«Небезпечний свідок історії народу». Оксана Забужко доступно пояснила різницю між фемінітивами в українській і російській мовах
Оксана Забужко пояснила значення фемінітивів в українській мові (Фото:@Оксана Забужко/Facebook)
Вже майже тиждень український сегмент Facebook жваво обговорює пост психологині Катерини Зінасс, що вона «психолог», а не «психологиня», і жіночі закінчення вважають «сексизмом». Оксана Забужко пояснила, у цьому судженні полягає помилка.
Пост Катерини Зінасс про фемінітиви у позначенні професій викликав активну дискусію у соціальних мережах. Вона заявила, що вважає фемінітиви — сексизмом.
«Лікар-ка, Професор-ка, Науковиц-я, Журналіст-ка» — тут акцент падає на стать, а не на професію. Шановні філологи, для чого це нововведення?! Сучасні мовні норми тільки сприяють дискримінації жінок", — написала вона, і запропонувала використовувати такі позначення, як «пані психолог», «пані лікар» і «пані директор».
У коментарях Катерині Зінасс нагадали, що правило з фемінітивами — не нововведення, а повернення правопису, що існував до 30-х років і був скасований під час Радянського союзу, і про те, що фемінітиви притаманні європейським мовам.
«Справа тут не у сексизмі, а у дискримінації жінки. Тобто всі професії чоловічого роду, а я, як жінка, хочу бути „вчителькою“, а не вчителем. І, до речі, з цією проблемою бореться вся Європа», — зауважили їй в коментарях. Проте думки коментаторів розділилися, і частина з них підтримали Зінасс.
Її пост зібрав більше 5 тис. коментарів і більше 2 тис. репостів, і до дискусії долучилася навіть письменниця Оксана Забужко.
Забужко опублікувала великий допис, в якому вона назвала Катерину Зінасс «чєлаек рюскай культури», і пояснила чому вона так вважає. Вона нагадала, що в російській мові фемінітиви використовуються у значенні образливих слів, і навела кілька яскравих прикладів, пояснивши в чому тут справа.
«Бо в цьому сюжеті насправді все дуже просто: людина, котра таке написала (і ті, котрі відчувають так само), тим всього лиш засвідчила, що вона, як казав про себе Сталін, «чєлаек рюскай культури», — навіть якщо на позір технічно досконало опанувала українську, вона її не відчуває. В даному випадку — не відчуває, що фемінітиви в українській не просто граматично правильні, а й оцінково нейтральні.
А в російській — от же ж в чім штука, ні. Не нейтральні. Тому «лікарка» — це жіночий рід іменника, а «врачиха» — пейоратив (образливе). «Редакторка» — жін. рід від «редактор» (і «головна редакторка» цілком норм. звучить!), а «редакторша» — атож, знецінення (відтінок залежить від контексту).
От панійці і «психологиня» так принизливо звучить. Бо всі дєвочки, виховані на поезїї Сєрєбрянного Вєка, змалечку запам’ятали, як пристрасно боролась Ахматова за те, щоб її визнали не за якусь там «поэтессу», а за цілого «поэта», і таки перемогла! (герой Андруховича таких літературних дєвочек уявляв з пенісом і тестикулами — бо, як на українськомовну прошивку, це дійсно смішна проблема, але це нам вона смішна, а в Росії це ні разу були не жарти…).
Вона зазначила, що значення фемінітивів в українській мові має набагато глибше історичне коріння.
«Чому так? та тому що, встонадцяте повторю Юрія Шевельова: «Кожна мова є чортячо небезпечний свідок історії народу, котрий ту мову вживає» ©. Тому що в нас були жіночі школи, жіноче право на володіння майном (материзна), завдяки чому в нас жінки, м.ін., фундували університети й академії, і шлюбна угода з обумовленим жіночим вихідним («понеділкуванням») була, і ще ціла купа пундиків, які й не снились нашим сестрам навіть у просвіщенній Європі («малороссы позволяют говорить женщинам!», — з жахом записав у кінці ХІХ ст. німець, що провадив реєстри переселенців в Оренбурзькі степи).
От. А в Росії був «домострой», і невістка звалась «сноха» — та, себто, кого «сношає» чоловіча частина родини. І дві, здавалось би, близькоспоріднені слов’янські мови саме цю культурну прірву й відбили: коли в одній фемінітиви — це звичайна граматична функція роду, а в другій і в ХХ, і в ХХІ-му ще столітті — приниження, зашите глибоко в колективній пам’яті тицяння носом, що ти не людина, ти бабадура, дірка для злягання, соррі, сношанія («сегодня я, с Божьей помощью, вы… л Керн», — як писав другові рос. класик, котрий досі вважається в них зразком куртуазности, бо іншої там не знали, — те, що їхня солдатня всюди, куди не влізе, масово ґвалтує жінок, є одним із віддалених наслідків цього самого споконвічного жіночого безправ’я,). Ясно, що образливо, як же ж ні…", — написала вона.
Українська письменниця зазначила, що їй теж не всі «впроваджувані фемінітиви до смаку», і «дратує, коли їх механічно дочіплюють у множині до кожного збірного звертання».
«Українська мова знає десятки способів зграбно звернутися до змішаної аудиторії, не обов’язково щоразу ґалантно додавати „і українки“, „і захисниці“, „і читачки“ тощо — цитуючи ту-таки Лесю Українку, „сепаратизм сей трохи смішнуватий“), — але це все теми для фахових мовознавчих дискусій, а не для фейсбучних сеансів аґресії, скеруйте краще свою аґресію назовні, а не всередину і так щодня нищеної ворогом спільноти», — написала вона.
І додала: «І вчіть, будь ласка, мову — рідну мову треба вчити все життя, якщо ж ви справді вірите, ніби старе галицьке слівце „членкиня“ щойно вигадали навіжені феміністки, це певний знак, що українську мову ви знаєте погано».
