Світло наприкінці тунелю. П’ять книг, якими варто розпочати 2019 рік

5 січня 2019, 08:29

Всі книжки цього огляду – про перемогу нового над старим, а також про те, чого ж варте минуле, без якого, виявляється, неможливе майбуття.

І неважливо, в якому жанрі нам пропонують подорож чи то до раю дитинства, а чи в пекло дорослої депресії – байдужим ці розповіді нікого не залишать.

Метт Гейґ. Чому варто жити далі. – Х.: Фабула, 2019

Відео дня

Ідея відвертої розповіді про боротьбу з власним пеклом з’явилася у автора цієї книжки, молодого британського письменника, коли він зумів подолати депресію - недуг, що забирає радість з нашого життя. Замислившись над тим, що йому довелося пережити – розпач, і страждання, апатію, сльози і нездатність відчути задоволення від будь-чого - він вирішив, що його особистий успішний досвід перемоги цього кошмару може подарувати надію іншим людям.

«Тож за мету цієї книжки я ставлю дві речі, - зауважує автор. - По-перше - зменшити те саме відчуття власної відчуженості. По-друге - і тут я, мабуть, видамся ідеалістом ,- зробити спробу та врешті переконати людей у тому, що залишатись на дні - не найкраща думка». Крім історії про типи, види і наслідки депресії, нам щоразу пропонують дізнатися про досвід відомих осіб, яких так само довелося здолати стан депресії. Від письменниці Анаїс Нін, яка називала тривогу «найстрашнішою вбивцею любові», до гуру Еміт Рей, який вважав, що «якщо ви хочете подолати життєву тривогу, проживайте кожну мить, кожен подих», нас переконують у тому, що жити треба сьогоднішнім днем, з любов’ю дивлячись на світ. Адже любов - це, передусім, ставлення до життя, яке може нас урятувати.

Пауло Коельйо. Хіпі. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019

З точки зору традиції, ця книга - про занепад усіх норм і правил, адже мова про контркультурну революцію 1960-х. Саме цьому періоду присвячені Хіпі Пауло Коельйо - яскрава біографічна проза майже така сама, яку вже представляв Салман Рушді, розповідаючи про свою бурхливу молодість в Лондоні. У принципі, в той час вона була спільною для всіх. Як і музика, кіно, книжки. До речі, книжки - найбільше, оскільки єдиним чтивом в епоху нових трубадурів і менестрелів, був не Едгар По, Вітмен чи Бодлер, а велика книга, без якої, за свідченням автора, «ніхто не пускався в мандри Старим Світом». І купували її ті, «хто вже перехворів соціалізмом, марксизмом, анархізмом і гірко розчарувався в системі, вигаданій людьми, які заявляли, що пролетарі всіх країн неминуче візьмуть владу». Книга називалася Європа за п'ять доларів у день, і написав її Артур Фроммер. З неї дізнавалися, де переночувати, що подивитися, де поїсти і де послухати живу музику, не сплачуючи практично нічого».

Подібних «відкриттів» в книзі Коельйо чимало. А ще, звісно, хіпі, вільне кохання і грімкі 60-і. «Дівчата з вплетеними в коси квітами і в спідницях до підлоги, в квітчастих сорочках і, зрозуміло, без ліфчиків, зате в намистах всіх видів і розмірів; юнаки з нестриженим волоссям і бородами, в джинсах, заношених і рваних від безперервного носіння - надто важко було купити нові, джинси були дорогі у всьому світі, за винятком Сполучених Штатів, де колишній спецодяг вийшов з робочих гетто і перебрався на грандіозні концерти та фестивалі у Сан-Франциско та околицях».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Ярослава Терлецька. Галина Петросаняк. Різдвяний янгол. – Брустурів: Дискурсус, 2018

Ця збірка зимових оповідок з Карпат переносить нас простісінько у Різдво, а якщо точніше, то машина часу, якими керують дві авторки, мчить туди, де точно було щастя. А саме – у дитинстві, розповідь про яке органічно вплітається у казкові сюжети, старовинні коляди, гуцульські оповідки. «Пан Чемерник і зоряна таємниця», «Козяче молоко мого дитинства», «Дивовижна риба» Терлецької та «Настуню, лети!» і «Антипко» Петросаняк – це цілий світ, сповнений щемких і духмяних спогадів про те, як було гарно, коли «дерева були великі», а рідне місто чи село здавалося справжньою оазою добра і любові.

