Про життя і смерть. П’ять вражаючих фільмів про альпіністів

8 серпня 2021, 07:10

8 серпня в світі відзначається Міжнародний день альпінізму або День альпініста.

Валерій Мирний

кінооглядач НВ

Бійка на Евересті, заручники в Киргизстані, найнебезпечніше сходження в історії - ці та інші історії в добірці фільмів про життя і смерті альпіністів.

Епіграф до першого фільму з нашого списку говорить: «Тих, хто танцює, вважають божевільними ті, хто не чує музику». Кращої фрази, яка описує погляд на альпіністів зі сторони, не придумаєш. Проте, відгомони цієї музики почути можна.

Відео дня

І вона теж ділиться на жанри: для когось підйом на вершину — спосіб заробити на життя для себе і сім'ї, для когось чергове звершення, галочка в списку, а для когось гори — це сенс існування, парадоксальний спосіб подолати життєві перешкоди перешкодами геологічними. А ще це дуже красиво.

Гора (Mountain 2017). Дженніфер Підом

Другий фільм австралійки Дженніфер Підом — абстрактне міркування про конкретне. З одного боку, тут автор оглядає поглядом більш ніж двохсотлітню історію альпінізму, з іншого — намагається зрозуміти, яке місце гори займають в житті людей, які намагаються їх підкорити.

Справедливо помітивши спочатку (закадровим голосом Віллема Дефо), що ще триста років тому тих, хто спробував би залізти на Монблан вважали б божевільними, Підом разом зі своїм співавтором Робертом Макфарлейном наступну годину з невеликим намагається довести зворотне: небезпечне для життя підкорення вершин — неминучий етап на шляху відносин людини і природи.

І, як все пов’язане з людьми, у цього етапу є гарні сторони, а є й не дуже.


Шерпа (Sherpa, 2015). Дженніфер Підом

Маючи явну слабкість до Гімалаїв взагалі й Джомолунгми зокрема, свій перший повнометражний фільм Підом присвятила шерпам — малому народу, що живе в Східному Непалі та, крім іншого, заробляє на життя провідниками для туристів на Еверест.

Ключовий момент тут — споживацьке ставлення туристів (переважно багатих і, як наслідок, примхливих білих) до гори і до шерп. Підом показує, що у такого ставлення за попереднє століття склалися навіть деякі традиції: з першого підкорення Евересту новозеландцем Едмундом Хілларі й шерпом Тенцингом Норгеєм позначилося зневажливе ставлення з боку умовно західної спільноти до цього непальского народу.

Продовжилося воно і в новому столітті. Шерпам платять мало, працювати доводиться багато (від обов’язкового ранкового чаю для «підкорювачів» до підйому на вершину важких вантажів), страховки для сімей немає, ризиків при цьому більш ніж достатньо. І спостерігати за влаштованими людьми класовою нерівністю і чергами в околицях Джомолунгми повчально і сумно водночас.

У своєму фільмі Підом показала, як засноване на жадобі споживання суспільство, саме того не відаючи, намагається зірвати вуаль сакральності з гір з природи взагалі). І як гори дають здачі: підйоми на Еверест в 2014-му і 2015-му роках були скасовані через лавини і велику кількість загиблих.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю


Меру (Meru, 2015). Джиммі Чин, Елізабет Чай Васархелі

Знятий подружжям Джиммі Чіном (альпініст, режисер) і Елізабет Чай Васархелі (режисерка) фільм Меру — птах зовсім іншого польоту. Це дуже особиста історія про спроби трьох альпіністів — самого Чіна, Ренана Озтюрка і Конрада Аркера — підкорити Пік Меру (6660 метрів над рівнем моря) в тих же Гімалаях.

На даний момент всі троє вважаються відомими, легендарними спортсменами. Станом на 2008-й і 2011-й, коли вони вирушали на Меру, Озтюрк був нехай і талановитим, але альпіністом-початківцем, і на його прикладі тут показано, скількох фізичних і моральних сил вимагає такий підйом.

