Перший історичний бойовик, пеплум і байопік. Як у 1920-х роках народжувалося українське жанрове кіно

28 листопада 2019, 09:33

Коли ми чуємо про українське кіно 1920-х — уявляємо Олександра Довженка, Михаїла Кауфмана, Дзиґу Вертова. Але мало хто знає, що експериментальне кіно 1920-х — це лише верхівка айсберга під назвою ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління).

У ті часи, майже сто років тому, окрім авангардних фільмів, на українських кіностудіях активно знімали і розробляли жанрове кіно. Більшість фільмів, знятих на ВУФКУ, орієнтувалися на масового глядача: вони були на слуху, гаряче обговорювалися в пресі й отримували найбільші на той час бокс-офіси. А винаходи в жанровому кіно, які зробили в 1920-х, і досі використовують сучасні кінематографісти.

Відео дня

На кіностудіях ВУФКУ в 1920-х роках вперше в українському кіно зняли зокрема байопік і дитячий фільм, історичний бойовик і його підвид про добу античності - пеплум.

Перший байопік

Тарас Шевченко (1926, реж. Петро Чардинін)

Найдорожчим фільмом за всю історію ВУФКУ був байопік про Тараса Шевченка, знятий ще дореволюційним режисером Петром Чардиніним із зірковим актором ВУФКУ Амвросієм Бучмою в головній ролі. На зйомки фільму витратили рекордну суму — 288 тисяч карбованців. Це у десять разів більше, ніж, наприклад, на фільм Вертова Людина з кіноапаратом, який сьогодні входить до всіх переліків найкращих документальних фільмів усіх часів і народів.

Перший український байопік не лише блискуче втілив закони цього популярного жанру, але й на багато десятиліть наперед визначив канон зображення поета-кобзаря.

Як і в багатьох сучасних фільмах-біографіях, оповідь тут не завжди ведеться лінійно. Фільм, хоч і починається з року народження і колиски Кобзаря, ближче до середини використовує все більше флешбеків, повернень у минуле. Подібним чином спогади про минуле вплітаються в сюжет сучасної суперечливої стрічки про Василя Стуса Заборонений (2019), яка нещодавно пройшла українськими кінотеатрами.

Кадр з фільму Тарас Шевченко
Фото: Кадр з фільму Тарас Шевченко

Неодмінною рисою цього жанру є також низка перепон, які головному герою вдається пройти на шляху його становлення. Не менше за Шевченка страждають герої байопіків ХХІ століття — від нацистів потерпає герой фільму Піаніст (2002), бореться з шизофренією і галюцинаціями геніальний математик в Іграх розуму (2001).

Як і в пізніших фільмах-біографіях творчих людей, уже в Тарасі Шевченку автори намагаються, де це тільки можливо, вставляти цитати з творів головного героя або алюзії до них. Так, наприклад, фільм про життя Едіт Піаф Життя в рожевому кольорі (2007) просякнутий її піснями. З першої частини фільму про Шевченка змонтували і перший короткометражний дитячий фільм Малий Тарас (1926).

Перший дитячий фільм

Вася-реформатор (1926, реж. Олександр Довженко)

Більшовики доволі швидко зрозуміли, що їм потрібно працювати з дитячою аудиторією. Одним із найбільш впливових способів у справі не лише агітації, але й розваги юних глядачів виступив кінематограф. Саме як режисер і сценарист дитячого фільму розпочав свою кар'єру в кіно Олександр Довженко. Його покликали дознімати написаний ним сценарій Вася-реформатор, який висміював пияків, чиновників і деяких інших недолугих дорослих. Фільм не зберігся, але до нас дійшло кілька інших дитячих фільмів 1920-х років. Зокрема Пригоди полтинника (1929) — екранізація оповідань Володимира Винниченка Федько-халамидник і Бабусин подарунок та фільм за сценарієм Володимира Маяковського Троє (1928).

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
зі зйомок фільму Вася-реформатор. Надано Довженко-центром
Фото: зі зйомок фільму Вася-реформатор. Надано Довженко-центром

Як і герої сучасних стрічок для дітей, герої фільмів 1920-х розвинені не по рокам. Вони дуже самостійні, борються з несправедливістю, обводять навколо пальця злочинців не гірше ніж головний герой трилогії Один вдома (1990, 1992), дружать не менш віддано ніж Бетмен і Робін (з серіалу 1949 року і фільмів) або герої Поттеріани (2001−2011).

