«Йде війна — якого біса всі веселяться?». Роман Балаян про патріотичне кіно і свій перший фільм українською — інтерв'ю

28 липня 2021, 20:33

Стрічка Ми є. Ми поруч — перша робота режисера Романа Балаяна за останні 12 років і перша — українською мовою. Мелодрама, в якій головні ролі зіграли Ахтем Сеітаблаєв та Катерина Молчанова, вийшла в прокат у липні цього року.

Про кіномистецтво, виробництво фільмів та серіалів українською та про зйомки Ми є. Ми поруч Роман Балаян розповів в ефірі Радіо НВ.

Публікуємо скорочену і відредаговану версію розмови, повну версію інтерв'ю можна почути на платформі НВ Подкасти та офіційному YouTube-каналі Радіо НВ.

Відео дня

— Попередня ваша стрічка Польоти уві сні і наяву була про розгублену людину, але ще радянського часу. Складається враження, що стрічка Ми є. Ми поруч — це теж про розгублену людину, але вже нашого сучасника. Чи правильно ми все зрозуміли?

— Я завжди коротко відповідаю: про що фільм — це справа критиків. Якщо у вас є якесь горе, то не будьте байдужі до чужого горя. Якщо у вас є якийсь біль, то не будьте байдужі до чужого болю. Ось і все, ось про це фільм. Якби він не був у прокаті, я міг би розповісти, про що там. Але це той випадок, коли там все з’ясовується в кінці. Коли знаєш кінець, хто це буде дивитися? Але я не проти будь-якої думки.

— Ви лише одного разу звернули увагу на думку критика. Це було в радянські часи, коли стояло питання: або ви маєте вирізати чи додати якийсь кадр, або фільм не беруть.

— Ні, це цензура була. Не критика, це цензура. Я єдиний кадр у житті вирізав — це з фільму Каштанка за Чеховим, уявляєте?

 — Ми є. Ми поруч. Розкажіть, будь ласка, як Ахтем Сеітаблаєв опинився у стрічці і чим він вам сподобався?

— У мене був затверджений артист Кобзар. Так, я, до речі, перед ним винен. Я в кожному виступі кажу: заради Бога, вибачте. Але раптом мені лунає дзвінок на мобільний телефон: здрастуйте, я Ахтем Сеітаблаєв, я б хотів спробувати себе на роль. А я знаю, що це людина продюсера. Мені відразу стало погано. Я думаю, це що, підсовують актора чи що, «право продюсера»? Ну добре, давайте зустрінемося в Будинку кіно, в ресторані. Ми зустрілися, він всіляко, бідний, намагався [справити враження]. Я придивлявся і за пів години сказав: заспокойся, хлопче, тебе затверджено. Я придумав, що я з ним робитиму. І він мені дуже сподобався як людина.

— Чи потрібно було йому читати сценарій? Чи його характеристики, харизма і так спрацювали?

— Щоб ви знали, починаючи з 1981 року кінопроб у мене не було. Може, тому, що у мене в головних ролях були Янковський, Табаков, Абдулов.

Роман Балаян (Фото: The Ukrainians / Данило Павлов)
Роман Балаян / Фото: The Ukrainians / Данило Павлов

— Ви вперше зняли фільм українською, фільм, у якому дуже багато Києва, і вирішили показувати його чорно-білим. Я так розумію, тому, що сучасний Київ усе ж таки подобається вам менше, ніж той Київ, який ви пам’ятаєте з дитинства, з молодості?

— Сьогоднішній Київ — це не мій Київ, це Київ цих паразитів — головних архітекторів міста, мерії, «шмеріі» і тих, хто беруть бабки і дозволяють будувати ці бездарні будинки в центрі то тут, то там, абсолютно не гармоніюючи їх з тими, що існують, розумієте? Тому ми вирішили на Подолі знімати, там начебто найменше цього. Але я заздалегідь вирішив, що фільм буде чорно-білий. Держкіно було проти, я навіть сказав, що якщо ви не затверджуєте, тоді я знімати не буду, я в колір не хочу. А в чорно-білому зображенні є якась таємниця. А ще й пощастило, що ЧБ, тому що якщо в кольорі показати, як виглядають будинки на Подолі, — можна вжахнутися. Вони такі недоглянуті, не фарбовані…

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

— Якщо говорити про вибір української мови, розкажіть, наскільки інакше було працювати з акторами? Чи є різниця?

— У мене немає проблем з українською мовою, єдине, я розмовляю мовою, якою мені комфортно. Проблема була одна і до того, як я почав знімати: мені в українському кіно не подобається «літературна мова». Це означає, що і артист не дуже добре грає тоді.

— Навіть якщо це його рідна?

— З'являється щось таке… театр. Та ж проблема у нас у Вірменії: одна справа на вулиці й інша справа — на екрані. Ось ця чортівня є в нашій українській кіномові, я не говорю про зображення, я про фільми взагалі-то, але це мене страшно дратує. Пригадую, 1+1 почав дублювати з російської серіали, і дехто каже: як це чудово. А я кажу: хлопці, ну це не та українська. Не так треба перекладати. Це підрядники, що не збігаються з органікою актора.

