Руйнуючи кордони. Чому потрібно йти на нову постановку театру Мізантроп

23 квітня 2018, 12:14

Мультимедійний незалежний театр Мізантроп представляє спектакль в новому для України жанрі – site-specific. Прем'єра відбудеться 25, 26 квітня і 14 травня в Києві.

Сьогодні театр все частіше руйнує невидиму стіну між актором і глядачем, театр знову повертається на вулиці і площі. Переселяється на заводи, музеї, в готелі і лікарні. Вміщує себе в ліфт, комфортно існуючи в будь-яких найнесподіваніших, зовсім не театральних локаціях.

Відео дня

Імерсивні театр (immersive – створює ефект присутності, англ.) Характеризується виходом за межі сценічного простору і активним «включенням» глядача в пропоновану історію.

Глядач перестає бути просто спостерігачем, – він взаємодіє з акторами, трансформуючись в повноправного учасника свого власного спектаклю. Тут кожен присутній самостійно вибирає свій «сценічний» маршрут і якій сюжетній лінії віддати перевагу (найчастіше актори в імерсивних постановках грають свої сцени паралельно в різних точках обраного режисером простору).

В Україні імерсивний театр розвивається з серйозним запізненням щодо західної традиції: з одного боку, театр досі сприймається, як якесь рудиментне явище з давно не провітрюваним приміщенням, з іншого – багато «театралів» продовжують вимірювати якість вистави пишним оздобленням сцени і традиційним прочитанням драматургічного матеріалу. І поки дехто, перебуваючи в кам'яному столітті свого уявлення про театр, очікують виходу чергової версії айфона, театр не просто наполегливо пропонує опцію «оновлення», він реально перероджується.

Король Убю

Очищення «закостенілостей» від вікового нальоту лягло (негласно) на плечі молодих і незалежних, завдяки яким український глядач має можливість знайомиться з документальним театром (Театр переселенців, PostPlay театр) спектаклями-променадами (компанія «U! Zahvati», Дикий театр), театральними перформансами та інсталяціями, новою драмою (державний театр «Золоті ворота»).

Одним з таких колективів, який, особливо не піклуючись про почуття публіки активно «прищеплює» театру живі паростки, якраз і є театр «Мізантроп». Два роки існування – три абсолютно унікальні, не схожі одина на одну постановки.

Танцдрама «Три сестри», поставлена ​​за п'єсою Антона Павловича Чехова шокувала не тільки «танцюючими діалогами» Солоного і Прозорова (ну або виберіть будь-яких інших героїв – танцюють в постановці абсолютно всі чехівські персонажі), скільки кількістю додаткових смислів і метафор, які ілюструються без допомоги знайомого тексту. У цій виставі режисер Ілля Мощицький (співзасновник театру разом з композитором Дмитром Саратським) змушує глядача думати, згадувати цитати, розгадувати ребуси практично без допомоги слів.

Три сестри

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Непідготовленій людині в «Мізантропі» буде не дуже комфортно. У більшості випадків творці театру (так було починаючи з «Трьох сестер») ведуть діалог насамперед з головою, яка потім самостійно «підключає» серце. Ілля і Дмитро не перестають повторювати, що їх аудиторія – це освічений, розумний глядач, який перш ніж прийти в театр не полінується почитати про нього, про його методи і принципи роботи, стилі (не кажучи вже про драматургічне джерело) тощо.

Після першої прем'єри критики називали «Мізантроп» «естетським театром», в якому на відміну від звичних танцдрам (наприклад, того ж Раду Поклітару) виконавці, серед яких велика частина хореографів, не просто танцюють, а й працюють, як драматичні артисти, вимовляючи і, зрозуміло, проживаючи, авторський текст, обсяг якого помітно збільшився в другій постановці Іллі Мощицького «Запрошення на страту».

Вистава про «владу, розіграну рабами», поставлена за романом Володимира Набокова, так само була зіткана з символів і метафор, але відрізнялася від попередньої роботи кількістю використовуваних засобів виразності. Блискучий візуальний ряд, промовиста хореографія (хореограф-постановник Микола Бойченко), ефектні, цікаві мізансцени.

