Померла Марія Миколайчук. У Мережі згадують співачку і дружину легендарного актора Івана Миколайчука
Померла Марія Миколайчук (Фото:@Мирослава Барчук/Facebook)
У середу, 1 лютого, на 81-році життя померла українська співачка, народна артистка України та дружина легендарного актора Івана Миколайчука Марія Миколайчук. Друзі і колеги згадують її в соціальних мережах.
Про смерть Марії Миколайчук повідомила Чернівецька обласна рада із посиланням на слова племінника Івана Миколайчука, Михайла Грицюка. Він розповів, що в останні роки Марія Миколайчук важко хворіла.
Марія Миколайчук була фольклористкою, співачкою, учасницею тріо Золоті голоси разом із Ніною Матвієнко та Валентиною Ковальскою, співала у Хорі імені Верьовки та знялася у стрічках Пропала грамота, Дівочі мрії, а також в епізодичній ролі у культовому фільмі за участі Івана Миколайчука Білий птах з чорною ознакою. Востаннє вона з’явилася на екрані в ролі Ірини Сергіївни у фільмі Ми є. Ми поруч (2021) режисера Романа Балаяна.
Іван Миколайчук одружився із Марією Карп’юк (Миколайчук) у 1962 році під час навчання та роботи в театрі-студії при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. У шлюбі вони прожили 25 років до смерті Івана Миколайчука у віці 46 років.
«Це у їхній київській квартирі Іван створив тріо Золоті ключі. Воно народилося з того неймовірного, вражаюче органічного багатоголосся, яке виникло і якось природно злилось у три голоси в їхній великій акторській компанії. Маріччине неймовірне за тембром мецо-сопрано завжди вражало у їхньому акапельному співі. Мені все дитинство буде здаватись, що, коли люди ось так співають, то в хату заходить Бог.
Вони з Валентиною Ковальською і Ніною Матвієнко з’являться у Пропалій грамоті у 1972 році з прекрасним жіночим виконанням Розпрягайте, хлопці, коней. А потім разом заспівають, запишуть і так збережуть сотні українських пісень, відомих, невідомих, усі — в бездоганному виконанні (перша платівка 1974 року). І ще окремо Марічка запише три диски пісень буковинських, тексти і ноти яких їй привіз Володимир Івасюк. Вона до кінця відчуватиме обов’язок наспівати і зберегти у фондах Українського радіо якомога більше дорогоцінного матеріалу.
Дякую їй за ніжність і тепло. Дякую за те, що у неї завжди був на мене час і щира увага. За те, що я могла жити у них місяцями, скільки б людей і які б люди не гостювали у хаті, якою б зайнятою Марічка не була.
Дякую за те, що незадовго до маминої смерті все тріо Золоті ключі приїхало до мами, щоб заспівати її улюблену «Червону ружу». В кінці вечора мамина доглядальниця, проста жінка, підійшла до Марічки і сказала їй: «Давно у мене на душі не було так добре. За це я теж дякую сьогодні Марічці Миколайчук», — написала українська журналіста Мирослава Барчук.
«ПІШЛА ДО ІВАНА… Минулої ночі душа МАРІЇ МИКОЛАЙЧУК розлучилась зі своїм стражденним, виболілим, виснаженим хворобами тілом. Немає вже МАРІЧКИ, та вона є і буде завжди — як пісенна душа самої України, як один із її образів, символів, її промінчик, живий і справжній. Полинула до свого Іванка, Івана Миколайчука (1941−1987), генія кіно, генія українства. Вже скоро їхні душі будуть знову разом», — написав Сергій Тримбач, український кінокритик, кінознавець, кіносценарист, чинний голова Національної спілки кінематографістів України.
«Головною ознакою її життя було слово вірність: вірність Іванові, вірність голосу, вірність Україні. Свого часу вона пройшла прослуховування в знаменитий у ті часи хор імені П’ятницького, але повернулася в Україну, до рідного дому. Таких виконавиць народних українських пісень, як Марія, все ж було небагато! Пригадую, як у 2000 році ми приїхали з експедицією в село Розтоки, знамените село, там у 1970 році знімався фільм Білий птах з чорною ознакою, як поспішали до сільського клубу мешканці села, якими оваціями вони вітали Марію — це варто було бачити й запам’ятати на все життя. Пам’ятаю також її концерт у Чернівцях, у міському Палаці культури аж на 3 поверсі, який був організований музеєм Володимира Івасюка. ЇЇ зустріли глиницькі музики маршем „До курки“. Вона була розчулена, а ми хвилювалися, чи в робочий день прийдуть люди аж на третій поверх? Прийшли!!!» — пригадала письменниця Парасковія Нечаєва.
«Одного разу я говорила з нею, коли писала текст про Івана Миколайчука, була в їхній квартирі на Березняках. Вона була відкрита, щира і приязна. Не солодка, не френдлі, а справді доброзичлива, цілісний народний характер. І гідність. Її голос, до речі, це передає. Життя її вилося навколо чоловіка — із тих, що народжується раз на сто років, всі інші поруч — не ті. А треба жити далі. Розповідала про його останні дні, про те, як помирав, про останню ніжність, про любов», — пригадала свою зустріч із Марією Миколайчук журналістка Валентина Клименко.
