Мій юний принц. Режисер гучного фільму — про гомосексуальну сюжетну лінію, протести релігійних громад і нову кіноестетику

30 січня, 09:31
Сценарист фільму Мій юний принц Олексій Гладушевський (Фото:Олександр Медведєв, НВ)

Сценарист фільму Мій юний принц Олексій Гладушевський (Фото:Олександр Медведєв, НВ)

Як фільму, в центрі якого — гомосексуальні стосунки, вдалося отримати державне фінансування, і чи кіно допомагає боротися з гомофобією, розповідає режисер фільму Мій юний принц Олексій Гладушевський.

Переможцем 17-го конкурсу Державного агентства з питань кіно став проект режисера Хачатура Васіляна та продюсера Олексія Гладушевського Мій юний принц. Цей фільм отримав державне фінансування у розмірі 20 млн грн — і відразу опинився в центрі скандалу через гомосексуальну лінію в сюжеті.

Відео дня

У центрі фільму — 17-річний юнак на ім'я Поль. Він із заможної сім'ї, у нього нелегкі стосунки з матір'ю Софією і він живе з агорафобією — тобто страхом відкритого простору. Життя Поля та Софії зміниться з появою в ньому нових персонажів — Марка, з яким зав’язуються стосунки у Софії, та його сина Антуана, на якого звертає увагу Поль.

Перший офіційний тизер стрічки Мій юний принц дивує своєю «не українською» естетикою: головний герой розгулює босий, у червоному шовковому халаті, купається в басейні, а його мати, Софія, одягнена в легку білу сукню, дрімає на лежаку з сигаретою в руках. Звукова доріжка в тизері — молитва Отче Наш, звернена не до Господа, а до матері героя.

Хмизу у вогонь підкинули і постери до фільму — вони стилізовані під відомі твори Мікеланджело Буонаротті — Оплакування Христа та Створення Адама.

Все це викликало гнів з боку українських релігійних спільнот, а також — від імені захисників так званих «традиційних сімейних цінностей». Проти того, щоб фільм із ЛГБТ-мотивами знімався на бюджетні гроші, виступила Всеукраїнська рада церков, народні депутати з різних фракцій подали заяву про неприпустимість виділення коштів на таку стрічку до Офісу президента, а потім і до прем'єр-міністра Дениса Шмигаля.

Чи відреагували якось на ці звернення представники влади, чи таке кіно здатне подолати гомофобію, і коли Мій юний принц з’явиться на екранах, в інтерв'ю НВ розповідає сценарист фільму Олексій Гладушевський.

— Як з’явилася ідея такого фільму і чому вирішили робити його саме зараз?

— Я дивлюсь багато українських фільмів. І останнім часом вивів для себе два основні напрями у сучасному українському кінематографі: перший — фільми про війну, другий — фільми про мешканців українського села, глибинки. Є винятки, але їх мало. Проте один із головних факторів для розвитку кінематографа, на мою думку, це різножанровість. Мають бути інші жанри, інші формати.

Ідея сценарію для фільму Мій юний принц народилася ще під час першого коронавірусного карантину. У голові це було в мене давно, але саме тоді нарешті з’явився час, щоб сісти та написати з цього сценарій. Сценарій — як метафора. Історія, за якою ховаються якісь твої внутрішні переживання, думки.

Це був мій перший повнометражний сценарій. Я познайомився з Хачатуром Васіляном, режисером. Ми поспілкувалися, я надав йому свої ідеї. Він зробив пробний шматок роботи і це виявилося стовідсотковим попаданням — начебто він побачив те, що «сиділо» у мене в голові.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Офіційний постер фільму Мій юний принц (Фото: Надано Олексієм Гладушевським)
Офіційний постер фільму Мій юний принц / Фото: Надано Олексієм Гладушевським

— У тизері ми бачимо віллу, басейн, сповнене розслабленості розпивання вина з келихів. Герої — у стильному, не домашньому вбранні, хоч вони й у себе вдома. Ця певна естетика нагадує радше якісь закордонні серіали, аніж українське кіно. Чому вирішили показати саме таку картинку?

— Справді, я також чув думки про те, що це «не українське» кіно, у тому сенсі, що там немає чогось такого «традиційного». Але варто розуміти, що і в Україні також люди живуть різні. Справді, є умовний середній клас, який часто показують в українських фільмах. Але є й інші — більш забезпечені зі своїми проблемами, ті, у кого життя склалося якось інакше. І цей сегмент в українському кіно зазвичай не зачіпають. Можливо, хіба що в якихось мелодраматичних серіалах на ТБ та й то дещо однобоко.

Я бачив інші українські фільми, створені в ко-продукції, і вони здавались мені якимись надто «іноземними» — і за неймінгом, і за списком акторів, команди, яка над цими фільмами працювала. І думав: але ж у нас є свої актори, свої оператори — чому не залучати їх?

Мені хотілося, щоб Мій юний принц виглядав як іноземне кіно, але неймінг, актори, команда все було наше, українське. Щоб глядач розумів, що ми в Україні також можемо виготовляти естетичний продукт.