Незважаючи на те, що театр продовжували називати «інтелектуально-естетським», він набув якийсь соціальний контекст. «Запрошення» виявило не тільки режисерську глибину, але й позицію – чітку і різку щодо тоталітарного суспільства і тиранії в будь-який її формі.

Запрошення на страту

Далі «мізантропи» взялися за ще один твір, який так само, як і роман Набокова, ніколи до цього не ставився на українській сцені – скандальну п'єсу Альфреда Жаррі «Король Убю», яка продовжила діалог про хворобливі прояви влади. Дослідити ген, який сидить в кожному з нас, режисер вирішив за допомогою прийомів «театру жорстокості» Антонена Арто. Вистава стала ще більш андеграундною, сміливою у формі висловлювання і провокаційною. Така собі нова драма від Жаррі й Мощицького. На сцені змішалися сатира, стьоб, символізм, психологічний театр, мета-модерн і панк-рок.

Все говорило про те, що «Мізантроп» розвивається в рамках наміченого і заявленого плану – ніяких компромісів, слідування яким-небудь форматам, чиїмось очікуванням і тим більше вимогам. При цьому спочатку однією з цілей творців театру було впровадження на українську сцену європейських театральних тенденцій. Їх новий проект, який буде презентований киянам і гостям міста вже в кінці квітня, став підтвердженням твердої концепції колективу.

Але якщо режисери, що працюють в цьому жанрі, намагаються розкрити пам'ять обраного простору, пропонуючи глядачам відшукати її в собі, то Ілля Мощицький пішов далі, вибравши своїм головним простором – темряву. Саме вона стане тим «епіцентром» подій, в який належить поміститися не тільки глядачам, але й акторам.

«Сліпота» стане унікальним сценічним досвідом, під час якого глядачі і актори перебуватимуть у рівних, некомфортних і незвичних для себе умовах. Однією з важливих традицій цього жанру є те, що місце диктує свої правила поведінки, яких учасники повинні беззастережно дотримуватися. У випадку зі «сліпотою» ці правила конкретно посилюються. Більш того, присутнім в залі доведеться «побачити» і прожити практично апокаліптичні сюжети. Історія виживання людей (персонажів) у хаосі несподіваної сліпоти, яка разом із зором відібрала у людини систему моральних цінностей, буде всіяна розсипом важких, практично сюрреалістичних сцен.

«Ми дуже довго думали з режисером про те, якими звуковими засобами варто користуватися в цьому спектаклі. Адже перебуваючи в повній темряві чоловічок починає заповнювати нестачу візуального сприйняття іншими доступними почуттями. Слух – найважливіше з них. Фактично звук на 70% - 80% замінює глядачеві, та й акторові, зір, а значить всі ті вимоги, які режисер зазвичай висуває до сценографа, художника з костюмів, художника зі світла – цього разу лягають на композитора.

Найголовніше для мене було створити за допомогою звуку атмосферу, причому точно так само як до цього зазвичай прагне режисер, я всіма способами намагався уникнути фальші і неправди в звучанні сцен. Мені хотілося добитися відчуття вібрації простору, викликати у слухача (глядача) певний дискомфорт, відчуття незатишного, незвичного середовища, яке немов впивається в свідомість», - каже композитор Дмитро Саратський.

Ілля Мощицький же додає: «Це, безумовно, експеримент над самим собою. Такий дуже важливий і непростий досвід. І зважитися на нього зможуть тільки сміливі люди».

Тому, якщо ви саме такі, приходьте 25 квітня о 20:00, 26 квітня о 20:30 або 14 травня в 20:00 в Port creative hub на спектакль, який, можливо, відкриє в вас щось нове.

Фото надані театром Мізантроп

Цей матеріал опубліковано в рамках інформаційного партнерства з театром Мізантроп

Показати ще новини
Радіо НВ
X