Втеча з кінозалу і почесний «лев». Щоденник продюсера ОМКФ Юлії Сінькевич з Венеційського кінофестивалю 2019

6 вересня 2019, 21:30

Генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Сінькевич — про Венеційський кінофестиваль спеціально для НВ STYLE.

Венеційський кінофестиваль згодом підіб'є підсумки і роздасть нагороди кращим з кращих. Явних фаворитів назвати складно — в програмах дуже сильні і гідні картини, багато з яких почали свої «оскарівські перегони».

Відео дня

@ НВ
Фото: @ НВ

Недарма ж Венеція вважається передоскарівським стартовим майданчиком, з якого починається те саме полювання.

За кінофестивальною традицією найсильніших конкурсантів приберігають на кінець і показують у завершальні дні кіноогляду.

В основному конкурсі показали португальську тригодинну сагу Тіагу Гедеша Маєток про впертого латифундиста і його сімейні проблеми. Ця суміш соціального маніфесту і мильної опери нагадує Бертолуччі, але занадто вже старомодне це кіно для сучасного глядача.

Тема сімейних конфліктів і проблем — універсальна, чи то землевласник або принц. Позаконкурсний Король з талановитим Тімоті Шаламе розповідає про молодого принца, якого коронують на трон після смерті батька. Це адаптація трьох п'єс Вільяма Шекспіра від режисера Девіда Мішо. Був страх, що Король може скотитися в щось бутафорське, надмірно костюмоване, але замість цього на екрані — бадьора й енергійна драма в дусі Гри престолів.

Міцний зв’язок літератури й кіно з’являється не тільки в Королі, а й у конкурсному італійському Мартіні Ідені. Роман про плечистого моряка, який мріє про письменницьку кар'єру, неодноразово було екранізовано, то чом би не перенести Джека Лондона на екрани ще раз. І у П'єтро Марчелло це вийшло дуже вдало. Його варіація вийшла поетичною і шалено красивою історією, знятою до того ж на плівку.

Дебютантка з Австралії Шеннон Мерфі раніше працювала на телешоу про бокс, а тепер представила у Венеції інді-мелодраму про смертельно хворих тинейджерів Молочні зуби. Вийшло душевно і комічно — безпрограшна комбінація для масового глядача, проте набридла історія для досвідченого кіномана.

А ось новий Рой Андерссон безумовно потішить любителів якісного нетривіального кіно. У шведського генія екзистенціальної трагікомедії вже є Золотий лев за комедійну притчу Голуб сидів на гілці, розмірковуючи про буття. Рой Андерссон продовжує лінію про марність і марноти всього сущого. У новому фільмі режисера Про нескінченність зібрано безліч портретів персонажів, що опиняються в різних ситуаціях. І все це подано з фірмовим специфічним гумором Роя Андерссона.

Залишився вірним собі і Атом Егоян. Його Почесний гість — меланхолійний псевдодетектив про травми і таємниці минулого. Певно, Егоян сентиментально вдаряється в самоповтори. Це не кращий зразок його творчості, але цілком гідний варіант для тих, кому ще невідомі роботи режисера.

Але осад від Егояна перекрив показ Розфарбованого птаха чеха Вацлава Маргоула. Таких емоцій глядачі не відчували давно. Як і годиться, на кожному поважному кінофестивалі має бути провокаційний фільм. У Венеції це Розфарбований птах, з якого глядачі йшли із зали натовпами. Навіть не просто йшли, а вибігали.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Фільм створювався за спільного виробництва України (за підтримки Держкіно), Чехії, Польщі та Словаччини. Це екранізація роману Єжи Косинські 1965 року про поневіряння єврейського хлопчика під час Другої світової східноєвропейськими селищами. Тригодинні пригоди героя зняті в ч/б і тривають майже три години. У фільмі є помітна особливість — його озвучено «міжслов'янською мовою», сумішшю російської, української, польської та інших. Проте це кіно, яке не те що хочеться переглянути, його волієш радше забути. Такого снаф-муві з порнографічними стражданнями, дистильованими жорстокістю і насильством, давно не знімали. Востаннє щось подібне було у Елема Климова в Іди й дивись, але не так концентровано.

Поки всі відходили від шоку, Педро Альмодовару вручили почесного Золотого лева за внесок у кінематограф. Директор кінофестивалю Альберто Барбера назвав режисера «найвизначнішим і найвпливовішим іспанським режисером після Бунюеля». І з цим посперечатися складно.

Це не єдина радісна подія, яка сталася за ці дні. 4 вересня у нас у всіх був привід для гордості за українське кіно. Цього дня відбулася світова прем'єра фільму Валентина Васяновича Атлантида, представлена в конкурсі Горизонти. З цієї нагоди над фестивальною локацією підняли жовто-блакитний прапор.

Це історична для нас подія, адже Україна вперше за довгі роки бере участь в офіційному конкурсі Венеційського кінофестивалю. Перші глядачі вже встигли поділитися враженнями від побаченого, а критики — написати перші рецензії. І вони одностайні: Атлантида — один з найцікавіших фільмів програми цього року і, напевно, найбільш оригінальний фільм сучасного українського кінематографа з відчутною атмосферою романів Джорджа Оруелла.

Венеція цього року вразила не тільки програмою, а й кількістю глядачів. Навіть минулого року, коли фестиваль святкував 75-й ювілей, людей на кіноогляді було значно менше. А цьогоріч ситуація суттєво змінилася. Тепер залишилося дочекатися підсумків Венеційського кінофестивалю і порадіти за переможців.

Сподіваюся, вони будуть непередбачуваними і здивують багатьох. Усі кращі фільми кіноогляду, звісно, зможе переглянути й український глядач — на Одеському міжнародному кінофестивалі.

Редактор: Юлія Найденко
Показати ще новини
Радіо НВ
X