Україна = мистецтво. Як вітчизняний арт увірвався до світових трендів після Революції Гідності

8 червня 2021, 08:56

Революція Гідності стала величезним поштовхом для українського мистецтва на багатьох рівнях — за останні сім років в Україні сформувався новий мистецький канон, а вітчизняний арт став впізнаваним у світі.

У новій серії матеріалів для НВ команда Українського інституту розповідає про культурні здобутки України за кордоном, якими можна пишатися.

Олександр Виноградов

Керівник мистецьких програм

Новий інтерес до України допоміг багатьом митцям і мисткиням бути побаченими і почутими у світі: одразу згадуються перформанси Марії Куліковської (акція 254 на бієнале Маніфеста'10 у Санкт-Петербурзі, серія перформансів з мильними скульптурами у Лондоні, Мальме, Мюнхені), виставка Reconstruction of Memory під кураторством Лії та Андрія Достлєвих, що пройшла у Варшаві, Познані та Празі, та проєкти фонду ІЗОЛЯЦІЯ (Culture and Conflict: IZOLYATSIA in Exile у Парижі, Празі, Берліні та Кошицях, акція #onvacation на 56-й Венеційській бієнале).

Відео дня

Саме від Євромайдану та війни на сході України ведеться історія новітнього українського мистецтва. Певно, наймасштабніший проєкт за межами України, що став спробою сформувати новий український мистецький канон та презентував цю нову хронологію, — це виставка кураторів Аліси Ложкіної та Костянтина Акінши Permanent Revolution. Ukrainian Art Today у Музеї Людвіга у Будапешті (2018) та її органічне продовження — виставка Between Fire and Fire. Ukrainian Art Today, що пройшла у галереї Semperdepot у Відні (2019) завдяки Українському інституту та Zenko Foundation. Проєкт створив прецедент і оприявнив певний спосіб розповіді про актуальне мистецтво України, а отже будь-які майбутні виставки-антології на цю тему так чи інакше апелюватимуть до нього, продовжуючи цей наратив або полемізуючи з ним.

Після 2014 року українське мистецтво все частіше можна побачити на профільних арт-майданчиках за кордоном — від приватних галерей та ярмарків до великих бієнале і фестивалів. Певною мірою це пов’язано з тим, що покоління українських митців, сформоване у 2000-х, набуло у 2010-х міжнародного визнання, завдяки чому, скажімо, сольні виставки Нікіти Кадана можна було побачити у Берліні (2014), Лондоні (2015), Любляні (2016), Відні (2019) чи Парижі (2020), а Жанну Кадирову запросили з сольним проєктом на Венеційську бієнале 2019 року. Низка інституцій з України також реалізували останнім часом цікаві міжнародні колаборації: крім згаданої ІЗОЛЯЦІЇ варто відзначити Центр візуальної культури (зокрема виставка Neighbors|Сусіди (2018) у Варшаві), Харківську муніципальну галерею (виставковий проєкт I do not feel free to do what I want (2019−2021) у співпраці з арт-центром < rotor> у Граці), галерею АРТСВІТ (онлайн-резиденція Перехід"/"Crossing для молодих німецьких та українських митців), Платформу ТЮ (онлайн-резиденція Woven Network для семи мисткинь із п’яти країн Європи) тощо. Не варто ігнорувати і той факт, що введення безвізу та поява в Україні лоукостів у доковідні часи дозволили українцям більше подорожувати, і це природно позначилося на мобільності митців і кураторів.

Український інститут
Фото: Український інститут

Можна навести кілька десятків міжнародних арт-проєктів і виставок у всьому світі, в яких взяли участь митці й мисткині з України в останні роки, однак через несистемність таких подій важко сказати, наскільки вони збільшують реальну видимість українського мистецтва за кордоном. Натомість хочеться згадати про явища іншого порядку, які мають потенціал до фундаментальних змін у сприйнятті української культури й мистецтва у світі.

