П’ять кращих книг квітня. Літературний гід письменника

6 квітня 2018, 18:07

Головне в книжках квітня – свіжість сюжетів, жанрова точність і психологічна напруга, яка не відпускає на самісінького кінця. І неважливо, чи це любовна історія, ретро-детектив чи підліткова повість – всі книжки варті того, щоби їм приділити належну увагу. Задоволення від тексту гарантовано!

І неважливо, чи це любовна історія, ретро-детектив чи підліткова повість – всі книжки варті того, щоби їм приділити належну увагу. Задоволення від тексту гарантовано!

Відео дня

Кларісе Ліспектор. Сімейні узи. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018

Книга новел відомої латиноамериканської авторки, яка, за словами сучасників виглядала, як Марлен Дітріх, а писала, як Вірджинія Вульф - це чуттєва проза, яка читається на одному подиху і не залишає байдужим. Чи це капризи позбавленої кохання пристрасної дуеньї («Коли вона була в ресторані, заступник її чоловіка торкнувся під столом її ноги, а над столом було його обличчя. Випадковість чи він зробив це навмисне? Чортяка»), чи то криза домогосподарки («ознакою було напружене задоволення, з яким вона дивилася на речі, вражена страхом»), то чи почуття дівчини, що зустріла на вулиці двох чоловіків, які торкнулися її, таку «ніжну і дивовижну» («те, що відбулося далі, було четвіркою важких рук; чотири руки, які не знали, чого хотіли, чотири неправильні руки без призначення»).

Жіночі імена немов взяті з екзотичної прози Маркеса - Анна, Лаура, Марія - і все в цих оповіданнях дихає «спекотною розкішшю» латиноамериканської класики. Чоловіки - Хосе, Арманду, Карлінос - голосно сміються і обіймають своїх дружин («він узяв дружину за руку й повів її за собою, не озираючись, подалі від небезпек, які чигають на людину упродовж життя»), але «справжнє життя» - вона не таке, і жінкам подобається зовсім інше. Наприклад, сліпий на зупинці, що жує жуйку. Втім, чоловіки теж не відстають, вони пожирають зустрічних дівчат похітливими поглядами, програють батьківські гроші, і навіть їх розповідь про жінку-пігмея завбільшки із сорок п'ять сантиметрів - це не межа фантазії авторки, яка пише про різновиди неземного кохання на цьому грішному світі. «Жила вона на верхівці дерева зі своєю маленькою наложницею, у теплих диких зарослях, що огортали плоди, майже нестерпно солодкі на смак. Ще й була вагітна».

Алі Сміт. Як бути двома. – Х.: Фабула, 2018

Цей захоплюючий роман про любов і несправедливість - мабуть, найкраща з книжок однієї з найяскравіших письменниць сучасної Британії. З одного боку, це грайлива, авантюрна проза - історія про британського підлітка, дівчину Джорджію, яку кличуть Джордж, і в цьому, безсумнівно, проявляється гендерний момент оповіді. Недарма роман - про «двох в одному», про «злиття двох начал», про «дві сутності в одному тілі». Мати дівчинки померла, вона живе з батьком в будинку з прогнилим дахом і мріє про те, щоб той завалився. Грає в слова, дратує матір і психотерапевта. Крім мрій і мовних ігор та каламбурів - спогади про померлу мати, з якою доньці було нелегко, і поїздка в Феррару для огляду фрески художника епохи Відродження - одне з випробувань, яке залишилося в пам'яті на все життя.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Саме в ньому - ключ до «гендерної» розгадки роману, любові і нелюбові старших до молодших, чоловічого і жіночого, земного і небесного, мистецтва і прози життя. Цілком можливо, висуває гіпотезу мати, що художник був дівчиною, і саме це інтригує маленьку героїню. З іншого боку, друга частина роману - про подорож того самого художника, який потрапив в наш час. Він вивчає побут героїні, ходить за нею назирці, розглядає її кімнату, і заодно розповідає нам про свою службу у скупого герцога, який замовив фреску. Художник теж приймає дівчинку за хлопчика, і це не дивно, адже гіпотеза матері щодо його власної статі виявляється вірною.