— Чи були труднощі, аби отримати фінансування на фільм?

— Коли ми почали працювати над фільмом, отримали фідбек, що це дуже круто, і такого тут ніхто не робив. І наступний відгук був, що грошей ми тут на таке не знайдемо. Тому що в Україні отримати фінансування можна лише від Держкіно, ну раніше можна було ще через Український культурний фонд. Інші ж проекти фінансують, переважно невеликі проекти на кшталт короткого метра. Але не повний метр.

Ще один варіант отримати фінансування — це приватні особи. Так це все працює за кордоном. Але в Україні є проблеми із законом про меценатство, тому приватним особам не вигідно вкладати свої кошти в такі продукти. Для них не прописані умови, плюс з них потім ще й запитають, звідки вони мають ці кошти, де вони взяли таку суму.

— Коли Мій юний принц має вийти на екрани?

— За планом, який ми подавали на Держкіно, на 2022 рік заплановано зйомку та продакшен, на кінець 2022 року — початок фестивальних показів. У широкий прокат на екрани кінотеатрів фільм вийде не раніше 2023 року. Це якщо не буде ніяких форс-мажорів.

— Якою ви бачите аудиторію цього фільму? Для кого він? Це ж не мас-маркет?

— Спочатку, коли ми тільки продумували фільм, розраховували на фестивальну публіку. Це такий арт — естетика, все красиво. Але коли ділилися цією ідеєю з дистриб’юторами, нам відповідали, що це арт-мейнстрім, а не арт-хаус. Це не новий жанр, але в Україні у ньому мало хто працює. Тобто, це коли фільм має якісь мітки арт-хауса, але, водночас, може бути зрозумілий широкій аудиторії. У цьому жанрі в Україні вже є чудова стрічка Мої думки тихі.

Так сталося, що весь резонанс, який зараз виник навколо фільму, і дає нам цей скіс у бік мейнстріму — ми сподіваємося, що ця історія може бути цікавою для широкої аудиторії. Однак ставка поки що, на нашу думку, це все-таки більше молодь.

Олексій Гладушевський каже, що один із головних факторів для розвитку кінематографу — це різножанровість (Фото: Олександр Медведєв, НВ)
Олексій Гладушевський каже, що один із головних факторів для розвитку кінематографу — це різножанровість / Фото: Олександр Медведєв, НВ

— Розкажіть про кастинг. Як добирали акторів? На що орієнтувалися?

— Кастинг тривав приблизно чотири місяці. Щиро кажучи, ми не розраховували, що буде така кількість охочих спробувати себе, бо історія досить смілива. Але кандидатів було дуже багато.

Наш кастинг-директор Арина Петрова була дуже здивована, коли майже всі пропозиції знайшли відгук: до нас прийшло буквально кілька відмов. І щодня ми втрьох — я, Хачатур та Арина — після своєї основної роботи ввечері сідали, переглядали кожен у себе вдома всі проби, і могли обговорювати це до першої-другої години ночі.

Перший кістяк акторів базувався на самопробах — не парних, а індивідуальних. Потрібно розуміти, що це все відбувалося в розпал коронавірусної пандемії, тому потрібно було адаптуватися до тих реалій. Саме з цим першим кістяком ми й пішли на пітчинг Держкіно. Хоча розуміли, що після цього проводитимемо ще парні проби, продовжимо відбір.

Ми мали два склади акторів — як у театрі. Під одного Поля був один склад акторів, а під іншого — інший, тобто і мати, і Антуан, — усі були інші. Далі ми проводили парні проби. І врешті ми зупинилися на другому складі. Тобто всі, на кому ми вже зупинилися, це актори, які пройшли через парні проби. І я приємно вражений рівнем підготовки хлопців — вони всі добре показали себе у пробах.

— Постери стилізовані під відомі твори Мікеланджело Оплакування Христа і Створення Адама. Чому саме цей контекст і ці алюзії?

— Хотілося, щоб стилістика була якоюсь незвичайною. Ідею з червоним кольором вигадав Ваня Цюпка, фотограф, який знімав усі ці постери і робив пост-обробку. Його дівчина, стилістка Олена Сидоренко принесла цей одяг — ось цей червоний халат із шортами. Далі ми доопрацювали образ, додали корону та інші деталі.

Офіційний постер до фільму Мій юний принц (Фото: Надано Олексієм Гладушевським)
Офіційний постер до фільму Мій юний принц / Фото: Надано Олексієм Гладушевським

Наш художник, режисер театру ДАХ Діма Костюмінський вигадав і зробив крісло-трон. А ось цей постер із розп’яттям — це насправді лише коктейльна трубочка, до якої вже приробили розп’яття. У фільмі багато чого пов’язано на вживанні алкогольних напоїв, на алкогольній залежності героя. Водночас хотілося показати деякі релігійні мотиви. Так вийшов цей кадр — ніби один герой вдихає нове життя в іншого через цю трубочку. Але потім, звичайно, всі ці сенси трохи перекрутили критики.

