П’ять книг, якими варто розпочати рік

19 січня 2018, 20:00

На початку року варто зарядитися позитивом, який кожен з авторів цього огляду розуміє по-своєму

Для одних це містика в готичному світі пригод, для других – подорож у минуле кримінального жанру. Хтось хоче знати, як би ми жили за інших геополітичних умов, а для когось ця сама політика полягає лише в перемозі мистецтва над рутиною буднів.

Відео дня

Український письменник Ігор Бондар-Терещенко зібрав для НВ STYLE п’ять книг, якими варто розпочати рік.

Карлос Руїс Сафон. В’язень неба. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

Цей таємничий роман, сповнений містики, секретних знаків і карколомних пригод, починається з фатального візиту підозрілого незнайомця до книгарні. Після якого, звичайно, звичний хід речей, думок і подій у добропорядному сімействі власника руйнується, оскільки його продавець – не той, за кого себе видає. Загалом це історія у відомого іспанського письменника тягнеться вже віддавна, і Цвинтар забутих книжок – не метафора, а справжній лабіринт, який рухається дійство протягом цієї трилогії. Сюжетні злочини, фабульні крадіжки, жанрове шахрайство – все, що відбувається з героями, обертається в колі літератури, видавничої справи, редакторських стосунків.

"Пакунок, видобутий з надр шафи, лежав на письмовому столі Ісаака. Коли я ледь торкнувся його пальцями, пил, що тонкою плівкою вкривав згорток, здійнявся в повітря хмаринкою порошинок, що замінилися в променях світильника, який тримав Ісаак ліворуч від мене. Праворуч стояв Фермін, що розклав свій кишеньковий ножик і простягнув мені. Ми всі перезирнулися. - Ну, будь що буде, - промовив Фермін". Тож мова у романі здебільшого про кінець 1950-х років, Барселону, де заокеанська культура сприймалася більш контрастно – на традиційному тлі класичного болеро, кориди і чорнокосих красунь. Екзотичний Луї Армстронг по радіо, американська зірка Кім Новак у конічному бюстгальтері в трилері Альфреда Хічкока. Не кажучи вже про лабіринт з книжок у таємничому місці, більшість з яких виявляється взагалі нетутешнього походження.

Юрій Андрухович. Коханці Юстиції. - Meridian Czernowitz, 2018

Нарешті «живий» класик сучасної літератури порадував нас новою книгою, названою чи то ним самим, а чи видавцем - «паранормальним» романом. Насправді, це, звичайно ж, не роман, оскільки його автор давно вже перейшов на есеїстику, а «вісім з половиною» чудових оповідань. Саме вони й складаються в своєрідний роман - з часом, пам'яттю, дитинством-юністю і, безумовно, радянської зрілістю. Більш того, об'єднує їх нехай навіть не сюжетно, але принаймні тематично - спільна риса, притаманна всім героям оповідань. Це, по-перше, пристрасть до злочинів, а по-друге, таємне кохання. В даному випадку, як бачимо з назви «роману», всі вони залежить від богині правосуддя. Кого ж ми бачимо в цій галереї вбивць і душогубів, що населяють незвичайний епос кримінального світу, що родом із судових актів і кримінальних хронік старого Львова?

Представники його строкаті і розмаїті, це і герої міських легенд, і чорнокнижники, і повстанці - вигадані, реальні, живі та мертві душі з колекції таємних пристрастей. Розбійник Самійло Немирич, таємний агент Богдан Сташинський, середньовічний чернець Альберт Віроземській, терорист Мирослав Січинський, бізнесмен Маріо Понґрац, причетний до розстрілу підпільників-націоналістів і навіть Фантомас з кінематографічного дитинства автора. «Щоб цей роман мені врешті написався, я мусив кілька разів ставати іншою людиною. Я не вигадував цих історій: вони самі мене знаходили, а я лише доповнював їх вірогідними деталями. Хотілося створити густо-насичений і в той же час абсолютно захопливий текст, від якого читачеві дуже нелегко відірватися. Судячи з реакцій перших читачів, це значною мірою вдалося», - розповідає письменник.

