П’ять книг, в яких добро не завжди перемагає зло

12 січня 2018, 16:02

Нестандартність авторського мислення, відсутність картонних героїв і сюжетних ходів, психологічна глибина – ось ті риси справжньої літератури, що притаманні також книжкам цього огляду

Автори в них не моралізують і не накидають власних оцінок, іноді просто показуючи, як було і буває насправді, а вже читач в силу своїх моральних чеснот має вибирати між «чорним» і «білим».

Відео дня

Український письменник Ігор Бондар-Терещенко зібрав для НВ STYLE п’ять книг, в яких добро не завжди перемагає зло.

Гіларі Мантел. Везіть тіла. – Х.: Фабула, 2017

Цей епохальний роман продовжує історію про короля Генріха VIII Тюдора, який багато років намагався завоювати серце Анни Болейн. Але довгоочікуваного спадкоємця для Англії він так і не дочекався, хоч заради своєї обраниці зрікся католицької церкви, плів інтриги, скоював підступи і злочини. Більше того, свавільна дружина почала дратувати марнославного Генріха, її поведінка відвертала багатьох друзів і радників монарха. У романі недаремно згадується, як, будучи за життя неврівноваженою і потайною жінкою, Анна навіть через стільки століть після смерті, продовжує змінюватися, несучи на собі відбиток тих, хто читає і пише про неї.

Тож у романі описані ті кілька рокових тижнів, коли монарх наказав Томасу Кромвелю за будь-яку ціну позбутися Анни. «Зрозуміло, це книга не про Анну Болейн і не про Генріха VIII, але про кар’єру Томаса Кромвеля, чия біографія ще остаточно не вивчена, - пише авторка. - Тим часом майстер секретар залишається лискучим, м’ясистим і глибоко захованим, як найсмачніша слива в різдвяному пирозі, але я сподіваюся продовжити мої зусилля, аби витягнути його на світло».

Амброуз Бірс. Зібрання творів. – Т.1. – К.: Видавництво Жупанського, 2017

Цього автора, що вважається батьком літератури жахів, наслідували за всі часи не менш відомі письменники – від Лавкрафта до Хемінгуея. Але страх, який він описує – це не класична «готика», як її прийнято вважати, оскільки має не побутовий, а неприродний, інфернальний характер. За життя автор Оповіді про солдатів і цивільних, а також збірки Чи може таке трапитися? був сатириком і памфлетистом, і мало хто з сучасників міг подумати, що має справу з майбутнім класиком, який немовби сконструював свою долю за зловісною фантазією зі своїх «страшних» творів.

Будучи учасником Громадянської війни, він вцілів під час усіх битв, але несподівано зник у 1913 році, розчинившись в мороці здогадок, спогадів і численних вигадок та легенд. Своє «мирне» щезнення автор пояснити не міг, натомість він дуже добре роз’яснював зникання квіту нації у нескінченній війні. «Оця безліч загиблих ні за що ні про що! Ця велика душа, розлучена з тілом – разюче прекрасним проти голого пагорба! Невже її не могло оминути гостре усвідомлення потреби піти на марну самопожертву? Невже один маленький виняток порушив би безжальну досконалість предвічного Божого промислу?»

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Ирина Лобусова. Королевы Привоза. – Х.: Фолио, 2017

У черговому ретроромані відомої одеської авторки її улюблене місто переживає не кращі свої часи. У буремний «революційний» період влада в Одесі, як відомо, постійно переходила з рук у руки, а історії зберегла пам’ять про сімнадцять переворотів. Місто поперемінно займали французи, німці, англійці, поляки, австрійці, петлюрівці, колчаківці, денікінці, гетьманці, але наразі мова про більшовиків. За їхньої влади, навіть торговки з Привозу, які допіру почувалися цілком комфортно, відчули залізний кулак нового режиму. Військовий комендант міста вимагає непомірної плати з кожної крамнички, з кожного торгового місця, і це вже ламає всі місцеві канони. До того ж грошей вже ні в кого нема, але нова влада не вгамовується.