Початок системних змін

Важливим ефектом Євромайдану стала емансипація української арт-сцени на пострадянському просторі, де традиційно домінує російське мистецтво. Україна почала відвойовувати свою культурну спадщину, яку й дотепер часто приписують Росії. Полем боротьби стала деконструкція усталеного на заході поняття «російський авангард» та виділення у ньому цілком самобутніх національних авангардів: українського, польського, білоруського. Значну роль у цьому процесі відіграє видання таких книжок як Українські митці Парижа 1900−1939 (Родовід, 2010) та Казимир Малевич. Київський період 1928−1930 (Родовід, 2019) англійською та французькою мовами, проведення міжнародних наукових конференцій на кшталт Казимир Малевич: Київський аспект (2016), кампанії щодо коректного зазначення походження того чи іншого митця у колекціях музеїв світу тощо.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Іншим культурним пластом, який Україна почала транслювати назовні, стала спадщина періоду УРСР. Українські радянські мозаїки стали справжнім міжнародним хітом: після виходу альбому Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics (Основи, 2017) німецьке видавництво Dom Publishers випустило путівник Ukraine. Art for Architecture: Soviet Modernist Mosaics from 1960 to 1990 (2020), а самі мозаїки постали у вигляді 3D-мепінгу у Музейному кварталі Відня у рамках Української ночі, організованої Українським інститутом у 2019 році. До знакових явищ слід віднести також мистецтво українських шістдесятників, з яким світ може тепер познайомитися завдяки таким проєктам як 60s. The Lost Treasures — онлайн-проєкту про художниць-шістдесятниць, реалізованому у рамках програми Українського інституту Ukraine Everywhere, чи, наприклад, альбому The Art Of Ukrainian Sixties (Основи, 2021). На інший рівень дискурсу вийшли архітектура радянського модернізму, зокрема завдяки виданню Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Buildings and Structures in Ukraine 1955−1991 (Основи, 2019) та фільмам Олексія Радинського Колір фасаду: синій (2019) та Колообіг (2020), а також український радянський графічний дизайн (двомовна антологія Знак. Українські товарні знаки 1960−80-х років (IST Publishing, 2019) від У, Н, А колективу).

Варто розуміти, що до появи згаданих видань мистецькі явища, про які вони розповідають, були або цілком невідомі за межами України, або ж автоматично ідентифікувалися як російські. За останні роки українські дослідники та куратори здійснили колосальну роботу для позначення України на культурній мапі світу. Дослідницька платформа PinchukArtCentre відіграє у цьому процесі важливу роль, архівуючи та ґрунтовно досліджуючи сучасне українське мистецтво. Значення виходу книжок Parcommune. Place. Community. Phenomenon англійською мовою (2019) та Чому в українському мистецтві є великі художниці англійською (2019) та польською (2020) важко переоцінити. Наступний виклик для України — зробити так, щоб ці розвідки були доступні в усіх провідних арт-інституціях світу.

Виставка Між вогнем і вогнем Автор Вольф-Дітер Грабнер (Фото: Український інститут)
Виставка Між вогнем і вогнем Автор Вольф-Дітер Грабнер / Фото: Український інститут

Нарешті, чи не головним здобутком Євромайдану стала поява державних культурних інституцій нового зразка, які вже почали змінювати правила гри в арт-секторі та, сподіваємося, зможуть принести у перспективі довготривалі системні зміни. Програми Українського культурного фонду (Інноваційний культурний продукт, Н.О.Р.Д., Знакові події та інші) та Українського інституту (Екстер, Visualise, Ukraine Everywhere) за якихось три роки створили можливості міжнародної мобільності для десятків українських митців, кураторів, арт-менеджерів та реалізації низки мистецьких проєктів з презентації України за кордоном.

Останні приклади дають привід для оптимізму: Україна починає ставитися до культури серйозно та працювати над своїм іміджем. Але щоб оптимізм перетворився на впевненість, розпочаті процеси потребують сталості. Лише тривала багаторічна програмна робота, що дає можливість аналізувати власну ефективність та має достатній ресурс для забезпечення тяглості культурних процесів, може докорінно змінити ситуацію, щоб одного дня ми могли з упевненістю сказати: світ знає Україну через мистецтво.

Матеріал написано в межах медіапартнерства з Українським інститутом, якому цьогоріч виповняється три роки з моменту заснування. Ця державна установа ставить за мету зміцнювати суб‘єктність України засобами культурної дипломатії та налагоджувати міжнародні культурні зв’язки між людьми та інституціями.

Показати ще новини
Радіо НВ
X