«Не потрібно чекати, що міністр культури або якийсь пупсик зробить все за тебе». Інтерв'ю Сергія Жадана з Владом Троїцьким

7 вересня 2021, 08:20

Влад Троїцький, режисер і засновник театру Дах, в інтерв'ю письменнику і ведучому Радіо НВ Сергію Жадану розповів про низову культуру, національну ідею і мистецтво в українських містах. Публікуємо його скорочену і відредаговану версію.

Слухайте подкаст на цю тему

— У тебе дуже багато проєктів і вони резонансні. Хотілося б про них поговорити.

— В Українському домі у нас був дивовижний проєкт до Дня Незалежності Шлях до. Він проходив з 25 до 28 серпня. Це такий мультимедійний, мультидисциплінарний ритуал: і сучасний танець, і мультимедіа, і нова опера.

Відео дня

Будівля Українського дому досить специфічна. Раніше в ній був музей Леніна, і за роки незалежності там толком нічого не відбулося. Туди мене запросили для того, щоб зробити крок у переосмисленні простору.

Ми зробили перший кейс у лютому. Це була Re: post-опера LE, яка присвячена 150-річчю Лесі Українки. Тоді було дуже круто, але ми грали тільки один раз, тому дуже мало людей подивилися. І тут вирішили зробити по-дорослому, чотири дні. В останній день уже був ажіотаж — набилося осіб на 200 більше, ніж могло поміститися. Я вважаю це знаковою подією.

Український дім знаходиться Європейської площі. Це повинна бути знакова історія: Хрещатик, Європейська площа… А при цьому нічого не змінилося. У цьому символ застиглого «совка», який всю нашу країну пронизує.

— Якось трохи модернізується, але не сильно?

— Поділ України насправді не в заході і сході, не в російськомовних і україномовних. Поділ — у тих людях, які залишилися з ментальністю совка, яких найбільше в держсекторі, у сфері культури, освіти, медицини, у всьому, за рідкісним винятком. Десь відбувається модернізація, але це фактично реформи на кладовищі. Ти потрапляєш в прекрасний фільм Від заходу до світанку, який тобі спочатку посміхається, а потім сонечко зайшло, і всі перетворилися на кадаврів, упирів.

При цьому вже досить багато людей вийшли з інфантильного патерналістського очікування, що хтось за них вирішить: мер, президент, Рада, будь-хто. І вони починають брати відповідальність за своє життя і світ навколо себе в свої руки.

Це відбувається в різних містах. У тому ж Харкові — це відомий, прекрасний арт-завод Механіка. У Херсоні — це URBAN САД, у Маріуполі ще більше. Ми там фактично запустили прекрасну історію з цим Центром сучасного мистецтва, готель Континенталь, який трансформувався абсолютно в нове.

Арт-завод МЕХАНІКА Інша Земля / Facebook
Фото: Арт-завод МЕХАНІКА Інша Земля / Facebook

У Дніпрі зараз закінчується капітальний ремонт Дніпровського центру сучасної культури. Це одна з перших будівель Дніпра, а зараз — дуже модерний центр сучасного мистецтва. Туди вже переїхав A house of Europe з Києва, бо тут не знайшли адекватного простору, там представництво Французького інституту, Ґете, Брітіш, і свої активності.

У Львові це Fest Republic, LM Station, Повидло. В Івано-Франківську Промприлад, Філюк. У Луцьку дуже дивний Центр сучасного мистецтва Корсаків. Це такі ініціативи на місцях, які в цілому змінюють ландшафт міста і наповнення, зміст. Тобто воно вже не рефлексує на совок, а перебуває в модерновому сучасному поданні України.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Тільки що ми 30-річчя незалежності відсвяткували, і я думаю: від чого незалежність? Можна сказати, від совка, від Росії, але мені здається, одне з визначень — це незалежність від єдності. Взагалі будь-яка імперія — це…

— Відсутність плюралізму, відсутність інакомислення.

— І це різнодумство — зі своїми факапами, так, зі своїми конфліктами, — це те, що називається «непричесана» свобода. Це мене дуже сильно приваблює в Україні. Це наше унікальне. Те, чого давно вже немає, наприклад, в Європі і в Америці.

Це і наші Майдани. Ця свобода і об'єднання людей було сконцентровано «проти», але тепер нам треба навчитися об'єднуватися «за». Це набагато складніше.

Тому що проти — дуже просто. Не важливо, хто ворог — Янукович, Росія, хто завгодно. Пошук ворога і пошук зради — це, звичайно, солодке заняття. Але інша справа, коли ти разом, розуміючи свою різницю, розуміючи, що люди різні, є і «ватники», «вишиватники», всякі люди. Що нас об'єднує? Якщо подивитися неупереджено, трохи відсторонившись, 30 років — це все-таки досить короткий термін.

— За тим, що ти говориш, вимальовується словосполучення «національна ідея».

— Зараз я теж причетний до проєкту на Хортиці про пошук ідентичності. Текст написав Ярослав Грицак, редакція Сергія Плохія. Тобто це дуже пристойний текст і там роздуми з приводу того, що Україна завжди була прикордонною країною.

Через те, що була Османська імперія, була Австро-Угорщина, Річ Посполита, Литовці, Росія. І ти весь час повинен зберігати свою ідентичність. Через те, що це занадто потужні егрегори, ти повинен кожен раз знаходити якийсь компроміс і входити.

