Люди війни. Рецензія на фільм Бачення метелика
Рецензія на фільм Бачення метелика (Фото:planetakino)
Лінійку актуального новітнього українського кіно, що широкою кількістю сеансів виходить в прокат, продовжує дебют Максима Наконечного Бачення метелика — військова драма про події, що відбуваються не на фронті, а після нього — у тилу.
Режисеру вдалося на тлі історії однієї дівчини і її родини показати демаркаційну лінію, що проходить в нашому суспільстві між тими, хто воює та всіма іншими. А ще зануритись у серйозні психологічні проблеми, з якими мають справи військові та їхні близькі.
Світова прем'єра фільму пройшла на Каннському кінофестивалі у травні 2022-го. Українська — в рамках Київського тижня критики, восени. Старт прокату відбудеться вже 6 квітня.
Сюжет
Події у фільмі відбуваються до повномасштабного вторгнення РФ. Військова аеророзвідниця Лілія із позивним Метелик повертається з полону, де провела декілька місяців. В Україні її чекає чоловік Толік — також військовий, турботлива мати та побратими і посестри.
Лілія повернулася психологічно травмованою. Жах пережитого сидить всередині неї та не може знайти вихід назовні, що створює стіну між дівчиною та всіма іншими. Ще більше ситуацію ускладнює вагітність Лілії: у полоні її зґвалтував якийсь чи то росіянин, чи то сепаратист.
Існуючи між стандартними, висмоктуючими життя реакціями близьких та власною надломленістю, Метелик намагається не зламатися остаточно. Але й варіантів виходу з цього лабіринту в неї вже небагато.
Виконання
Демаркаційну лінію між дівчиною та всіма іншими Наконечний проводить одразу. Початок фільму Бачення метелика — це доволі деталізована хроніка обміну військовополонених, зокрема Лілії, яку режисер переважно показує через об'єктив камери. Ніби черговий репортаж Єдиного Марафону. Всі ці питання про ставлення, про тортури, про «що ви відчуваєте зараз?» із різними смайликами-реакціями на екрані.
Тобто ми з самого початку дивимось на головну героїню як глядачі. Як багато людей на одну. На другому боці екрана ж — людина, внутрішній стан якої ніхто насправді не бачить і не розуміє. Цей режисерський прийом інформаційного приводу не тільки проводить лінію між двома світами, а й ще дозволяє стисло ввести нас в курс справи: ми дізнаємось, скільки Лілія була в полоні, як взагалі її звуть, вперше бачимо її чоловіка і маму.
Показавши, де наше місце, режисер далі концентрується на Лілії та її рідних і поступово стає зрозумілим, що вони хоч і знаходяться з нею по одну сторону барикад, але все одно не можуть достукатися до дівчини. Травма (а можливо на додаток ще й наслідки контузії) настільки велика, що заговорити про неї просто так неможливо. Тим паче в середовищі, яке непідготовлене до цього: Толік злиться, мати стурбовано квокче. Знайома ситуація, коли постраждалий повинен витрачати останні сили на те, щоб заспокоювати близьких.
Плюс — проблем вистачає у самого Толіка: він не знає, куди себе подіти після армії і приєднується до якогось напівлегального патруля, сформованого із таких самих неприкаяних хлопців. Нічим особливо корисним вони не займаються, а от у халепу потрапити можуть запросто.
У матері ж, крім Лілії, більше нікого нема.
Тобто можна зрозуміти і їх.
Те, що, на перший погляд, може здатися тимчасовими проблемами у спілкуванні, шоком дівчини, який пройде через декілька днів, під час візиту до гінеколога постає вже як велика проблема. Медичні процедури ментально повертають Лілію назад в полон, до тортур, до зґвалтування. Так працює травма. Наконечний демонструє цей внутрішній дискомфорт візуально за допомогою цифрових глітчів: реальність дівчини періодично ніби йде брижами, зображення пливе і ми бачимо її сни і видіння. Вони повертають Метелика на фронт, де вона востаннє вільно літала, та показують їй страшні видіння з майбутнього із розбомбленим Києвом.
Здається саме через цей дискомфорт Лілія й відмовляється від аборту, бо це ще гірші медичні процедури. Але насправді до самого кінця достеменно невідомо, чи це була єдина причина. Чи тільки привід. Що взагалі змінить аборт для неї? Тобто — буквально — тортури, але вже вдома. Одразу легше дівчині точно не стане. Та й взагалі зрозуміти людину у такій ситуації до кінця неможливо, її можна лише підтримати. Із останнім, на жаль, складається не дуже. Єдиною спокійною слухачкою Лілії стає її подруга із позивним Сорока (невеличка, але важлива роль Наталії Ворожбит). Вона ж під кінець і витягне дівчину з психологічного дна.
Сім'я Лілії не справляється із цими викликами. Забагато складнощів, поглядів зі сторони та мовчання всередині.
Звичайно, фільм Бачення метелика, в першу чергу, про людину якій війна підрізала крила, адже літати із посмішкою на обличчі Лілія тепер може тільки на фронті. Та Наконечний йде далі й показує, як війна калічить сім'ї. Як вона їх буквально руйнує. А ще — як вона формує два типи суспільства у нас в країні: одне з умовно людей війни, одне з умовно цивільних. Фільм знімався до повномасштабного вторгнення і тоді військові справи турбували не багатьох українців, тому тут ця межа проведена доволі грубо. Наприклад, сценою у маршрутці, коли водій відмовляється везти Лілію безкоштовно, чи сайд-історією Толіка і його горе-патрулів.
Хочеться вірити, що зараз ця дистанція скоротилася. Бо людей воює більше, бо ризики екзистенційні, бо просто так правильно. Але кратне збільшення людей війни не означає порозуміння у суспільстві. Не можна забути випадок, коли у листопаді військовий, повертаючись поїздом з фронту додому, провів 7 годин у тамбурі, через «неприємний від нього запах». Чи нещодавній випадок із побиттям добровольця у церкві в Хмельницькому.
Дистанція все ще існує. Притомність накрила не всіх.
Дивний когнітивний дисонанс викликає і сон Лілії про Київ у слідах від снарядів. До Олімпійського стадіону ракети росіян не долітали, але народжене травмою передбачення Метелика загалом справдилося.
Взагалі фільм Наконечного хоч і похмурий, відсторонений, побудований на непромовлених емоціях, невідворотно чіпляє: історією (сценарій режисер написав разом із чудовою Іриною Цілик), своїми візуальними прийомами (згенерованими на комп’ютері та, наприклад, спійманим у старій радянській лікарні красивим ракурсом) та акторкою у головній ролі.
Маргарита Бурковська малює портрет сповненої болю та гідності самотності. Її героїня хоч і реагує на зовнішні подразники, але продовжує йти дорогою посттравматики сама, інтуїтивно вибираючи, куди буде краще звернути. Трагедія, що не вийшло підхопити на цьому шляху і Толіка. Щастя, що в неї є подруга Сорока, яка порадила психолога.
8/10 — вердикт NV
Бачення метелика — глибоке й сумне дослідження теми посттравматичного стресового розладу. Це сильно зіграна, вправно написана, винахідливо знята картина, що навряд чи залишить когось байдужим.
Перегляд її зараз під час війни, як не дивно, може стати своєрідною терапією.
- Бачення метелика
- 2022 рік
- Україна, Хорватія, Чехія, Швеція
- Режисер — Максим Наконечний
- У головних ролях: Маргарита Бурковська, Любомир Валівоць, Наталія Ворожбит, Мирослав Гай та інші.
