємниці деталі сюжету, але назва дає дуже багато натяків про те, що буде далі відбуватися.

— Ти знаєш, це як на обкладинці журналу Cosmopolitan, там завжди має бути слово «секс». Тобто буде підлітковий секс?

— У нас секс не є предметом сексу, ми не показуємо секс заради збудження глядачів. Наш секс має на меті трохи інше: хтось займається сексом і ми через це розкриваємо стосунки з батьками, хтось займається сексом і це про від'їзд чи ще про щось таке. Ми не показуємо голі тіла, нічого такого, у нас підхід до цього більш кіношний.

— Ви знімаєте серіал для діджитал-платформи 1+1. Як це можна буде побачити?

—  Це такий своєрідний експеримент, я не дуже багато знаю наших серіалів, які створювались би спеціально для діджитал-платформи. Його можна буде побачити за підпискою, заплативши якусь суму. Люди отримають змогу подивитися весь сезон серіалу, як роблять Netflix та інші VoD-платформи.

— Я знаю, що знову буде Ірма Вітовська, яка вже отримала приз за головну жіночу роль у Моїх думках тихих. Що вона буде робити у тебе в серіалі?

— Я не впевнений, чи я можу це коментувати. У неї буде дуже малесенька, але дуже важлива епізодична роль, яка допоможе головній героїні прийти до того, хто вона є насправді. В принципі це те саме, що вона робить і в Моїх думках тихих, там не так багато текстів і вона не плаче по дорозі.

— Скільки у вас ще буде знімальних днів?

— Більше, ніж 20 і менше, ніж 40.

— Давай поговоримо про те, що для тебе змінив успіх Моїх думок. Фільм Мої думки тихі отримав приз за найкращий фільм Української кіноакадемії, які нові двері він відкрив для тебе?

— Я не знаю, після цих нагород стало, наприклад, ще простіше спілкуватися з акторами, вони охочіше йдуть на мої проєкти. В такій кількості ці нагороди зіграли зі мною злий жарт, тому що я працюю в молодому колективі, зі школярами, зі студентами. Вони почали називати мене на «ви» зараз, і я через це трошки страждаю. Але у відповідь теж називаю їх на «ви», тобто ми зрівнюємося у віці в такому плані.

— Що ви відчуваєте після того як отримали звання заслуженого діяча мистецтв? Чи це дає вам якісь привілеї, чи, можливо, ви їздите у транспорті безкоштовно, щось таке?

— Згідно з законодавством України, я так трішки читав, що це підвищення до пенсії, що дуже приємно. Ще до нагороди мій психологічний вік був 55 років, зараз він трішки більший, близько 65, якось так. Це приємно, але є ще куди рости, є і заслужений артист, і народний, я буду старатися.

— Тобто це тільки перша сходинка. Так це тільки надбавка до пенсії і все, нічого іншого? «Корочка», чи можеш ти її показувати, щоби проходити у клуби без черги?

— Дивлячись у які клуби. Є клуби, яким начхати на це, а є такі, куди і можна показати.

1+1 Media
Фото: 1+1 Media

— Повернімося до серіалу Секс, Інста, ЗНО. Це історія про підлітків, це історія про школярів, ти це вже сказав.

— Про сучасних школярів в Україні, так. Я би навіть сказав у Вінниці.

— Чому у Вінниці?

— Ми адаптували історію під Вінницю. Вінниця — місто, яке уособлює собою центральну Україну, нам хотілося досягти природного звучання українського суржика, наприклад, тому обрали саме Вінницю. Київські школярі — вони інші, мені здається, їх більше розуміють, ніж вінницьких школярів.

— Чим вони відрізняються? Тобто не буде цих мажорчиків?

— Мажорчики є всюди, навіть у Вінниці, я в цьому впевнений. Я не знаю, київські школярі, більшість із них спілкується російською мовою.

—  Але ж чи робив ти якісь скаутські дослідження, не скаутські, а взагалі дослідження у Вінниці для того, щоби зрозуміти її? Тому що я знаю, ти зараз у Коцюбинському?

