Битва титанів, ковбой Ідріс Ельба, привіт з Гонконгу: п’ять нових фільмів для домашнього перегляду

11 квітня 2021, 12:30

У нашій новій добірці нових фільмів для домашнього перегляду «надія на повернення в кінотеатри» Годзілла проти Конга, історія зближення батька і сина Міський ковбой і екранізація підліткового роману Хода хаосу.

Крім того, австралійський трилер Засуха і один з головних китайських хітів 2019 року Кращі дні.

Приємного перегляду!

Годзілла проти Конга. Адам Вінгард.

Фільм, як надія людства на повернення в кінотеатри. У минулому році на це претендували Тенет Нолана і друга Диво-жінка Дженкінс, але в обох випадках було занадто рано, а в разі Жінки і зовсім ні до чого. З картиною ж Адама Вінгарда збіглися, по-перше, час (цивілізований світ щосили щепиться, плюс — люди скучили за кінотеатральним досвідом), по-друге, тут дійсно є заради чого виходити з дому. Не у випадку з Україною, але тим не менше.

Відео дня

НВ
Фото: НВ

Отже, перед нами формально четвертий фільм важливої для Warner Brothers серії під назвою Всесвіт монстрів. Встановлений у попередніх картинах порядок — Кінг Конг спокійно собі живе на острові Черепа, Годзілла спокійно собі борознить простори океанів — був порушений. Годзілла з захисниці людства перетворилася на руйнівний елемент. Провокує її не стільки Конг (його хитро заховали), скільки загадкова корпорація під назвою Apex.

Відновити порушений баланс і зберегти життя обом титанам — завдання нетривіальне, і в процесі їхнього досягнення буде зруйнована пара мегаполісів, цілий флот і та сама корпорація.

Формально перед нами четверта картина серії, але по факту третя частина (Годзілла: Король монстрів) тут через свою жахливість майже не згадується. Вінгард, постановник дуже непоганих трилерів Тобі кінець! і Гість, вирішив не винаходити велосипед і зняв свою картину в жанрі захоплюючого апокаліпсису. Без зайвої мудрості й відсилань до реального світу, але зате з кожним героєм на місці, кожною сценою у справі й головне — з битвами велетенських розмірів доісторичних монстрів, які розважать і при перегляді по телевізору. Плюс тут є натяк на швидке зближення Всесвіту монстрів із Всесвітом Єгерів з фільму Тихоокеанський рубіж Гільєрмо дель Торо.

Міський ковбой. Ріки Стауб.

Набагато більш скромних масштабів фільм, але зате з серцем як у Конга та Ідрісом Ельбою в одній з головних ролей. Знаменитий актор грає міського філадельфійського ковбоя на ім'я Харп. До нього колишня дружина привозить сина-підлітка на ім'я Коул. Причина: жінці набридли витівки хлопця, який не знає куди дівати надлишкову енергію. Настала черга батька зайнятися його вихованням.

Той же відразу дає синові вибір: або Коул грає за правилами Харпа, або живе на вулиці. Правила Харпа включають в себе чистку стаєнь, знайомство зі спільнотою міських ковбоїв, дотримання закону. Коул так само як багато підлітків думає, що його ніхто не любить і що він розумніший за всіх. А тут ще в сферу свого впливу хлопця намагається залучити місцевий дрібний бандит.