— Що зробити, щоби ваші герої заговорили правильно, так, як вони говорять у житті?

— Мені потрібно дві людини, що шалено [добре] володіють українською, і хороший артист, на якому я б показував, як треба це робити. Я кликав весь час Ольгу Клименко, це мій асистент по акторах, дуже україномовна, потім син Васяновича у нас бігав.

— Чи пам’ятаєте, які фрази замінили?

— Ну багато: перестановка слів і так далі, вихід у міміку, а не вимова.

— Чи не думали ви додати суржик?

— Це не рятує. Наприклад, фільм Ворожбит [Погані дороги] всі хвалять, бо є суржик. Це краще, ніж коли його немає, але дивлячись де ми існуємо, в якому місті, селі. У будь-якому тексті [потрібно знайти альтернативу], навіть у тому, що я зараз говорю. В житті я матюками користуюся, в кіно я терпіти не можу цього. Я можу так зараз на вас подивитися, що буде гірше за лайку.

— Що доводиться робити режисеру, аби люди говорили менше, а більше грали?

— Треба вміти грати паузи! Був геніальний артист Євген Євстигнєєв. Який [грав] у фільмі [Собаче серце] про Преображенського за Булгаковим, а в театрі він взагалі геній. Я знав, що Євген любить випити сильно. І ось я пам’ятаю, як сиджу в залі, і п'єсу сяк-так я знав. Його роль полягає в тому, що він йде за куліси, тому що там король вмирає. Кожен його вихід на сцену: ну, як там Король? Він повинен сказати: та нічого, тримається. І все таке. Сім виходів за куліси, і щоразу він щось повідомляє. Але ми всі знаємо, що це вже сьома склянка. На сьомий раз він виходить і відповідає: «Та ніяк не здохне!» Але я не цей епізод хотів розповісти. Інший. Він грає бухгалтера. Потрібно увійти з папкою, покласти на стіл начальнику. Матінко рідна! Він перетворив це на п’ять хвилин. Там всього сім кроків. Те впустив, те збирає, то потім ще щось… Ось я вам розповідаю про паузи.

— Є така думка, що в Україні є театральна школа, але немає кіношколи. Чи ви з нею погоджуєтеся? І де брати акторів, які будуть грати, як кіноактори, а не театрали?

— У мене є надіслані міністру культури кілька років тому вищі курси режисури і акторів. Але нікого це не цікавить. Я можу знімати погані фільми, але як грати артистам, я вмію добре розповісти. Я дуже хочу це викладати. Я людина забезпечена, мені не потрібні гроші, до речі.

— А якщо говорити про цю підтримку кінематографу з боку держави, як ви ставитеся до того, що держава не просто підтримує кіно, а визначає, яке кіно підтримувати? Що ось зараз ми підтримуємо саме патріотичне кіно.

— Художник не може бути на поводу. А деякі мені казали: «Романе, ви не ображайтеся, заради Бога, але сьогодні війна, а ви там про щось». І війну я показав, кажу, але не так, як ви хотіли. Якщо ви вважаєте, що йде війна, так якого біса я веселюся в цьому місті весь час і всі інші? Чому ви не оголошуєте воєнний стан? Там гинуть люди щодня, ви це підкреслюєте. Так я не можу про це знімати. А зняти «як вам не соромно?» — я це теж не вмію. Не хочу, вірніше.

— Чи позитивно впливає те, що держава взялася за кіно, на його розвиток?

— Художники і влада — це непоєднувані речі. Завжди. Коли направляють або ріжуть не те, що треба було різати, ось таке розуміння державного нагляду мені огидне.

— Наскільки активно нині втручається Держкіно в фільми? Я думаю, що ваші напевно ж навряд чи активно різали?

— Різати не різали, я маю на увазі в тому сенсі, що не давати їх робити. Але як мені розповідають, там сидять люди зі своїми смаковими [уподобаннями], а хто вони такі? Хто ці люди, які визначають, що цікаво, а що ні? Я не маю на увазі зняте, а те, що належить [зняти]. Виявляється, вони не всі читають сценарій. Виявляється, там жереб, хто читає цей сценарій, хто читає інший сценарій. А я цього не знав.

— Чи існує в українському сучасному кіно цензура в якомусь вигляді?

— Ні, цензура йде хіба що від продюсерів нібито. Але хто буде мене цензурувати?

— Всі серіали мають вироблятися українською мовою згідно з нещодавніми нововведеннями, а ви кажете, з українською мовою вам важко працювати. То це правильний шлях?

— Що [серіали] українською — це правильний [шлях]. А ось як там розмовляти — це інша справа. Дивіться, що б не говорив, Богдан Бенюк дуже природно звучить. Навіть коли літературний текст. Боклан Стас, хороший артист. Я не беруся інших називати, тому що я не дивлюся багато. Але два артисти я виділив. Ось що б вони не робили, особливо Бенюк, природно звучить.

Редактор: Юлія Козіна
Показати ще новини
Радіо НВ
X