Тоді виходить свобода завжди притиснута. Але більшість людей можуть не усвідомлювати, що таке свобода. Що за неї потрібно відповідати, що це відповідальність. Що крім того, що борешся за свободу, свобода — це ще свобода творення. І коли ми переходимо ось ці 30 років, наша країна фактично перший раз отримала можливість творення.

Повна версія інтерв'ю - на YouTube-каналі Радіо НВ

Чи ефективно ми використовували ці 30 років? Можна сперечатися. Те, про що говорив Василь Стус або Іван Франко, українська культура завжди починається з нуля, тому що культура на ділі визначає надбудову. А виходить, що ми забуваємо якісь абсолютно фантастичні події, які ніби змилися, ніби їх і не було. І зараз я розумію, що особливо в нинішній медійний час, пам’ять дуже коротка стає.

За 30 років фактично не було створено жодного сучасного будинку, пов’язаного з культурою у всій Україні, тільки зараз, буквально останні два-три роки вони почали створюватися. І це факап. Зараз це в Україні почалося знизу, і можливо це навіть сильніше. Тому що коли йде рух знизу…

— Ти за це сам відповідаєш, не переводячи ні на кого.

— Ти не чекаєш, що міністр культури або який-небудь пупсик винен тобі щось, ти повинен сам придумати.

Під час Гоголь Fest ми закидаємо насіння в різні міста, і вони там починають проростати. Це не просто entertainment (розвага — НВ), не просто ми привезли якийсь іскусствочко, народ подивився, їх розважили, якість — комусь подобається, комусь не подобається. Навіть не в цьому справа. Ти можеш привозити надгеніальні речі, але якщо це тільки показ, тільки entertainment, то афтепаті нічого не залишається.

— Це зерно не проростає.

— Так, це довге зерно. Тобі потрібно довбати-довбати-довбати, це повинні бути роки. Зараз йде великий проєкт Резиденції в Маріуполі, приїхав режисер із Греції, працювали з Німеччини, Швейцарії, Британії… І ти розумієш, що вже свідомість хлопців з Маріуполя вписана у світовий контекст, вони розуміють, для них Німеччина — це вже не абстракція, це конкретні люди, з якими можна працювати. Ти можеш поїхати туди, у тебе є реальний обмін досвідом, ти вже вписаний не в містечкову, не в провінційну локальну штуку, а в світовий контекст. І те ж саме, в кожному місті це відбувається.

Гоголь Fest, який я колись придумав, держава повинна підхопити. Не дарма все-таки цей фестиваль увійшов до п’ятірки кращих фестивалів Європи. У нього дійсно унікальний формат.

У незалежного сектора зараз немає своєї інфраструктури. Тільки в останні роки вона починає з’являтися. Відповідно, з’являється запит на конкретних менеджерів, які можуть цим управляти не інфантильно, а формувати якісь інші запити.

Але культурного менеджменту ніде не вчать. Виходить самоосвіта. Але самоосвіта має бути десь, прив’язана до конкретних абсолютно проєктів. Ти не можеш теоретично навчитися культурного менеджменту.

Тому це теж школа менеджменту, школа комунікації із зарубіжними партнерами, вибудовування колабораційних проектів. І вхід сюди, як імпорт, експорт продукції — це все досить серйозні знання.

— Ти готуєш один з Гоголь Фестів, який тепер буде в Херсоні. Розкажи про нього, будь ласка.

— Ми його вже там два рази проводили. Dreams називається. А в цьому році буде унікальна там подія — 30 з 40. Це буде в пустелі, в Олешківських пісках. І ось тепер 40 — пустеля, Мойсей… 30 ми вже пройшли, залишилося 10!

Те, що ми робили в Маріуполі в цьому році, мені здається, дуже крутий проєкт на трасі Маріуполь-Донецьк — Дорога додому. При чому мене вразила одна річ. Ми робили проєкт на річці Калка. Я не знав, що Калка (на якій була битва, відома зі школи), що це під Маріуполем. Я думав, це десь в Московії, а це ось воно, тут.

Тобто, знову ж таки, зрозуміло, що Росія зрадлива і цинічна. Але вона привласнює собі через те, що ми самі не тримаємо свою історію. І там ми зробили дуже крутий об'єкт Древо життя на цьому занедбаному мосту. І там був дуже гарний перфоменс. А зараз буде перфоменс 30 з 40. Даха Браха, хлопці татарські, танцюристи і танцювальні колективи Херсона.

GOGOL Train
Фото: GOGOL Train

3 вересня (інтерв'ю було записано 1 вересня — НВ) стартує перший поїзд до Херсона в межах проєкту ГогольTRAIN. ГогольTRAIN — це така артерія, яка все зшиває. В ідеалі, звичайно, було б добре, щоб це був такий поїзд, що постійно подорожує, такий Burning Man на колесах. Нам зараз потрібно відкрити Україну для себе.

Це унікальний експірієнс, можна познайомитися з крутими людьми. Ви приїжджаєте, потім їдете в пустелі, і це взагалі супер. І при цьому там ще розпочинається театральний фестиваль Мельпомена Таврії і тут же недалеко Джаз Коктебель. Тому ви можете взагалі отримати собі супер культурну програму. А потім у нас буде поїзд до Харкова, Львова і Дніпра.

Показати ще новини
Радіо НВ
X