П’ять книг, які врятують від божевілля. Гід письменника

20 квітня 2018, 12:10

Не з’їхати з глузду героям цих книжок – чи то в психіатричній лікарні, а чи на примарній «волі» - допомагає те, що відповідні заклади з вільним світом укупі – не для душевнохворих.

Іноді в пастку божевілля потрапляють цілком нормальні, здорові люди, з яких щоденна рутина, робочий конвеєр та інші марноти марнот роблять справжніх духовних інвалідів.

Відео дня

Український письменник Ігор Бондар-Терещенко зібрав для НВ STYLE п’ять книг, що оповідають душевні страждання.

Ісабель Альєнде. Там, за зимою. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018

Історія чілійської жінки, майстерно перекладена Сергієм Борщевським - це справжній калейдоскоп доль і життів, якими багата латиноамериканська культура. Героїня роману не так давно мешкає в нью-йоркському Брукліні зі своїм песиком, викладає в університеті за шестимісячним контрактом, варить юшку, «здатну підняти з могили мерця», і шукає заміну покинутому коханцю. «У свої шістдесят два роки Лусія все ще неминуче плекала дівочі фантазії», - пояснює авторка, а сама героїня мріє завести роман з колегою, який здає їй помешкання, має старого батька і живе з чотирма котами, за домовленістю смсуючи щовечора сусідці «Ще живий». «Я теж, курва», - відповідає та, так само боячись померти на самоті.

І лише аварія на засніженій вулиці, яка привела в їхню оселю молоду латиноамериканку, переплела їх долі, не давши збожеволіти на самоті. Наче дивний камертон, вона змушує героїв розповісти свої історії, розказавши свою, з братом-бандитом і втечею на заробітки. Чи кращим було життя її рятівників – одна чіпляла в юності плакат Че Гевари на стіну, «тому що це був братів подарунок, тому що партизан виглядав сексуально й щоб подратувати матір, котра вважала його злочинцем», другий, старий викладач-іпохондрик, мріє «скінчити свої дні, граючи на роялі в товаристві чудових афроамериканців, які зглянуться на нього й приймуть до свого гурту, і він забудеться у ритмах труби й саксофону, оглушений африканським ентузіазмом ударної установки». Утім, читачеві не вдасться забутися серед карнавалу екзотичних історій та пригод, які чекають на трійцю, що несподівано об’єдналася зимової ночі у сонному Брукліні.

Виктор Хорунжий. Дженнифер. Обитель скорби. – К.: Саммит-книга, 2018

Героїні цієї історії, що наслідує всі найкращі риси літератури нуар та психологічної прози разом із готичним романом, насправді не позаздриш. Адже рятуватися їй, попри всі «психічні» негаразди, доводиться не лише від власного, здавалося, божевілля, але й від усвідомлення того, що навпаки – весь світ божеволіє. Інакше, чому ніхто не бачить того, що бачить вона? У двері рвуться монстри, у вікно зазирає хижий птах, а сусідки лише багатозначно переглядаються. За сюжетом, шістнадцятирічна Дженніфер Паркер, чиї батьки загинули у катастрофі, потрапляє після всіх страшних ночей на самоті до психіатричної лікарні, оскільки її продовжують переслідувати кошмари. Чи варто казати, що життя в клініці виявилося не меншим жахіттям, оскільки видіння не зникли, втекти разом з такими самими пацієнтами виявилося не так просто, крім того, допомогти втікачці береться таємнича жінка. Тим часом коло звужується, кошмари підступають, треба тікати, щоб не стати жертвою, але порятунку, здається, немає навіть за стінами «обителі скорботи».