Панічного настрою додають знайдені на місцях злочину розтерзані трупи, біля яких знаходять немовлят, і розслідувати все це доводиться детективові, який мандрує з роману в роман в одеські серії. Що ж до яскравості стилю, то іноді оповідь нагадує Бабеля з його Одеськими оповіданнями, особливо одного з них, Історію моєї голуб’ятні, експресію якого наслідує авторка. «Женщина бросилась на него, в глазах ее было безумие. Отбросив в сторону трупик ребенка, погромщик опрокинул ее навзничь мощным ударом кулака в лицо. А кто-то из толпы, выхватив вилы из трупа старухи, пригвоздил женщину к земле, после чего она неподвижно застыла, огромными, широко распахнутыми черными глазами уставясь в молчащее небо». Так само яскраво зображені фольклорні персонажі, що, знов-таки, наче вийшли з блатних пісень, а насправді – цілком реальні герої одеського злочинного життя – Манька Лляна, Дунька Швабра, Яшка Лисий, Васька Черник. Не кажучи вже про легендарного Мишка Японця.

Катерина Калитко. Земля Загублених, або Маленькі страшні казки. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

За нечисленними сюжетами оповідань цієї збірки, паралельно нашій реальності існує ефемерний світ знедолених та відкинутих, який дрейфує з оповідання до оповідання, обростаючи новими гіркими історіями. Ці герої різні, не такі, як всі, тому вони дбають за свій сховок – чи то в душі, а чи назовні, у повсякденному житті, що іноді нагадує похмуре Середньовіччя. «Колись я сказала – сказав - батькам, що добре було би спуститися жити в долину – згадує героїня, що вдає з себе хлопця, - і за цим послідував добрячий прочухан: ми жили в гордому місті і нізащо не згодилися б проміняти статус піднебесних воріт на якісь там два врожаї на рік».

Варто додати, що за цю збірку її авторка, відома поетка, отримала премію Книга року ВВС-2017, тож не дивно, що при цьому редактор Європейського департаменту Всесвітньої служби ВВС Артем Лісс зауважив: «Теми, яких торкається Катерина Калитко у своїй збірці, особливо актуальні зараз, коли світ здається дедалі більш роз'єднаним. Вона підкреслює важливість зберігати просте вміння людського спілкування, досягати взаєморозуміння між людьми з різним життєвим досвідом, несхожою історією та цінностями».

Звичайні незвичайні священики. – Брустури: Дискурсус, 2017

Ця збірка цілком несподівана для наших матеріалізованих буднів, оскільки вона про справжню віру, надію, духовно близьких людей. Саме у такому ключі про церкву та її служителів – духівників, священників, проповідників – написали різні автори. Серед них – Іван Ципердюк і Дзвінка Матіяш, Петро Мідянка і Христя Венгринюк, Назарій Заноз і Люба-Параскевія Стринадюк. Розповівши про тих, кого знають особисто, автори збірки не лише розкрили «живу» сторінку в існуванні спільноти людей, які служать службу Божу, читають проповіді, причащають і сповідують. Насправді праця їхня набагато ширша, активніша, більш продуктивна і натхненна. Скандалу, до якого ми звикли у мирських питаннях щодо церкви, серед героїв цієї книжки немає місця. Натомість несподівано широкий спектр культурних, історичних та життєвих питань, про які вони мовлять у своїх проповідях, насправді вражає і подекуди змінює думку про справжнє покликання священика.

«Його очі були такими, ніби він знає всю правду цього страшного світу, - дізнаємося про одного з них. - Скільки в них виднілося болю! А я ще щось питала в нього, просила пояснити… Може йому не менше була потрібна допомога?! Але він слухав мене дуже уважно, звісно, не дивлячись на мене. Лише на мить піднімав очі, а потім знову опускав додолу. Його довгі, худі пальці дуже тремтіли і час від часу він грів їх у широких рукавах. Отець говорив зі мною. Він чув мене! Щодня. Кожної розмови, коли б я не приходила. Ми говорили про різне: про те, що найбільше боліло мені, про Господа і людей, але ніколи про щось земне».

Стежте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE в Facebook

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X