Музична гра в кальмара. Що не так з новим альбомом Coldplay, які записали трек з BTS, але перестали подобатися самим собі
Музичний журналіст та DJ Stereoigor послухав новий альбом Music of the Spheres британського гурту Сoldplay і розповідає, що з ним не так.
Ігор Панасенко (Stereoigor)
Мотивом нещасливих персонажів Гри в кальмари були гроші. Великі гроші. Як і в південнокорейському серіалі, що шумить зараз, мотиви дійових осіб рекорд-індустрії, як і глобальної економіки в цілому, гранично зрозумілі. Money talks.
Кожні кілька років рекорд-індустрія, подібно до сюжету згаданого вище серіалу, змушує музикантів грати в нові ігри. Припинити видавати музику на фізичних носіях. Зіткати власні соціальні мережі-зв'язки, обзавестися сонмом SMM-радників та диджитал-паствою. Відмовитися від формату видання суто «довгограючих альбомів», розмазуючи подію-реліз на низку інфоприводів, які, бажано, ніколи не припиняються.
Потім загравати вже не тільки і не стільки із солідними, авторитетними музичними ЗМІ з високолобими розумниками, а бути «своїм» для підлітків-блогерів з аудиторією фоловерів, що перевершує тиражі та трафік шанованих видань — і генерувати «придатний контент для підписки».
Потім перестати заробляти на продажі, власне, музики і ловити грошові потоки з концертного джерела та мерчандайзингу-годувальника — нехай будуть славитися брендовані імярек вироби.
Адаптуватися, здавалося б, до нової реальності та музичних бізнес-моделей. Підігнати-вилизати свої вигадливі цукрові фігурки під змінені, але цілком прийнятні правила. Щоб трохи видихнути і нарешті «спокійно» працювати. Але раптом, опинившись у розпал світової епідемії Covid-19, замкнутими — перестати концертувати і знову шукати способи якось виживати і записувати нову музику.
Непросто навіть великим гравцям. Хтось, на кшталт Röyksopp, на вимушених канікулах шкребе по засіках і видає «раніше неопубліковане».
Хтось, наприклад, Елтон Джон, граючи, записує альбом-колаборацію The Lockdown Sessions замість перерваного турне. Інші — й узагалі завбачливо відкладають випуск альбому та гастролі. Тихіше їдеш далі будеш, як у тій же «Грі в кальмара».
За відсутності єдиних «правил поведінки артиста в епоху пандемії Covid-19» та загальнодоступного «плану розвитку Землі 2020−2030 р.р.» деякі сміливці наважуються релізувати повноформатні альбоми прямо зараз. Британська група Coldplay випустила новий лонгплей Music of the Spheres. Дев’ятий студійний альбом із позначкою Vol I. From Earth with Love вивірений та прорахований. Він ретельно сконструйований з урахуванням усіх трендових лекал. Особливо щодо залучення молодої частини ЦА, яка і через 5 років, і через 10, коли Людство переможе коронавірус і майже забуде про нього, не перестане їздити на концерти і купувати офіційний мерч.
Для недосвідчених музикантів новий довгограючий запис Coldplay не просто реліз старших колег, а навчальний посібник, як зараз працювати на ринку.
Звичайно ж, перше, що впадає у вічі (і у вуха) — це відразу 3 колаборації на 1 альбом. Такого з шановними поп-рокерами ніколи не траплялося в межах одного лонгплею. Раніше майже 6 років тому проскакував «точковий фіт» — спільна з Tove Lo пісня Fun.
У новій роботі не просто колаборація, а SMM-джек-пот.
Очевидно, просто так вдало збіглося, що творче єднання британські поп-рокери відчули саме з талановитими лідерами соціальних мереж. І так, ще й музикантами за сумісництвом.
Декілька років тому «найпопулярнішою Instagram-користувачкою» визнали Селену Гомез. Кількість її інста-фоловерів 269 млн. Це більше, ніж населення Німеччини, Франції, Іспанії, Ірландії та Великої Ббританії разом узяте. Все населення цих країн: Німеччина + Франція + Іспанія + Ірландія + Велика Британія. Плюс ще трохи.
З такими охопленнями, самі розумієте, будь-яке творче об'єднання з Селеною виглядає ззовні спокусливим та бажаним. Але не для всіх квіточка зростала. У Coldplay вийшло. Результатом такого короткочасного музичного союзу стала в новому лонгплеї гарна балада в дусі Пітера Гейбріела Let Somebody Go.