«Коли не потрібно було йти до школи, сніданки вдома були справжнім святом. Вже зрання дідуньо тихенько співав і дзенькав горнятками та чайником. Ми вискакували з-під ковдри і мчали на кухню підсмажувати на пательні грінки з учорашнього хліба. Дідусь таке любив з кавою, а ми - з какао. Коли мама отримувала гроші, то приносила ще добрий сир», - розповідає перша авторка. «Кожен з вареників означав котрусь сільську дівчину на виданні, - додає друга. - Один з вареників - звісно ж, найбільший і з найсмачнішою начинкою - мав представляти саму Їленку. Потім до хати впускали голодного кота й показували йому пранник з рядком пирогів. Котрого вареника кіт з’їдав першим - та дівчина і вийде цього року заміж найпершою».

Кайл М’юборн, Донован Бікслі. Лицар-дракон. – Х.: Ранок, 2018

За сюжетом цієї дивовижної книжки, ціла родина драконів змушена ховатися у людські подобі, бо мова все ж таки про Середньовіччя, а закони тоді були знаєте які? Словом, через те, що Мерек та його батьки - дракони, жити їм на світі не солодко. Але хіба тільки їм? У цій історії, крім карколомних пригод, можна заодно дізнатися, як насправді велося людям тієї доби. Наприклад, як вони боялися бути спаленими згаданими драконами, хоч ті були істотами миролюбними, якщо, звісно, не чіпати їхнього золота. Або як переслідували відьом, хоч би як хтось доводив, що він не чаклун, його все одно могли приректи на смерть. Чи як остерігалися варварів, які так само були непоганими хлопцями, якщо, звичайно, король чи герцог не наказували їх знищувати. Нарешті, чому люди за Середньовіччя так смерділи – і не тому, що не мали мила, а через те, що не милися, бо сморід, мовляв, відлякує драконів.

Отже, знову про цих загадкових істот. У пошуках спокійного життя драконяча родина оселяються в невеличкому селі. Але не все так просто, навіть якщо ти сховався у людському тілі, бо власне єство і натуру не зрадиш. Тож чи надовго нашим героям вдасться зберегти свою таємницю?

Франс Требюк. Живопись, графика. – К.: Каяла, 2018

Як і належить справжнім майстрам, авторка цього альбому - акварелі, замальовки, ескізи - не впевнена у стійкості свого profession de foi. Вона вагається слідом за геніальними тінями на своїх малюнках, вона сумнівається на шляху до досконалості. Не може відокремити гарне від кращого або сказати, що значить - бути сучасним художником. «Вести лінію на аркуші рукою, яка не завжди йде в правильному напрямку», - відповість вона, і обов'язково додасть про необхідність «хвилюватися, захопитися, помилитися».

Якась філологія, чи не так? З однією лише маленькою відмінністю, про який говорив Вінсент Вега, і яка відрізняє «європейську» культуру від «американської» (і живопис-графіку, відповідно, теж). Всі рухи у нашої авторки - правильні, все лінії - хвилюючі, захоплення гідні навіть помилки, а якщо детально, то і «за тисячу крикливих папуг» вам не відрізнити оригінал від того, на що він мав бути схожий. Оригінал - це «філологічна» графіка авторки та її «літературний» живопис, де розчерки пера, що нагадують все що завгодно - від Пушкіна до Доре - залишаються культурним естампом (не штампом!) епохи постмодернізму.

Слідкуйте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE в Facebook

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X