На відміну від попередньої картини зі списку, в учасників подій в Меру зовсім інший підхід до гір. Перед нами люди, які присвятили свої життя сходженням і відносяться до вершин з усією можливою шанобливістю. Їхній шлях — це шлях зосереджених на процесі одинаків, самураїв, кожна помилка яких може стати фатальною.

Якщо Підом в своїх фільмах вводить в курс справи і показує втрати альпінізму, то Джиммі Чин і Елізабет Чай Васархелі демонструють, як працюють кращі з кращих. І чого їм це коштує.


Стіна світанку (The Dawn Wall, 2017). Джош Лоуелл, Петер Мортімер

Картина Джоша Лоуелла і Петера Мортімера оповідає про дивовижне життя Томмі Колдуелла. Його батько, теж прославлений альпініст, з самого дитинства прищеплював синові любов до цього небезпечного виду спорту і, на відміну від багатьох інших подібних історій (коли батьки насильно прищеплюють дітям те, що тим не подобається), ця почалася і закінчилася добре. Але в середині було багато цікавого.

У 22 роки Томмі разом зі своїми друзями і дівчиною вирушив підкорювати гори в Киргизстані. Там вони спочатку потрапили в перестрілку між бойовиками і місцевою армією, а потім — в полон до повстанців. Ті утримували хлопців шість днів, поки Томмі не наважився зіштовхнути одного з бандитів в прірву.

Американцям в результаті вдалося врятуватися, але ПТСР торкнувся всіх дуже сильно й особливо Томмі, якому довелося вбити іншу людину. Проте, альпінізм він не закинув, і через тринадцять років знову потрапив у заголовки по всьому світу. Тепер, щоправда, привід був пов’язаний з його професійною діяльністю.

Колдуелл разом зі своїм напарником Кевіном Йоргесоном скоїв 19-денне сходження складним маршрутом Dawn Wall (Стіна світанку) на горі Ель Капітан в Національному парку Йосеміті США. Тобто хлопці буквально провели 19 днів на гладкому як дзеркало гранітному моноліті.

За без двох днів три тижні на горі обидва пережили безліч злетів і падінь, драматичних поворотів і забавних подій. Завдяки таким фільмам як Стіна світанку стає ясно, навіщо люди взагалі займаються настільки небезпечними речами. Проступають приховані за новинними заголовками героїзм, відданість, характер і краса.


Фрі-соло (Free Solo, 2018). Джиммі Чін, Елізабет Чай Васархелі

За свій другий фільм подружжя Чін і Чай Васархелі в 2019-му отримали премію Оскар в документальній категорії. На відміну від Меру, Фрі-соло більш сфокусована картина центрі історії тут один альпініст Алекс Хоннольд), розповідається в ній про підкорення, напевно, найбільш сакральної вершини в США (все той же Ель Капітан), ризики ж набагато вищі.

Хоннольд відноситься до того рідкісного підвиду скелелазів, які підкорюють вершини без страховки, тобто фрі-соло. З озброєння у них тільки спеціальне взуття та магнезія — білий порошок для просушування рук. Звідси стає ясно, чому цей підвид скелелазів настільки рідкісний: лейтмотивами у фільмі звучить сумна мелодія, присвячена тим, хто зірвався і загинув, і тривожна, присвячена самому Хоннольду. За нього страшно переживають і мама, і дівчина (така полегшена версія героїнь Різ Уізерспун), і вся знімальна група на чолі з Джиммі Чіном.

В якийсь момент ця тривожність передається і самому Алексу, але він з нею, ясна річ, справляється. Справедливо буде сказати, що від усіх фільмів про альпіністів в тій чи іншій мірі захоплює дух, але випадок з Фрі-соло особливий. Як і з Стіною світанку, ми занурюємося в життя іншої, дивної з точки зору обивателя людини, намагаємося зрозуміти її характер і розгадати причину — чому без страховки? Що стоїть за цим рішенням?

І, здається, авторам все-таки вдалося зловити хвилю Хоннольда, його не схоже на наше світовідчуття. А також відповісти на інше питання: що в підході, методі спортсмена дозволяє йому здійснювати такі неможливі навіть з точки зору професіоналів сходження?

Показати ще новини
Радіо НВ
X