Тепер різко змінимо напрям із західноєвропейського на протилежний, азійський.
Як людині, яка півтора місяці провела в Південній Кореї, мені був страшенно цікавий феномен експортованого з Країни ранкової свіжості музичного матеріалу. Кілька років тому я, було, спантеличив дослідженням феномену кей-поп («K-Pop», Korean Pop) — ніби музичного жанру, що насправді є субкультурним FMCG-міксом з якісного аудіо-відео-продакшну, IT-технологій, соцмедіа та виробництва пудри та фарб для волосся.
Цікаве спостереження я, до речі, зробив у Південній Кореї, коли CD ще вільно продавалися у музичних магазинах, які намагався не пропускати. Несподіванкою було побачити на полицях як у великих сторах, так і в невеликих музичних крамничках численні «локальні» видання групи Кіно, на обкладинках яких просто розміщували фотографії фронтмена. І, ясна річ, з ієрогліфічними треклистами.
Те, що людина на прізвище Цой популярна в Кореї — не дивно. А ось по-справжньому дивовижним щодо південнокорейської музики (про північнокорейську музику і що пов’язало з нею Ілона Маска можна почути тут) стала величезна кількість переглядів кей-поп кліпів на YouTube. Це при тому, що у сусідньому Китаї доступ до YouTube обмежений.
Близько року тому група BTS — одні з флагманів цього (лако)фарбового жанру — розмістила відео на пісню Dynamite, перегляди якого вже подолали позначку в 1 млрд 200 млн тільки на YouTube.
Знову звертаючись до нашого улюбленого прикладу — можна сказати, що це майже 4 населення Сполучених Штатів. Тобто практично кожен житель США від немовляти до старого умовно подивився це відео BTS по 4 рази.
І знову здрастуйте. Взявши в одноразові альбомні компаньйони BTS, Coldplay не прорахувалися: за місяць перегляди спільного двомовного (англійська, корейська) треку My Universe наблизилися до позначки 100 млн.
Тим часом українські фени повісили на славу BTS-сітілайт на станції Кловська Київського метрополітену. У перерахунку на українців Dynamite кожен із нас подивився б 27 разів.
Продюсерська команда альбому Music of the Spheres — а в ній півдюжини учасників — також велика і рясніє відомими іменами. Їхніми клієнтами побували Адам Ламберт, Tiësto, Джастін Тімберлейк, Кеті Перрі, The Weeknd, Jay-Z, Portishead, Kasabian, PJ Harvey та багато інших артистів першого ешелону. Звучання Music of the Spheres завдяки широкому спектру залучених аудіо-професіоналів варіюється від зовсім нудотно-радіодружнього прибитого саунду до досить пристойних мало не неокласичного і арт-рокового.
Є й більш тонкі хитрощі в альбомі.
Про жанр вітч-хаус, другий наступ якого серед звукових модників почався кілька років тому, у новій роботі Coldplay нагадають назви 4 треків. Вони позначені на обкладинці платівки нечитаними символами ⦵, ✧, ❍ і ∞, без використання яких не повинен обходитися жоден вітч-хаус проєкт, що поважає себе (що це за такий дикий відьмацький жанр можна почути тут).
Замість парольних вітч-хаус-кодів доречніше на артворці Music of the Spheres виглядали б, звичайно, ієрогліфи, тим більше, що фрагмент лонгплею звучить корейською, але модна корейська тема вже розкрита представниками чемпіонської ліги кей-попу BTS. Тож ризики краще диверсифікувати.
Здається, із новим альбомом Coldplay настільки хотіли сподобатися всім, що перестали подобатися собі. Догодивши мільйонам фоловерів по всьому світу, музиканти, зрозуміло, цілком заслужено отримають право на концертно-фестивальні ангажементи. На виступах хвацько гратимуть свої старі хіти під помахи глядацьких смартфонів — в навантаження додаючи пісні з нового лонгплею.
А ми маємо спостерігати за новими іграми в постковідній рекорд-індустрії. Де виживуть не так талановиті, як удачливі. Щоправда, до музики результати такого відбору можуть все менше належати. Ну а хто сказав, що до музичної індустрії потрібно продовжувати ставитися з музичної точки зору, і, в буквальному сенсі, слухання?
