П’ять книг про те, як залишатись людиною в нелюдському оточенні
Антична драма, середньовічна трагедія, історія з Дикого Заходу, український бойовик – це лише форми існування, в яких література намагається віднайти сліди життя, а її герої – залишитися людьми у не дуже придатних для цього умовах.
Український письменник Ігор Бондар-Терещенко зібрав для НВ STYLE п’ять книг про те, як залишатись людиною в нелюдському оточенні.
Важді Муавад. Пожежі. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017
…Нелюдське поводження матері з двома дітьми, яким вона залишила заповіт, насправді має свої трагічні корені. Щоб вижити, покохати, народити дітей і залишитися людиною, героїні треба було пережити воєнні та тюремні жахіття, учасницею руху спротиву на батьківщині, зрештою, просто, точніше зовсім непросто… померти для інших. Отже, п’ять років мовчання, дивний заповіт, жакет з номером «72» на спині одному сину, червоний зошит – другому, передсмертне бажання, щоб поховали голою і вилили в могилу три відра води. «Дістала! Вона й звідти дістала! Хвойда! Лайно собаче! Суча донька! Стара шльондра! Ганьба! Вона нас і звідти дістала!» - горлає у розпачі синок-боксер. Дочка-математик, дізнавшись, що, крім зошита, їй належить ще й віддати листа батькові, якого вона в очі не бачила, каже, що це як визнати невірним рівняння «1+1=4». Воно й не дивно, коли дізнаєшся про мати-співочу бранку, яка заглушала своїм співом катування жінок у камерах. «Ви знаєте правду про той свій гнів до мене, коли підвішували мене за ноги, коли поливали водою з електричним струмом, коли цвяхи під нігті, коли наводили на мене заряджений холостими пістолет».
Загалом цю п’єсу-розслідування можна порівняти з античною трагедією, зокрема до Царя Едипа Софокла, адже так само вона починається зі смерті матері, далі діти шукають батька, ще й брата, щоб врешті-решт виявити, що це одна й та сама особа. Тож не дивно, що автор, ліванець, який внаслідок громадянської війни опинився в дитинстві у Франції, а потім у Канаді, наголошує на її актуальності не через патріотизм, рух опору чи пошуки батьківщини. «Насправді Пожежі - це не п'єса про війну, - каже він. - Це п'єса про невиконані обіцянки, про відчайдушні спроби знайти розраду, про те, як залишатись людиною в нелюдському оточенні».
Джанет Волз. Срібна зірка. – Л.: Кальварія, 2017
Життя двох дівчаток у цьому романі цілком можна назвати таким, що минає в нелюдських умовах брехні, підступів та злоби у світі дорослих, якби це не почалося з їхньої власної родини. Мати покинула дітей у пошуку в Нью-Йорку кращої долі, тож тікати від опікунської ради їм довелося майже на край світу, до провінційного американського містечка, де мешкав їх дивакуватий дядько-геолог. Крім нього, у цьому класичному кублі традиційного «порядного суспільства» водяться збоченці, підлі сусіди, злобні школярі та дуже мало порядного люду. Злочин, з яким довелося зустрітися одній з дівчат у спілкуванні з босом, не розкрився навіть у підкупленому суді, тож, здавалося, нічого людського довкола немає.
«- Вердикт: невинний за всіма обвинуваченнями, - проголосив суддя. - Ні! - викрикнула мама, а тітка Ел ахнула. Суддя вдарив молотком. - Суд відхиляє обвинувачення. Меддокс поплескав Ліленда Хайеса по спині й потиснув руки присяжним. Ліз і я сиділи в тиші. Я була цілковито спустошена, неначе світ перевернувся догори дном і відтепер ми живемо у світі, де винний - невинний, а невинний - винний. Я не знала, що робити. Як себе поводити у такому світі?» Утім, недаремно дія відбувається на колишньому Дикому Заході, де чоловіки ще й досі, буває, розуміють лише мову пана Кольта, а нагорода батька – та сама Срібні зірка – на все життя залишається для дівчат дороговказом на шляху до «американського дорослішання».