Хачатур Васілян придумав концепцію цих постерів — їх співставили з відомими творами мистецтва. І кожний цей постер щось символізує.

— На новину про те, що фільм із гомосексуальною сюжетною лінією буде знято за бюджетні гроші, відреагувала Всеукраїнська рада церков. Що то були за реакції?

— Були і офіційні листи, і петиції щодо скасування фінансування для цього фільму. Одна така петиція вже «пролетіла» — сплили її терміни, а в другої теж незабаром дедлайн, і там дуже мало підписів. Основні претензії були до використання молитви Отче Наш у тизері, та й щодо релігійних мотивів у постерах. Були заяви від народних депутатів — і звернені до прем'єр-міністра, і до президента. Ми одного разу пішли на ефір на телебаченні, де зустрілися з опонентами, все проговорили, і я вважаю, що дебати відбулися. Що відбувалося далі — я не знаю.

— Якою була головна вимога ваших опонентів?

— Вони хотіли позбавити нас державного фінансування, але Держкіно відповіло, що не може забрати гроші. Тому що коли ми говоримо про такі теми, як ця, ми говоримо про свободу самовираження, про свободу слова та свободу думки. Заборона знімати такий фільм — це саме про цензуру.

Ми багато говоримо зараз про те, що Україна — не Росія, що ми не такі, що рухаємось у бік Європи та прогресивних європейських цінностей. І одразу якісь люди демонструють протилежне, намагаючись щось заборонити. Це не логічно.

Подібну реакцію громадськості ми спостерігали, коли вийшов грузинський фільм А потім ми танцювали. Там теж головну сюжетну лінію побудовано на гомосексуальних стосунках. Цей фільм зібрав багато нагород на міжнародних кінофестивалях, але на вулицях були пікети, протести та демонстрації проти показу цієї стрічки.

Офіційний постер до фільму Мій юний принц (Фото: Надано Олексієм Гладушевським)
Офіційний постер до фільму Мій юний принц / Фото: Надано Олексієм Гладушевським

— На жаль, для української аудиторії такі слова, як «гендер», «гомосексуальність», ЛГБТ досі часто працюють як тригери. Не лише у кінематографі.

— Так, я згоден. Прекрасний приклад — це проект фотографа Антона Шебетка, який робив виставку про ЛГБТ-військових, які захищають Україну від російської агресії на Донбасі. «Диванні критики», які самі нічого не досягли і ні в чому не брали участь, критикують тих, хто бореться з ворогом і захищає їх.

Однак є і серед ЛГБТ-військових сміливі хлопці, які не бояться заявляти про себе публічно, як не бояться і критики, погроз на свою адресу.

— Але тема ЛГБТ для українського кіно — це поки що радше виняток?

— Так, у нас про це нічого не знімають. Так, колись був фільм Сафо про дівчат-лесбійок, який жорстко критикували, але водночас на нього все одно стояли великі черги. Тут варто ще розуміти, що нашою аудиторією тема лесбійського кохання чомусь часто сприймається спокійніше, ніж коли ми говоримо про кохання між двома хлопцями.

Так, про ЛГБТ починають говорити на телебаченні — у різних ток-шоу, реаліті-шоу, наприклад. Але в довгому метрі, ще й за державні гроші — цього, звичайно, не було.

Ми чудово розуміємо, що якщо ця боротьба раптом закінчиться не в наш бік і, припустимо, у нас заберуть гроші на виробництво фільму, погано буде для всіх. Це означатиме, що в нас, як і раніше, є цензура.

— Як вважаєте, за допомогою яких методів слід боротися із гомофобією у суспільстві?

— Звичайно, у цьому важливу роль відіграє культура. Зокрема й кіно. Що більший резонанс матимуть проекти з ЛГБТ-героями, то більше плюсиків у боротьбу з гомофобією це нам додаватиме. Чим більше людей зможуть подивитись такі фільми, полюбити цих героїв, тим краще.

Приклад — це та сама Європа, де є великий сегмент фільмів на ЛГБТ-тематику. І це зазвичай не сприймається як пропаганда, а молодь сама вибирає, як будувати своє життя. І роблять це так, як вони самі хочуть, а не тому, що щось «можна», а щось — «ні».

— Інший бік медалі — це сучасні серіали, наприклад, від Netflix, де є певні «квоти» на тих чи інших персонажів: з різним кольором шкіри, з різною сексуальною орієнтацією та гендерною самоідентифікацією. Що ви думаєте про це?

— Коли ми говоримо про цю «нову етику», у якихось моментах тут часом відбуваються перегини. Все має бути насамперед доречно. Інакше виходить, що ми боремося з цими ж методами. Таких історій дуже багато. Наприклад, коли якихось людей «кенселять» за їхні слова, дії чи позицію — як зараз відбувається, наприклад, з Джоан Роулінг. Часом це все перетворюється на якийсь «суд Лінча». Дискусія тут — двояка і складна.

Показати ще новини
Радіо НВ
X