«Все одно, як Путін піде з цього світу». Variety поговорив з українськими кінематографістами про війну в Україні та бойкот російського кіно

16 березня 2022, 10:30

Видання Variety поговорило з українськими кінематографістами про війну в Україні та долю Росії та Володимира Путіна, які розв’язали цю війну.

Публікуємо коментарі частини спікерів, які також закликали західний світ до бойкоту російського кіно.

Ада Роговцева, актриса. Залишається в Україні.

«Я працюю волонтером вдома. Хлопці приходять прийняти душ, випрати одяг. Я даю їм чисту білизну. Вони приносять мокрі шкарпетки в пакеті, і я радо даю їм ці чисті шкарпетки. Я їх годую. Поки у мене щось було, я готувала сама. А зараз мені приносять продукти: суп, кашу, картоплю, все готове. Сьогодні пельмені передали.

Відео дня

Страшно, коли нічого не робиш. Коли сидиш вночі у підвалі, це неприємно. А коли цілий день щось робиш, то не страшно. І час минає дуже швидко. Я пишаюся тим, що люди, які перебувають на передовій, саме такі. Люди, які зараз страждають, такі ж. Це мужні, чудові люди. Мої онук і зять служать у добровольчих підрозділах, вони борються, захищають. Мої донька та невістка — волонтери. Вони організували дуже серйозний волонтерський пункт.

Я народилася оптимісткою. Але останніми роками з’явилися інші якості. Я почала ненавидіти. І я справді ненавиджу вбивць. Я ненавиджу людей, які піднімають руку на дитячу лікарню, піднімають автомат на дитину, на безпорадну жінку. 18 березня я мала грати в харківському театрі. Зараз грати нема де. А хлопчика, з яким я мала грати у виставі, вбили. Він світлий, чистий, юнак. Був.

Я вважаю показ російських фільмів на кінофестивалях зараз неприйнятним. Ця країна сіє смерть, а не «розумне, добре, вічне».

Сергій Буковський, режисер. Евакуювався до Софії.

«Наше село розташоване неподалік міста Васильків, біля якого йдуть запеклі бої. Саме тут у перший день війни, 24 лютого, ми почули вибухи о 5-й ранку. А потім вибухнула нафтобаза… нічого не видно, довкола чорний дим. Ми взяли наших двох собак, їжу для них і пішли. На два дні нам дали притулок учасники нашого семінару, а потім ми поїхали через Румунію до Болгарії, до наших друзів. Зараз я в Софії. Усі жорсткі диски із фільмами, матеріалами залишилися вдома. Дякувати Богу, наш продюсер скачав всі матеріали для нової роботи, яку я тільки почав монтувати. Зараз ми думаємо, як продовжити роботу, яка є надзвичайно важливою для сьогодення.

Я росіянин за походженням, народився в Башкирії. Моя мама — кіноактриса Ніна Антонова, народна артистка України — також із Росії. Як і мій батько, кінорежисер Анатолій Буковський, родом із Балашова. Все своє життя я прожив у Києві, це моє рідне місто. Україна — моя Батьківщина.

Мені байдуже, як Путін піде з цього світу — через постріл у голову чи задушення шарфом. Так чи інакше, кінець близький.

Але мені не байдуже — насправді я жахаюсь — що мої двоюрідні сестри з Москви надіслали веселу листівку, щоб привітати мою маму та мою дружину з Міжнародним жіночим днем 8 березня, з побажаннями мирного неба над головою. Їм, як і мільйонам інших громадян Російської Федерації, промили мізки — або, можливо, мені варто сказати, що їхні мізки повністю вимиті.

На це було цілеспрямовано витрачено мільярди путінських доларів. І до цієї роботи було залучено всю російську культурну сферу, у тому числі й кінематограф — «найважливіше з усіх мистецтв», за словами Леніна".

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Андрій Халпахчі, директор Київського міжнародного кінофестивалю Молодість. Залишається у Києві.

«Я повністю підтримую повний бойкот російського кіно незалежно від громадянської позиції деяких режисерів. Нещодавно один відомий російський критик написав дуже хорошу статтю про колективну відповідальність російської інтелігенції, зокрема й кінематографістів. А колективна відповідальність тягне за собою колективну відплату.

Я дуже поважаю таких режисерів, як Олександр Сокуров, Андрій Звягінцев та багато інших, чиї самотні голоси мовили проти російської пропаганди. Але, на жаль, їх було замало, і сьогодні світ спостерігає велику трагедію українського народу. В останні роки фестиваль Молодість повністю відмовився від російських фільмів у своїй програмі.

На торішньому фестивалі Канна я не потис руку своєму старому другу, директору Московського кінофестивалю Кирилу Разлогову на фестивальній вечері режисерів. Після його смерті я відчував докори сумління, але сьогодні я переконаний, що його участь в організації кінофестивалю в Криму та мовчазна підтримка політики Путіна сприяли тому, що відбувається зараз. І кров убитих дітей в Україні також на його совісті.

Єдиний спосіб змінити фашистський режим путінської Росії —  це повна ізоляція російського суспільства, російської культури та спорту. Якщо Росія називає криваву війну в Україні, що веде до геноциду українців, спецоперацією, я дозволю собі зіронізувати: це не санкції проти російських кінематографістів, це хірургічна операція з порятунку російського кіно. Ось чому я знову закликаю до повного бойкоту російського кіно".

Михайло Іллєнко, режисер, сценарист, актор. Евакуювався до Чехії.

«Як це не противно, але саме російська культура та російська мова завжди були провідним загоном м’якого вторгнення в душу, у повсякденне життя, у мову спілкування через шедеври російської літератури, поезії, кіно…

Росія завжди вміла приймати геніїв. Згадаймо українця Миколу Гоголя. Генії хотіли писати, малювати, співати — творити. Заробляти. А Росії завжди потрібні були афоризми про себе — геніальні формули національної унікальності, загадковості, непереможності… Якось у метро я почув від продавця феєрверків: генії не дуже дорогі для імперії, принаймні дешевші, ніж вино у сусідів. Росія завжди продавала феєрверки чудової якості. Вони горять яскраво, залишаються в пам’яті, освітлюють шлях до російської мови, російських міфів про національну унікальність, загадковість, непереможність… А потім звучить: «Росія там, де російська мова!».

І розпочинається війна.

Бойкот — це твереза відповідь на цю стратегію. Бойкот м’якому вторгненню і водночас розвиток власної культури".

Роман Балаян, режисер. Евакуювався на кордон Угорщини та України.

«Було б щонайменше дивно, після нелюдських фашистських дій Росії в Україні, починаючи з 24 лютого 2022 року, якби міжнародні кінофестивалі допустили російські фільми до участі в своїх програмах цього року».

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо NV
X