Володимир Кошелюк. Green Card. – Х.: Фабула, 2017
Робота столичним ріелтором для героя цього роману була не те що «нелюдською», вона була мертвою як для молодого енергійного хлопця. Тож не дивно, що отримавши доленосний знак – виграну візу в Америку – він перенісся до зовсім іншого світу, де людські якості цінувалися, щоправда, в іншому ракурсі та форматі. Але, знов-таки, навіть «нелюдська» муштра в американському війську, яка детально описана автором роману, а також подальша служба найманцем і участь по всіх гарячих точках світу, не була такою жахливою, як буденність, що з нею він зітнувся вдома. Отже, сталося так, що під час війни на Донбасі батько головного героя потрапив у полон до бойовиків. І виручати його, самозрозуміло, довелося «американському» синові, який не забув ані свого коріння, ані бойових друзів з Чечні та Афганістану свого багатостраждального батька. Сюжет, отже, карколомний, моторика оповіді суто «кінематографічна», деталі прописані настільки чітко й динамічно, що відірватися від читання не міг навіть автор передмови, відомий батько українського бойовика Леонід Кононович.
«Близько першої години ми вийшли на точку. У видолинку стояла облуплена довгаста будівля. Навколо ні душі, тільки дощ шельпотить, ляпає в розкислу землю. Метрів за триста залягли. Я обдивився будівлю в тепловізор. Нічого. Підкрадаємось ближче. «Санич» завмер: щось дзявулить. Собака. Добре, що вітер навпроти. Треба починати. Поряд сопе Руслан. Час! Серце шалено гатить. Я, Іса й Ахмет забігаємо на територію. Під ноги кидається волохатий клубок. Іса піддає ногою, постріл. Безформна купа ляпає в грязюку».
Галина Рис. Амстердам - Київ. І трохи святого Миколая. - Брустурів: Дискурсус, 2017
Звичайна людяність проявилася у цьому романі навіть не тоді, коли переплутані в аеропорту валізи завдяки одному з героїв оповіді повернулися до власниці, а в той час, коли розпочалося справжнє чарівне дійство. Хоча й в рукописі, що виявився в одній з валіз, і який протягом оповіді читає молодик, історія Святого Миколая – далеко не святкова казка, а гірка сповідь часів гоніння на християн. Адже саме так помер, відродившись, кумир українського різдвяного свята, роман про який пише героїня цієї книжки.
Звичайно, герой і героїня роману – письменниця та її сором’язливий супутник – зустрінуться, і рукопис буде повернуто, а історія про легендарного персонажа набуде нових, не завжди чарівних, але таких людяних деталей. «Уночі Антонії знову наснився Миколай. Однак не той сивий і бородатий єпископ, котрого вона бачила у труні. Ні, він снився їй таким, яким вона його пам’ятала: молодим, вродливим і доброзичливим. Він посміхався їй так тепло і так привітно, що здавалося, немов хотів сказати: «Життя - це скарб!»
Богдан Коломійчук. Король болю. – Х.: Фоліо, 2017
Сюжет цього роману залишається цілком «людяною» середньовічною історією, аж поки сили зла не викличуть на поєдинок одного з героїв. В якого з’явиться мета, що проведе його крізь всю карколомну оповідь – згідно з волею короля Сігізмунда ІІ Августа знайти і врятувати від загибелі королівську дитину-байстря. Загалом історія лицаря-найманця-коханця за часу, коли Галичина була під владою Речі Посполитої, не вкладається в сюжетні кліше того, що ми звикли читати про цю романтичну епоху.
Наразі маємо дружбу двох одинаків – того самого дженджуристого вояка та його приятеля мага-алхіміка, натомість у більшості оповідок всі пекельні кола своїх пригод герої проходять самотужки. І це не дивно, адже здолати таку силу, якою в романі виступає король середньовічного світу, легендарний король болю, звичайні людині без підтримки окультних сил, але головне – доброго друга – просто неможливо. Навіть якщо довкола звичний світ чортів, демонів, мавок і лісовиків, іншого ти ніколи не знав, і людські стосунки з цим світом означають не ворожнечу, а співіснування на рівних.
- Читайте також: П’ять книг, в яких живуть зомбі з вампірами