По суті, картина дебютанта Ріки Стауба — це історія зближення батька і сина, які не бачилися багато років і яким треба навчитися взаємодіяти, вперше знайти точки дотику. Але в цій історії заховані інші скарби: роман-виховання і раніше незаймана в популярному кіно тема міських ковбоїв. Більш того, темношкірих ковбоїв. Афроамериканський фокус тут дуже важливий. Завдяки йому ми дізнаємося, що першими ковбоями були темношкірі раби, потім вже цю культуру привласнили собі білі («спасибі Джону Вейну»); з настанням нових часів стара професія не зникла, а видозмінилася під потреби міста (транспорт, вози). Зникнення їй загрожує вже в XXI столітті з появою такого явища, як джентрифікація — теж важливого для США дискурсу.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Таким чином, у фільмі Міський ковбой соціальний лікнеп зустрічається з непростою історією окремо взятої родини. Перше розповідається через друге чи друге через перше — не настільки важливо. Важливо, що емоції в цьому по-хорошому старомодному, простому фільмі хоч і б’ють через край (чудовий кастинг Калеба Маклафліна з Дивних див), але кожного разу врівноважуються мудрістю і досвідом, що транслюються з екрану (тут підключається Ідріс Ельба). Про темне минуле Америки, про стежки, які воно протоптало в сьогодення, тут розповідається душевно і якось по-справжньому.

Якби на кожен фільм Стіва Макквіна доводилося кілька таких Міських ковбоїв, жити стало б легше.

Хода хаосу. Даг Лайман.

Багатостраждальний фільм із купою зіркових імен в титрах. Драфт сценарію за мотивами популярного підліткового роману з назвою, що важко перекладається, The Knife of Never Letting Go (першого в серії) написав великий Чарлі Кауфман, режисером був обраний крутий жанровий постановник Даг Лайман (перший і найкращий Борн, Грань майбутнього). Головні ролі зіграли Том Холланд, Дейзі Рідлі, Мадс Міккельсен, Нік Джонас. Зйомки почалися і закінчилися ще в 2017-му.

Потім були провалені тестові покази, дозйомки і ось через чотири роки картина таки побачила світ.

Мова в ній піде про період колонізації віддалених планет, здійсненому людством у віддаленому майбутньому. Місце дії - планета, нехитро названа Новий Світ. Названа вона хоч і нехитро, але один фокус там все ж є: через дивне випромінювання всі чоловіки, які прилетіли на планету, починають мислити вголос. Тобто їхні думки можна буквально почути, а іноді й побачити їхню візуалізацію. З жінками все в порядку.

Сюжетна ж колізія крутиться навколо героя Холланда, який зустрічає героїню Рідлі, яка нещодавно прилетіла і ще не освоїлась (зв'язок, мабуть, не працює), і намагається врятувати її від своїх диких одноплемінників-чоловіків.

Ось цей фокус з думками звучить нудно на папері й абсолютно не кінематографічно виглядає на екрані. Досвідчений Лайман і талановиті Холланд з Міккельсеном все ж якось намагаються його обіграти, але звинувачувати їх за непривабливі результати важко: як взагалі захоплююче передати думки вголос? Схожа проблема існує з екранізаціями Стівена Кінга, в романах якого багато що відбувається в головах героїв.

Тут то тут, то там зариті уламки Голодних ігор і Того, що біжить в лабіринті (читай: набагато більш вдалих підліткових історій), але розбиратися в цьому не хочеться: треба занадто багато зайвого і нелогічного просіяти, та й продовження все одно не буде.

Засуха. Роберт Конноллі.

Чудовий трилер з Австралії. Федеральний агент Аарон Фальк вперше за двадцять з чимось років повертається в місто свого дитинства, яке знаходиться як то кажуть «In the middle of nowhere». У місті посуха. І потрійне вбивство. Вбивство як вважається скоїв друг дитинства Аарона Люк: він застрелив дружину і дочку, а потім наклав на себе руки на місці висохлого озера.

Врожаю немає, народ на взводі, всі чекають дощу і стріляють хто кроликів, хто за давньою австралійською традицією кенгуру. Плюс до всього, приїзд Аарона піднімає з каламутних глибин колективної пам’яті події двадцятирічної давності, в ході яких було вбито дівчину на ім'я Еллі. Та й сам Аарон мучиться флешбеками з її участю. Проте він вирішує залишитися і з’ясувати чи дійсно Люк скоїв страшне або йому допомогли.

