Реформа, Ройтбурд, раритети. Як живе Одеський художній музей
Днями невідомі пограбували Одеський художній музей, скандали навколо якого не вщухають з зими 2018 го року, коли його директором був призначений художник Олександр Ройтбурд. Саша Горчинська з’ясовувала, чому сталася крадіжка і що ще могли винести.
У ніч на 2 серпня, Одеський художній музей пограбували невідомі. Про це повідомила заступник директора музею Олександра Ковальчук у себе в фейсбуці. Злодії винесли з кабінету два робочих ноутбуки.
Репортер НВ Саша Горчинська побувала в Одеському художньому музеї за тиждень до цього інциденту. Там зустрічалася з Олександрою Ковальчук, яка, зокрема, розповідала і про те, що в музеї бракує охорони, при тому, що деякі експонати коштують дуже багато грошей. Чому худмузею не можуть забезпечити охорону і через що депутати Одеської облради продовжують нападки на Ройтбурда, читайте в інтерв'ю НВ.
— Призначення Олександра Ройтбурда свого часу викликало цілий шквал критики. Періодично ця хвиля знову піднімається в новинах і соцмережах. Як зараз із цим справи?
— Багато хто критикував Олександра Ройтбурда спочатку і говорили, що музей тепер втратить свій історико-культурологічний вигляд, а сучасне мистецтво витіснить колекцію
Буквально два місяці тому ми відкрили новий зал після реновації. Серебряковський зал, де ми зараз сидимо — той самий, де раніше протягом багатьох років зі стелі текла вода. Тут були неприпустимі умови: влітку — спека до 35 градусів, взимку могло бути 10−12 градусів тепла. Тепер же люди бачать, що колекція музею поповнюється картинами різних років і епох, старі роботи реставруються. Тому критика трохи стихла.
Однак ще більш дивно бачити таку реакцію з боку опозиційних депутатів в Одеській облраді, які ніколи не переступали поріг цього музею до того, як почався скандал з призначенням директора.
— Чому продовжується критика Ройтбурда?
— Мені здається, це й особиста антипатія, нерозуміння Олександра як художника, нерозуміння його світогляду, так і бажання помститися екс-голові Одеської обладміністрації Максиму Степанову [очолював ОДА відразу після Міхеїла Саакашвілі, з 12 січня 2017 до 10 квітня 2019 року] за те, що він призначив Ройтбурда проти волі частини депутатів облради.
— Може, у них є якийсь особистий інтерес? Наприклад, призначити директором «свою» людину?
— Насилу уявляю, кого вони могли б призначити крім колишнього директора Віталія Абрамова. Він, до речі, і зараз продовжує працювати в музеї, завідує одним з відділів.
Якщо чесно, не стоїть черга з бажаючих керувати музеєм, в якому всі співробітники отримують мінімальну зарплату, 4 тис 173 грн. І на цю зарплату однаково складно знайти що двірника, що провідного наукового співробітника.
В цілому, для мене великий секрет і питання, кого б вони хотіли бачити керівником цього музею замість Ройтбурда.
— А відвідувачів більше стало?
— Одеський художній музей — одна з головних локацій міста, куди приходять і одесити, і гості з інших міст. Особливо люблять до нас приходити кияни, які на виході зізнаються, що вони — в приємному шоці, і не очікували такої класної виставки. Це при тому, що в Києві насиченість культурним продуктом в рази більша.
Раніше найсвіжішою картиною в експозиції музею була картина сидить пророк Олександра Ройтбурда. Музей купив її в 1989 році і це був останній твір мистецтва, яке було куплено цієї інституцією, а, можливо, і будь-якою такою інституцією в Україні. Зараз же у нас є нові роботи, яким півроку, рік —це колекція XXI століття.
— Ви говорили, що до скандалу більшість чиновників ніколи не переступали поріг музею. А зараз заходять?
— До нас приходили багато депутатів Верховної Ради, я навіть збилася з рахунку, скільки осіб. Приходили майже всі міністри [чинного Кабміну].
Музей знаходиться у власності облради і один з органів, яким ми звітуємо — управління майнових справ. І минулого літа голова цього управління приходив до нас на музейник [російського поета і літературознавця] Дмитра Бикова як звичайний рядовий відвідувач.
Я бачу в цьому дуже хороший знак. Чиновники стають реальними споживачами того продукту, який генерує музей: виставки, концерти, екскурсії, інші заходи. Це важливо.
— Що ще ви б реформували в музеї?