Кіра Малко. Нижче. – К.: Нора-друк, 2018

Цей роман - по суті, нове слово у нескінченному монолозі наших заробітчан, які виїхали закордон в пошуках кращого життя. Його героїня - ані туристка, ані секс-рабиня, ані мамка-трудяга, що роками не бачить своїх дітей, заробляючи нянею в Європі. Молода столична дівчина, яка вирвалася з офісної рутини до океану, який вона, втім, не дуже то й бачить, працюючи в обслузі круїзного лайнера. Протягом роману вона розповідає про таємниці своєї професії, виробничі секрети, таємні вечірки, чайові, компліменти і залицяння. «У конверті п’ять доларів і картка, в якій вона дякує за індивідуальний підхід і бажає гарного життя. Підпис: Марла. На ці п’ять доларів Поліна купить капучино у найближчому порту. А картку збереже».

Що ж до правил, то їх на лайнері така кількість, що гріх не порушувати. Власне, саме цим героїня зі своїми новими друзями і займається - на роботі та на відпочинку, який нечасто трапляються в закордонних портових барах - і все для того, щоб забутися. Справа в тому, що позаду у героїні - покинуте щастя, кохання до дівчини з офісу, пошуки себе, і саме цього бракує в океані. «Поліна, як і раніше, не могла нормально спати, забувала їсти, але тепер це було інакше. Тепер сон і їжа замінювалися щастям. Вона або листувалася з А., або думала про це, і це її живило».

Максим Бутченко. После огня. – К.: КМ-Букс, 2018

Загравати з жанром альтернативної історії письменники почали відносно недавно, під час тектонічних зрушень, що відбулися в суспільстві у 1990-х роках. Починаючи від футурологічного роману Опоздавшие к лету Андрія Лазарчука і завершуючи антиутопією 2017 Ольги Славнікової, ми уявляли, як було, якби або більшовицька революція пішла не за тим сценарієм, або Німеччина перемогла у Другій світовій війні. Саме другий варіант «альтернативного» сценарію нам пропонує автор роману После огня, в якому розповідається про те, якби Третя світова війна відбулася і головними героями стали американський президент Джон Кеннеді з першим секретарем КПРС Микитою Хрущовим.

За сюжетом, події розвиваються після Карибської кризи 1962 року, яка в романі завершилася ударами атомних бомб між СРСР і США. Америка і Європа були знищені, глави двох супердержав ховаються на острові, подальші наслідки «гарячої» війни годі уявити, не прочитавши книгу. «Мені хотілося подивитися на війну з незвичної точки зору – каже автор, - а що як той, хто розв'язує глобальну катастрофу - сам виявляється її жертвою? Розібрати їх поведінку і життя після світового апокаліпсису, щоб показати - війна торкнеться всіх». При цьому достовірності в романі додає факт того, що всі можливі події останньої світової війни відображені з урахуванням наукових прогнозів щодо наслідків атомного битви, і це доволі страшно. Але, як це зазвичай буває – страшенно цікаво.

Віта Сусак. Олекса Грищенко. Динамоколір. – К.: Родовід, 2017

Важливість цієї книжки, з якого не соромно увійти не лише до нового року, але й до історії світового мистецтва, полягає у так само не зайвій згадці про те, що без минулого немає майбуття. А в минулому світові бренди в культурі розповсюджувалися у всіх географічних напрямках, тож не дивно, що творчість художника, про якого розповідає відома львівська авторка, була пов’язана з Україною, Росією і Францією. За доби експериментів у мистецтві 1910-х років він розробив власний мистецький напрямок – Динамоколір, базований на поєднанні принципів кубізму і формальної мови ікони.

Так само варто згадати про ще один «інтернаціональний» момент, в якому завжди губилася першість українського акценту. Коли в пореволюційній Москві відкрили Музей живописної культури (1919-1929), згаданий «динамоколір» Грищенка експонувався поруч з експресіонізмом Кандинського і супрематизмом Малевича, що свідчило про діалог «на рівних». Що сталося у житті метра після того, як він залишив Москву у 1919, опинився в Константинополі, далі – в Греції, після чого дістався до Парижа і осів у Франції – про це можна дізнатися з цієї розкішної книги-альбому. Не кажучи вже про те, щоб, нарешті, усвідомити, яке значення мали легендарні українські художники-емігранти не лише для світового «інтернаціонального» мистецтва, але й для рідної культури.

Стежте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE в Facebook

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X