Перший історичний бойовик

Тарас Трясило (1926, реж. Петро Чардинін)

Фільми 1920-х років, хоч і знімалися з меншим ресурсом ніж сьогодні, також претендували на величезний розмах. Один із найбільш масштабних фільмів 1920-х років — історичний козацький бойовик Тарас Трясило (1926) уже згаданого режисера Петра Чардиніна. Фільм довгий час вважався втраченим, лише нещодавно його знайшли у Французькій сінематеці, де він зберігався з французькими інтертитрами під назвою Татари, і був повернутий в Україну.

Як і в Тарасі Шевченку, художником-постановником фільму був відомий художник Василь Кричевський, декорації і костюми він відтворив за картиною Іллі Рєпіна Козаки пишуть листа турецькому султану.

Кадр з фільму Тарас Трясило
Фото: Кадр з фільму Тарас Трясило

Фільм мав дуже успішну прокатну долю як в Україні, так і за її межами. Тарас Трясило викликав надзвичайний фурор у Франції, він ішов по всіх кінотеатрах, на нього стояли довжелезні черги. Видовищність стрічки можна оцінити за відгуком у тогочасній закордонній пресі: «Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10 000 осіб. Могутній темп, здається чутно тисячі кінських копит козацьких коней і крики до смерті закатованих…«

Вірогідно, кількість людей у масовці дещо перебільшена, але фільм дійсно продемонстрував небачені на той час батальні сцени, які вражали навіть вибагливу європейську публіку. Для порівняння — на зйомках нещодавно випущеного на екрани історичного фільму Крути 1918 (2019) було задіяно близько 1000 акторів і 2000 одиниць зброї. Найбільш вдалим фільмом на тему козацтва останніх десятиліть був, напевно, Вогнем і мечем польського режисера Єжи Гофмана. На його зйомках у масовці задіяли близько 2000−2500 людей, але, завдяки анімації, на екрані вони виглядали як восьми-десятитисячне військо. Проте така розкіш як комп’ютерна графіка не була ще доступною в 1920-х роках, тому масові сцені в Тарасі Трясилі викликали захват у тогочасних глядачів.

Перший пеплум

Спартак (1926, реж. Ертуґрул Мухсін-бей)

Не менш видовищним був перший і поки що єдиний український пеплум Спартак, який зняв на Одеській кіностудії ВУФКУ запрошений турецький режисер Ертуґрул Мухсін-Бей. Цей жанр був одним із найбільш популярних на той час в Італії, а згодом і в Голлівуді. Пеплуми, які ще називали фільмами меча і сандалей, знімалися на основі античних або біблійних сюжетів, передбачали великі масовки, дорогі декорації та костюми, не обходилось без героїзації й епічності.

Про зйомки цього фільму в Одесі ходило багато жартів, бо ситуація була справді екстраординарна — одеські рибалки масово ставали в чергу, щоб поголити бороди і одягнути тоги. Жінки і діти, хоч і меншою мірою, але також брали участь у масових сценах. Таким чином, понад три тисячі одеситів на кілька місяців перевітілилися в античних римлян.

Щоправда, далеко не всім сподобався готовий фільм, а режисера навіть називали у пресі дилетантом і заїжджим авантюристом. Наприклад, в записних книжках Ільфа і Петрова можна прочитати такий іронічний відгук: «Легат подивився картину Спартак і наказав спалити Одеську кінофабрику. Як справжній римлянин, він терпіти не міг халтури».

Фільм не зберігся, тому ми не можемо сьогодні самі оцінити його якість, але цікавий вже тим, що це одна з перших спроб перенести на екрани історію повстання римських рабів під проводом Спартака.

Постер фільму Спартак
Фото: Постер фільму Спартак

Музику до фільму написав ще зовсім юний на той час композитор Арам Хачатурян. На основі цього саундтреку він створив свій культовий в радянські часи балет, прем'єра якого відбулася в 1956 році.

А через чотири роки до цього сюжету звернувся Стенлі Кубрик в однойменному пеплумі 1960-го року, який став його першим високобюджетним і кольоровим фільмом в Голлівуді. Фільм критикували за лівацький сценарій, але це не завадило йому отримати чотири Оскари.

Нова хвиля популярності пеплумів захопила Голлівуд уже в 2000-х роках. У жанрі пеплуму неочікувано вирішили випробовувати свої сили такі режисери як Рідлі Скот (Гладіатор, 2000), Даррен Ароноффскі (Ной, 2014) і навіть автор серії фільмів жахів Оселя зла Пол В. С. Андерсон (Помпеї, 2014).

Познайомитися з жанровим різноманіттям в українському кіно 1920-х років можна на виставці виставці Музею кіно ВУФКУ. Lost & Found у Довженко-Центрі (вул. Васильківська 1), яка триватиме до 22 грудня.

Анна Онуфрієнко, кінознавиця Довженко-Центру, співкураторка проекту ВУФКУ. Lost & Found

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо NV
X