Здалеку, до перегляду фільм хорошого австралійського режисера Конноллі нагадує Китайський квартал Поланскі (посуха знову-таки). При більш детальному розгляді перед нами швидше світла версія першого сезону Справжнього детектива. Маленьке містечко, що завмерло в спеку. Його швидкі на розправу жителі. Агент через почуття провини прагне докопатися до правди, його вимушений напарник місцевих), який намагається розкрити справу і реалізувати свою мрію — стати справжнім поліцейським. І головне — одне на всіх вбивство в минулому.

У фільмі Засуха уламки, з яких складаються подібні детективні історії, розкопувати не треба. Вони потихеньку, по ходу дії самі стають кожен на своє місце. Ерік Бана, який грає Аарона, з його правильною, благонадійною харизмою чудово підходить на цю роль. Його герой — чужий серед своїх — збирач фактів, вдумливий спостерігач, очима якого ми дивимося на це місто і цей злочин і руками якого ми складаємо ці уламки в єдину картину.

Є відчуття, що уламки підігнані дуже вже добре, але картину — сумну, захоплюючу і з антропологічної точки зору дуже цікаву — це геть не псує.

Кращі дні. Дерек Цанг.

Один з головних китайських хітів 2019 року, який встиг до пандемії зібрати у світовому прокаті 240 млн доларів. Разом з тим, номінант на премію Оскар в категорії Найкращий міжнародний фільм від Гонконгу.

Учениця дванадцятого, випускного класу Чен Нянь несе разом зі своєю однокласницею на ім'я Ху Сяоді молоко на одному зі шкільних поверхів. У якийсь момент Ху вирішує не йти далі. Чен справляється із завданням сама і повертається в клас. Через кілька хвилин Ху кінчає життя самогубством, пірнувши з верхнього поверху в шкільний двір.

Як незабаром з’ясовується, дівчину цькує трійця однокласниць на чолі з якоїюсь Вей Лай. Наступною жертвою вони обирають Чен Нянь. Жереб випадає їй неспроста: мати Чен займається продажем контрафактної продукції, ночами пропадає, в їхньому багатоквартирному будинку її страшенно не люблять, Чен живе, по суті, одна. Ідеальний суб'єкт для цькування.

Проте, дівчинці щастить. Вона зустрічає дрібного вуличного бандита на ім'я Лю Бейшань, який викликається працювати її охоронцем. Спочатку він думає брати з Чен гроші, потім між двома зав’язуються невинні, платонічні відносини. Їхня любов, що зіштовхнулася з садизмом однокласниць Чен, приведе всю групу до страшних, важких результатів, за якими практично бездіючи буде спостерігати місцева поліція.

Все це поставлено за мотивами реальної історії популярним гонконгським кінодіячем Дереком Цангом з двома фантастично популярними китайськими артистами Чжоу Дун’юй (Чен) і Джексоном І (Лю Бейшань). З огляду на тему, фільм носить сильний соціальний характер, що до його честі й не приховується.

І що добре, ось ця агітаційність картину Цанга зовсім не псує. Перед нами романтичний місцями прямо трилер про буллінг в школі. Місцями його важко дивитися, місцями він дуже емоційний. Ось це емоційне серце — відносини леді й бродяги, Чен і Лю, надає фільмові масштабу давньогрецької трагедії. Їм співпереживаєш ще й через точний кастинг: Чжоу і Джексон чудово вписалися в свої ролі.

При цьому Цанг не просто видавлює сльозу, а й намагається наскільки можливо проаналізувати причини буллінгу. На його думку, винні батьки і холодна, механічна китайська система, заточена не під особистість, а під рейтинги.

Єдине, що трохи псує враження — це фінал, з якого режисер вирішив зробити щось на зразок тривалого сплаву по річці з купою небезпечних порогів: вимотує не кількість кінцівок навіть, а сама маніпулятивна подача, коли кожне слово вимовляється як останнє в житті. Але таким не стає.

Показати ще новини
Радіо НВ
X