«Только бы успеть, только бы успеть первой», — пульсировало в голове Дженни. Промчавшись по пустому коридору, она добежала до двери своей палаты, рванула ее на себя и чуть не упала, когда дверь неожиданно легко открылась. Девушка ворвалась внутрь, подбежала к своей кровати, собираясь запрыгнуть в нее и притвориться спящей… Она отдернула одеяло и… увидела под ним спящую незнакомку. Но кто мог уснуть здесь? Дженни с силой схватила девушку за плечо, пытаясь разбудить ее, повернула к себе и… застыла, пораженная, глядя… на свое собственное лицо».

Сергій Бут. Аляска. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Не з’їхати з глузду в психіатричній лікарні, куди потрапив головний герой цього соціального трилеру, йому допомагає те, що відділення Аляска у ній – зовсім не для душевнохворих. Так, його зловили посеред міста у водолазному костюмі, але хто ці чудовиська, які час часу нападають на його свідомість? І чому в лікарні панують драконові порядки, процвітає каральна терапія, приходить, але нічого не може вдіяти його духівник?

Невже лише тому, що сюди запроторюють небажаних персонажів, які чи то набридли рідним у родині, а чи владі – як-от опальні журналісти? Головлікар нагадує тут доктора Зло, його посіпаки-санітари можуть забити до смерті пацієнта, а влада дивиться на все крізь пальці. І лише головному героєві, який знаходить однодумців у палаті, вдається розвіяти морок над цим таємничим містом скорботи.

Дж. Г. Баллард. Люди міленіуму. – Х.: Фабула, 2017

Головному героєві у цьому гостросоціальному і психологічному детективі доводиться, навіть представляючи середній клас, стати справжнім революціонером, бунтівником, ба навіть увійти до підпільної організації. А все тому, що офісна нудьга та щоденна побутова рутина, від якої навісніють та божеволіють «добропорядні громадяни» - навіть у Лондоні за нашого часу - іноді стає каталізатором більш глибинних соціальних процесів. Утім, «анархія у королівстві», поліція на вулицях міста, демонстрації а страйки - лише початок бунту для нашого героя. Коли трагедія вривається до його життя, гине дружина, все довкола докорінно змінюється, тоді вже він бере учать у всіх вищезгаданих революційних подіях.

Але все колись на світі закінчується, пристрасті влягаються, бунтарі або зникають по в’язницях, або виростають, дорослішають і повертаються до звичайного міщанського життя. Навіть головний герой, запалюючись свого часу анархічними ідеями та мріючи про вільну республіку, наприкінці роману не в змозі пояснити, чого ж добивався своїми виступами у складі таємної організації. Невже той короткий час, коли їхня комуна билася за свободу від бюрократичної рутини, поліцейської сваволі та державного контролю – це й були найкращі моменти його життя?

Анастасия Афанасьева. Солдат белый, солдат черный. – Х.: Фолио, 2017

Авторка цієї книжки має досвід судового психіатра, тож не дивно, що серед текстів – крім сповіді підлітка, яка нагадує літературний дебют Здрастуй, печаль! Франсуази Саган – чимало про скорботні речі. Зокрема у заключному розділі збірки описується робота у психіатричній лікарні. Тож з-поміж лікарняних буднів, трапляються довгі бесіди з пацієнтами, випадки з медичної практики та інші специфічні моменти, коли починаєш згадувати історію закладу.

У «світському» житті авторка книги – відома харківська поетка, а в самій лікарні свого часу лікувалися Гаршин, Хлєбніков, Лимонов, тож певний «історичний» момент мав би впливати на сюжет. Натомість все набагато простіше і більш прагматично, спілкуватися доводиться зі звичайними хворими, і лише поетичний хист авторки не дає їй збитися на банальну опис лікарняних подій. Тож виписують пацієнтів після білої гарячки, під час якої жінка «народжувала Ісуса Христа», і не випускають того, хто зокрема каже, що в цю мить «танцює в будинку культури». Не дивно, що після цього, щоб остаточно не з’їхати з глузду, залишається писати вірші на кухні та співати пісні, підслухані в палаті душевнохворих.

Стежте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE в Facebook

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X