Сергей Пономаренко. Зеркало из прошлого. – Х.: Клуб Семейного Досуга, 2018

На самому початку цієї історії нічого не віщувало біди, і читач може насолодитися пасторальними картинами побуту в панському маєтку відомого мецената з Чернігівщини, в якому бували Гоголь і Шевченко, Куліш і Марко Вовчок. Утім, за романом, що розпочався між головними героями, стоїть щось жахливе, таємниче, інфернальне, в дусі Достоєвського і Метерлінка, і ліричний водевіль поволі трансформується у справжній історичний трилер. Смерть юної героїні несподіваним чином відлунює вже в сучасних розділах, в яких стаються аналогічні трагедії, а герой дізнається про існування зловісного «гена смерті», який, здається, надійно коріниться в його роду.

Молодий фотограф-репортер з Житомира, спілкуючись з маніяками і вбивцями, а також вивчаючи їх справи, несподівано виявляється вплутаним у кримінальну історію. І звичайно, коли стається черговий злочин, нічого й нікого не пам’ятає, зауважуючи у старовинному дзеркалі лише якісь таємничі тіні. Невже справа у родовому проклятті, а дзеркало спроможне таїти у своїх глибинах таємниці кривавих злочинів? «И это роковое зеркало начало свой смертоносный путь. Список его жертв, приведенный в интернете, был впечатляющим, как и разнообразие причин смерти — от болезни до убийства. Единственное, что их объединяло, - смертельный исход для человека, владеющего этим зеркалом».

Таня Малярчук. Mox Nox. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2018

Здається, у своїй новій книжці відома авторка, яка донедавна писала в стилі магічного реалізму, потім – урбаністичної містики і вже наприкінці – народного сюрреалізму – знайшла ідеальне втілення свого таланту. По-перше, це підліткове фентезі, тобто той самий прикарпатський фольклор – казки, легенди, перекази - на якому спеціалізувалася Таня Малярчук, але у поєднанні з популярною антропологією і не менш модною постапокаліптикою. Так само, як колись у Пєлєвіна в «Еmpire V», у Малярчук світом правлять кажани – хоч і не вампіри, але до конкурентів у вигляді комахоїдних тваринок ставляться «по-дорослому», що нагадує, звісно, гоніння на християн у давні часи.

Так само присутня у повісті тема Раю, який, виявляться – наче за екзистенціалі́змом Сартра і Камю – можна здобути на землі, оскільки людина (чи пак, кажани, бо люди всі самотужки, а не внаслідок техногенних катастроф, так би мовити, вимерли) сама керує своєю долею. Головна героїня шукає, і, можливо, знайде, а дітям залишається ознайомитися з черговою екзотичною моделлю світобудови, прикрашеною стародавніми, але не старомодними міфами. У принципі, весь цвіт станіславського феномену в літературі, молодшою галузкою якого вважається творчість Малярчук, перехворів свого часу на такі антропологічні пошуки, коли чи то смереки, а чи мурахи могли правити світом, але цього разу, судячи з назви книжки, для цієї тематики настають ще більш темні, «нелюдські» часи безбожного існування.

Євген Лір. Підземні ріки течуть. – К.: Видавництво Жупанського, 2018

Автор післямов до класиків «темної» літератури Чемберса, Мерріта, Мекена, а також перекладач «Короля в жовтому» Чемберса і «Місячного дитя» Кроулі вирішив спробувати сої власні творчі сили в жанрі «екзистенціального хоррора», і це, слід, визнати йому вдалося. Попри те, що передмова до збірки його оповідань попереджає, що читачеві нелегко буде пробиратися лабіринтом сюжетів, свічка, яку запалюють на самому початку в таємничому підвалі, світить крізь всю «темну» оповідь автор-дебютанта.

Символи і знаки, натяки і здогадки супроводжуватимуть нас протягом всього дійства, яке розгортається у всіх новелах збірки. У кожному з них – своя загадка і таємниця. Молоде подружжя вирушає у мандрівку в самісіньке серце Пітьми, художниця-криміналістка замість об’єктів бачить символи, триває гра в Кита, Острів і Тьму. І все це в обрамленні інфернального жаху, метафізичного страху і безлічі гострих емоцій, які виникають при читанні цієї збірки. Але її основна цінність – крім захоплення, яке вона викличе у справжніх цінителів жанру – це чистота експерименту з висадження пагінців світової «літератури жахів» в український ґрунт.

Читайте такжож: П’ять книг, з якими легко зрозуміти науку

Показати ще новини
Радіо НВ
X