— Все вірно, все вірно, так, Коцюбинське, Вінницька область.

— І що такого про Вінницю ти дізнався і вирішив, що: Ми маємо знімати саме тут. Я, заслужений діяч мистецтв Антоніо Лукіч, вирішую, що я знімаю у Вінницькій області?

— Не найпростіший сценарій у тому плані, що він писався вже опираючись на велику кількість досліджень, тобто у нас були і реальні школярі, і опитування, і фокус-група, яка стежила за тим, щоби сценарій був подібний до правди, до життя. Він писався з реальних історій, ця робота зайняла, здається, більше року. Вона вся-вся повністю на реальних подіях.

Ця історія була створена за мотивами того, що було в житті реальних школярів, тому це Вінниця, тому це такі теми, які ми піднімаємо. Це спроба показати людей такими, які вони є, і зробити їх впізнаваними.

— Що тебе непокоїло в цьому віці, ти можеш згадати? Я розумію, що твій психологічний вік 65 чи більше, що тебе непокоїло, коли ти був школярем?

 — Не знаю, непокоїли стосунки з батьками, нерозуміння, я намагався пояснити, чому мені подобається важка музика (хардкор, метал тощо). Намагався зрозуміти, хто я є, намагався знайти собі дівчину банально, усі ці гормональні шкільні теми мене дійсно непокоїли.

І, власне, тема ЗНО — це просто якесь нічне жахіття. Як я до нього готувався? Я принципово не ходив до репетиторів, вивчав історію України на своєму балконі і склав її досить-таки непогано — на 190 балів з 200.

Я цим дуже пишаюся, але це не допомогло мені вступити на бюджетну форму навчання, я опинився на контракті після цієї історії України, опинився на контракті в Університеті культури Михайла Поплавського (Київський національний університет культури і мистецтв — НВ). Після того вже перевступив до Карпенка-Карого, і так почався процес забуття моїх шкільних проблем, студентські проблеми. Але про проблеми студентські, можливо, ми розповімо у другому сезоні цього серіалу.

— Чи є якісь панічні атаки? Тому що зараз ти працюєш із тими проблемами, які непокоїли тебе у шкільному віці.

— Цікаво, що ти про це запитуєш, саме вчора у нас була сцена панічної атаки головної героїні. Ця панічна атака була через іспит, через ЗНО. Це процес досить-таки стресовий. Школярі дуже переоцінюють важливість подій, які з ними відбуваються тут і зараз, і часто ми не розуміємо, що це буде значити для нас у майбутньому. І те, що зараз здається нам дуже серйозним, у майбутньому може здатися доволі-таки кумедно.

На стику цього і будується якась наша інтонація, ми намагаємося цю історію розповісти про школярів, але очима дорослих місцями, а місцями — власне всередині цієї історії. Ми брали таку стилістику зйомки, яка називається еклектик. Тому в нас дійсно дуже-дуже багато різних прийомів, прийомів саме знімальних.

— Якщо ти вже сказав про знімальні прийоми та про еклектику, то я наостанок поставлю тобі неприємне запитання. Ті, кому не подобається твоє кіно, називають його «хіпстерським» і називають тебе «хіпстерським режисером». Вони мають на увазі, що нібито у твоїх фільмах, які ти знімаєш, стиль є важливішим за зміст. У тебе є десь хвилина для того щоби сказати, що це не так, або підтвердити цю думку.

— Я на це не ображаюсь, але це категорично неправда, тому що стиль — це завжди щось, що обслуговує (у моєму випадку зміст). І є реальні приклади, коли режисер є заручником форми.

Це зовсім не моя історія, я намагаюся розповідати фільми таким чином, щоб донести головну думку окремої сцени чи цілого фільму, а стиль — це не найважливіше. Але мені дуже приємно, що так говорять, що взагалі там бачать якийсь стиль, тому що я поки що його не бачу.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X