— Реформувати потрібно ще багато чого. Музейна сфера в Україні в цілому вкрай «зарегульована». Ми повинні, наприклад, узгоджувати з облрадою, якщо хочемо найняти додаткового двірника, додаткового реставратора, наукового співробітника.
Це дивовижний момент під назвою «зразковий штатний розпис», який регламентує кількість співробітників для музею такої категорії, що абсолютно абсурдно. Якщо у нас буде працювати більше наукових співробітників, які, наприклад, вміють працювати з дітьми, музей буде заробляти більше грошей, забезпечуючи, при цьому, дітей культурним продуктом.
— Від цього документа не можна відмовитися?
— Його ввів Мінкульт, а тепер не може ліквідувати, тому що це якимось чином прив’язане до Міністерства фінансів. Вони не можуть домогтися від Мінфіну, щоб ті видали резолюцію, що дозволяє ліквідувати цей документ.
В цілому, існує багато стримувальних чинників, прибравши які, можна вивільнити величезний потенціал не тільки в нашому конкретному музеї, а й в музейній сфері в Україні загалом.
— Розкажіть, на що особливо варто звернути увагу в музеї. Є у вас якась гордість, експонати, які ви б виділили серед всього?
— Зараз в нашому музеї працює 26 залів, колекція починається роботами XVI століття і закінчується XXI століттям — сучасністю. У нас є виставкові зали, де тепер не соромно проводити тимчасові виставки.
Крім того, виставка проходить і в гроті. [Старовинні катакомби, один з виходів з яких раніше вів до Приморського бульвару. Сьогодні для відвідувачів доступна лише частина ходів і печера, що імітує природну].
Звичайно ж, ми дуже пишаємося тим, що у нас є роботи Івана Айвазовського, якого обожнюють відвідувачі. Це, наприклад, робота Купання овець [1878 рік].
На другому поверсі у нас — приголомшлива колекція соцреалізму. Там же, в експозиції ХХ століття є робота одеського художника Олександра Ацманчук Політ і це теж один з хітів і хайлайтерів музею. Це одна з улюблених робіт молоді, а молодь дійсно стала приходити до нас набагато частіше.
Також у нас є три ранніх етюди [художника, який свого часу навчався у Одесі] Василя Кандинського, які також варто побачити, тому його ранні роботи рідко можна побачити десь у закордонних музеях.
— У соцмережах читала коментарі та відгуки про ваш музей, відвідувачі дійсно хвалять його. Але багато хто просить прибрати «радянську спадщину» — «бабусь», музейних доглядачок. Що ви про це думаєте?
— По-перше, це не радянська спадщина. Наглядачки є в Європі, в американських музеях теж.
Нещодавно на цю тему писала пост Ярослава Гресь, яка згадувала про один із музеїв у Данії, де всі працівники — люди третього віку.
Насправді, у нас майже немає бабусь — у нас багато досить молодих жінок. Всі вони сьогодні — наші амбасадори, які з величезним завзяттям готові щось підказати, розповісти, вони завжди доброзичливі й усміхнені.
— А що з охороною?
— Для українських музеїв це — велика проблема. Все через брак фінансування. І це при тому, що у нас зберігаються колекції, які коштують мільйони, а іноді й сотні мільйонів, а іноді й мільярди гривень. А охороняються вони одним або двома поліцейськими на весь музей. Це великий ризик для музейного фонду України та для держави в цілому.
[У червні 2005 року з Одеського художнього музею вкрали оригінал картини Івана Айвазовського Морський вид 1865 року на момент крадіжки її оцінювали в суму близько 1,75 млн грн, пізніше поліцейські знайшли злодія, а картину повернули].
У музеїв повинна бути можливість вести відеоспостереження, можливість блокувати всі виходи в разі потреби. Просто розвісити камери — не допоможе. Має бути людина, яка буде весь час в них дивитися, стежити за порядком. А краще — двоє людей.
— Чи є сьогодні люди, можливо, приватні колекціонери, які хотіли б щось подарувати музею? Або, може, навпаки, були спроби купити у вас щось?
— Купити у нас нічого не можна — це абсолютно неможливо. А що стосується подарувати — ми постійно аналізуємо нашу колекцію, дивимося, чого не вистачає і шукаємо людей, які були б готові заповнити для нас ці прогалини.
Нещодавно нам подарували скульптуру [української художниці] Марії Куликовської, яку вона робила для виставки. Це зробив Федір Сердюк, засновник компанії FAST, купив скульптуру, щоб вона залишилася в нашому музеї. Люди активно відгукуються на наші заклики допомогти.
