По той бік мосту. П’ять книг про інший погляд на війну

26 квітня 2019, 13:00

Тема війни в сучасній літературі давно вже утворила окремий жанр. Утім, сьогодні це вже не тільки описи воєнних буднів, але й більш глибоке осмислення причин і наслідків того, що сталося і що чекає попереду. 

НВ
Фото: НВ

При цьому неважливо,  де і коли автори цих книжок зустрілися віч-на-віч з війною – в Афганістані чи на Сході України – адже травматичний досвід об’єднує без уваги на час і географію.

Відео дня

 

Мері Ловсон. По той бік мосту. - Х.: Фабула, 2019

 

Життя канадської родини у цьому романі описане начебто пасторальне, мирне і безхмарне. Діти граються в ножа, матері дивляться серіали на щойно проведеному в їхні краї телебаченні, батьки пораються або на фермі, або в крамниці. Зокрема герой роману – сімейний лікар, але його син обирає власний шлях, І мало кому відомо, що, крім щоденного життя-буття і довколишніх злиденних резервацій, у світі існує ще дещо, що цілком символічно знаходиться «по той бік мосту». Звідти у серпні 1942 року почали приходити телеграми.

Фабула
Фото: Фабула

«В Артура стиснулося в шлунку, коли він дізнався новини, й обпекло соромом від полегшення, яке він відчув, коли виявилося, що з Карлом усе гаразд, що це Ерік і Ґюнтер загинули. Воюючи за Канаду, країну їхнього народження. Вони нарешті поїхали з Англії, всі хлопці зі Струана разом, у складі десантних військ Королівського полку Канади, приземлилися на березі порту міста Дьєппа, окупованого німцями, й Ґюнтера з Еріком було вбито, щойно вони ступили на землю». Тож як склалася подальша доля цієї родини, можна дізнатися з чергового роману відомої канадської авторки, в якому на читача чекає і захопливий сюжет, і яскраві образи, і майстерна оповідь, глибокий психологізм якої не відпустить до самісінького фіналу.

 

Стівен Гайтон. Соловей не дасть тобі заснути - К.: Нора-друк, 2019

  

Нора-друк
Фото: Нора-друк

Війна не відпускає героя цього захопливого роману протягом усього життя. Маючи бойовий досвід з Афганістану, він, американський вояк з грецьким корінням, навіть у мирному житті, прибувши на Кіпр для реабілітації, продовжує свій нерівний бій. Звісно, у мареннях, але для читача вони надто реалістичні. Звичні кошмари, кохання до турецької журналістки, яка так само зазнала у житті поневірянь – усе це контрастує, зблискує яскравими флешбеками і нарешті завершується  трагічним інцидентом.

В результаті наш герой змушений тікати до колись популярного греко-кіпрського курортного містечка, покинутого після турецького вторгнення у 1974 році. Там він приєднується до громади вигнанців, загубленої у руїнах, потонулих у заростях. Здавалося, тут він міг би нарешті знайти спокій і умиротворення, зцілившись і закінчивши власну війну з примарами минулого, але комусь явно не до смаку ця ідилія посеред руїн. Наслідки воєнного минулого даються взнаки навіть у цьому раю для вигнанців.

  

Шайло Гарріс. Сталева воля. – К.: Брайт Стар Паблішинг, 2018

  

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Брайт Стар Паблішинг
Фото: Брайт Стар Паблішинг

Початок історії у цій книжці цілком «американський» - батько так готував сина до служби, що в армії, вже на першій смузі перешкод здивований сержант перепитав у новобранця, чи не обколотий той. «Приголомшений, я навіть не втямив питання: – Що ви маєте на увазі? – Старий, ти в такій формі, ніби ніколи не знав жінки!» А далі була служба, на яку наш герой пішов після подій 11 вересня, а якщо точніше - війна, Ірак,  підірваний на міні бронетранспортер і єдиний уцілілий з усього взводу. Понівечений настільки, що навіть у бувалого в бувальцях сержанта в очах був жах. Бронежилет розплавлений на живому тілі, каска луснула і знесла півголови, третина шкіри відсутня.

Загалом книга Шайло Гарріса – це історія про те, як життя ламає навіть таких патріотів, як він, щоб після, зламавши, не викинути, а поставити до строю зовсім іншою людиною. І не в каліцтві справа, а в душевному катарсисі, який пережив автор, ставши після трагедії відомим діячем, що захищає права ветеранів. І в кожному виступі нагадуючи про те, кому, крім самих солдатів, за правом належать бойові нагороди. Не Пурпурові серця, а справжні, сталеві. «Річ у тім, що загартована сталь стає міцною під час охолодження, а не у вогні, - пояснює автор. - Саме тоді, коли температура зменшується, вийнята з вогню сталь починає твердішати та загартовуватись. Сказане – мов про мою дружину. Після того як вогонь зробив свою страшну справу, почалося гартування, і постала її міць, яка привела мене до одужання».

  

Аркадій Бабченко. Війна. – К.: BookChef, 2018

  

BookChef
Фото: BookChef

Автор цієї збірки нарисів – відомий журналіст, якого недаремно вважають також одним із фундаторів сучасної військової прози. Адже він пройшов дві чеченські кампанії, і добре знає, про що пише. Як військовий кореспондент, Аркадій Бабченко працював на фронтах Південної Осетії-2008 і України-2014. Його скупі, а часом і розлогі нотатки - це розповідь про те, як війна калічить долю одних людей і висвітлює кращі риси інших.

З одного боку, героїзм ще на розподільчому пункті, коли посилаєш війну і начальство куди подалі, а з другого – рутина військових буднів, в які, наче муха в бурштині чи в багні, в’язнуть всі: і той, що послав, і ті, кого послали. Хай там як, але Війна попри свою документальність, ще й, безперечно, художній твір, хоча більшість епізодів справді з життя автора, яке минало під час Чеченської війни.

  

Георгий Почепцов. Виртуальные войны. Фейки. – Х: Фолио, 2019

  

Фолио
Фото: Фолио

Автор цієї книжки, розповідаючи, здавалося б, про цілком мирні речі, нагадує про те, як саме вони закликають до війни. З одного боку, це цілком віртуальні речі на зразок того ж «Гаррі Поттера», якого ми читаємо цілком добровільно, а з другого – релігію та ідеологію, які ще донедавна були обов’язкові для кожного. «Сегодня потребление в виртуальном пространстве формируется в основном на добровольной основе, однако те или иные виртуальные продукты, приходящие извне, могут конфликтовать с национальной виртуальной системой», - застерігають нас.

Але чи робиться щось для того, щоб застерегти від небезпеки віртуальної «пастки»? Автор наводить приклади такої боротьби. «При трансляции футбольного матча «размазали» сосцы волчицы на эмблеме футбольного клуба «Рома». При посещении иранским президентом римского музея обнаженные античные статуи прикрыли коробками. Трансляция вручения Оскара заставила прикрыть обнаженные плечи актрисы Ш. Терон. Такое столкновение двух виртуальностей можно увидеть и в российском примере, когда архимандрит спел в храме «Мурку», за что был отправлен из Московской епархии в Тирасполь».

 Слідкуйте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE в Facebook  

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X