«Нормалізація» арт-процесу та NFT-бум. Підсумки 2021 року у сфері мистецтва
Другий рік пандемії зрештою відділив нас від епохи нескінченного обліку здобутків і втрат, наблизивши до окреслення тенденцій, що творять майбутнє, дозволяють про нього мислити та мріяти, зазначає співголова Громадської організації Музей сучасного мистецтва Ольга Балашова.
Пандемія посилила й прискорила важливі процеси у суспільстві та арт-середовищі, і ми перейшли у нову якість, де діють інші правила гри, які в ексклюзивній колонці для НВ окреслює Балашова.
Ольга Балашова
1. «Нормалізація» арт-процесу
Знаковою подією стало присудження премії Artists Prize Жені Голубєнцеву, представнику проєкту ательєнормально, який об'єднує артистів із та без синдрому Дауна. І це історія не про інклюзивність як соціальний конструкт, а про органічну здатність арт-середовища до прийняття. За регламентом премії художники обирають і нагороджують того, хто є цікавим їм самим, і вони обрали Женю за мистецьку якість його роботи та послідовну практику.
Проєкт ательєнормально — один із найцікавіших і найпереконливіших феноменів, що виник кілька років тому, але цього року набув сталої форми, створюючи можливість для розкриття потенціалу артистів. Ця інституція відкрита для нейротипових і нетипових — для тих, хто хоче працювати із «іншим» та іншими і відкритий до нового досвіду. Фантастична виставка Ательє Дачний щоденник. Хороша виставка. Супер у Київській водолікарні стала одним із найцікавіших арт-проєктів минулого року. Живий і переконливий у своєму проникненні на іншу територію, він відкрив прохід у новий світ, залишаючись у царині мистецтва, але суттєво розширюючи її кордони.
Ми часто чуємо, що десь там, у цивілізованому світі люди із особливостями розвитку отримують наукові ступені, відкривають власні бізнеси, посідають публічні посади чи стають амбасадорами всесвітньовідомих фешн-брендів. У нас поки що єдине місце, де може реалізувати себе нейронетипова людина, це територія мистецтва — відкрита система, яка за своє природою легко та з цікавістю приймає іншість.
2. Сучасне мистецтво на великих майданчиках
Ознакою «нормалізації» іншого роду став для мене проєкт Декорації. Ласкаво просимо! Андрія Сагайдаковського в Мистецькому Арсеналі. Вдумайтеся тільки, це була перша в історії головного арт-майданчика країни персональна виставка живого українського класика! Дуже важливий в українському контексті прецедент, коли велика державна інституція звернула увагу на сучасників. Досі на такому високому рівні «сучасним» у нас вважалося що завгодно, тільки не те, що твориться тут і зараз, про нас і нашу реальність.
У нас є дуже великі автори, але українці та світ не можуть про це дізнатися — це знання для вузького кола посвячених у актуальних художній процес. Щоб осягти і усвідомити те, що маємо, і потрібні отакі великі виставкові проєкти, зроблені на найвищому рівні - ґрунтовні і видовищні. На цій виставці можна було побачити, із ким ми маємо справу: увесь МА став тотальною інсталяцією — грою, якою по суті і є мистецтво, і гра Сагайдаковського — глибока і світоглядна. Без таких проєктів ми, українці, не матимемо змоги роздивитися своє життя крізь оптику мистецтва, не дізнаємося про наших сучасних художників, а вони самі не зрозуміють свого статусу і значення. Зрештою ми 30 років закривали старі гештальти — зокрема і в мистецтві, а тут впритул підійшли до сучасності, і маю надію, що почнемо ґрунтовно із нею працювати в наступні роки.
3. Визнання сучасників державою
Рік, що минає, не приніс нам два звичні скандали — без них обійшлося вручення Шевченківської премії та вибір проєкту для національного павільйону на майбутній Венеційській бієнале. Найвищу культурну нагороду країни отримав фотограф Борис Михайлов, живий і напрочуд активний український класик, а на Венеційській бієнале вже у квітні 2022 року Україну представить інша зірка вітчизняного мистецтва, графік Павло Маков.
Можливо, скандали чекають далі, але цього року все пройшло на диво цивілізовано: в обох випадках не було оскаржень і жодних сумнівів щодо того, кого обрали. У випадку із заявкою на бієнале спрацювала зв’язка «нове покоління кураторів і реалізований художник», а голосування експертів Шевченківської премії виявило цілющу силу зміни фокусу. Включення до «преміального» журі активних діячів арт-процесу, які обирають реально актуальні явища й імена, призводить до того, що державна культурна політика починає бути інклюзивною у своєму ставленні до представників сучасного мистецтва.
4. Самоорганізація культурної спільноти
Ми роками жили у парадигмі очікування на те, що держава нам винна. Ми ж стільки всього корисного і важливого робимо — хтось зрештою це має помітити і зробити нам добре. За всіма потрясіннями останніх років стало остаточно зрозуміло, що так не буде, і треба самим ворушитися, самотужки створювати інституційне поле і засівати його тим, що має шанс вижити у нашому специфічному «кліматі».
2021-го з’явилася ціла низка ініціатив, що йдуть «знизу». Восени в Києві започатковано Павільйон Культури — кураторське об'єднання на базі 13-го павільйону (вугільної промисловості) ВДНГ, яке створює інституцію на умовах партнерства із державою, не вимагаючи від неї коштів. Львівський муніципальний мистецький центр і Центр сучасної культури у Дніпрі - це також живі ініціативи професійного середовища, яке намагається продуктивно працювати з місцевими органами влади. Те ж саме можна сказати про Коаліцію дієвців культури — спробу втілити принцип самоорганізації та самоуповноваження на національному рівні. Виявляється, мантра «Допоможи собі сам» працює!
5. Нова економіка арт-ринку
Світовий ринок мистецтва переживає кардинальні зміни із приходом нової авдиторії та колекціонерів наступного покоління — тих, хто цікавиться новими медіа — і не тільки фізичним, але й суто цифровим артом. І нехай поки багатомільйонні оборудки на NFT-картинках із пінгвінчиками та мавпочками дуже схожі на «золоту лихоманку», технології впевнено виводять нас на новий рівень взаємодії із мистецтвом і володіння ним. 2021-го і в Україні зародилося кілька проєктів на перетині токеноміки і мистецтва, які проявляться публічно вже наступного року.
Коли 6−7 років тому почалися обговорення біткоїна, було багато розмов про те, що у цифрової валюти і мистецтва однакова природа. По-перше, вони тримаються на вірі певного кола людей у те, що ці активи мають цінність, і вона з часом ростиме. По-друге, готовність цих «віруючих» вкладати ресурси у розбудову інфраструктури під цю ідею «цінності не для всіх». За таких вихідних даних зрозуміло, чому нова економіка так пильно стежить за мистецтвом. І поєднання їх було лише справою часу — поєднання через підкріплення криптовалют хард-активом за аналогією із традиційними валютами, що мали (і все ще формально мають) прив’язку до золота. Хто сумнівається, що мистецтво — це нове золото? Перевіримо вже зовсім скоро.
