«Я не маю справи з лайном». Ікона артсвіту Марина Абрамович про життя без секретів і марнування часу на «херню» — інтерв'ю НВ

20 жовтня 2021, 06:45
НВ Преміум

Марина Абрамович — одна з найважливіших сучасних митців. Усесвітньо відомою її зробили перформанси, що передбачали максимальне фізичне й ментальне напруження з її боку.

До 80-х роковин трагедії в Бабиному Яру в Києві вона створила Кришталеву стіну плачу, основу якої становлять вугілля зі сходу України та кристали з Бразилії.

Головний редактор Радіо НВ Олексій Тарасов поговорив з Мариною Абрамович про «жінок-відьом», скандал навколо Меморіального центру Голокосту Бабин Яр, телепатію, політичне мистецтво, любов до себе й херню, на яку ми витрачаємо занадто багато часу.

Відео дня

Слухайте подкаст на цю тему

— Поговорімо спочатку про вашу нову роботу — Кришталеву стіну плачу, яку встановили в Києві в Бабиному Яру. Як виникла ця ідея? Якою була ваша логіка?

— Спочатку [художній керівник Меморіального центру] Ілля Хржановський запросив мене відвідати Бабин Яр. Про Бабин Яр можна було прочитати щось у пресі і наукових працях, але побачити його на власні очі — це зовсім інше. Коли я приїхала вперше, там не було взагалі нічого: тільки кілька старих будівель, єврейське кладовище, частина психіатричної клініки і церква. А з іншого боку був звичайнісінький на вигляд парк. У ньому гуляли люди з дітьми, бігали собаки, закохані цілувалися на лавках, діти плакали. Дивлячись на це, неможливо було навіть уявити, що насправді там сталося. А потім мені показали ту частину Бабиного Яру, де відбувалися вбивства. Там так багато дерев — здається, що дерева ростуть просто з тіл померлих. Ця територія сповнена життя — таким було моє перше враження.

У свій наступний приїзд я вже знала набагато більше про те, що сталося. Тоді я подумала про Стіну плачу в Єрусалимі й почала уявляти, як на рівні думки або концепції вона могла б іти до самого Бабиного Яру. Я зрозуміла, що мій проєкт має бути про зцілення. Перед нами історія, якій 80 років. Велику частину часу її приховували — до цього були причетні й росіяни, й українці, і, звичайно ж, нацисти. Це дуже похмурий період. Навколо самого факту вбивств стільки таємниць, що підуть роки на те, аби докопатися до правди. Я подумала: добре, що б не трапилося, нам потрібно зцілитися від цих спогадів, від цього минулого. Так у мене виникла ідея спорудити цю стіну.

Тоді виникло питання про те, з чого стіна буде побудована. І я вирішила, що це має бути щось дуже темне. В Україні видобувають вугілля, а вугілля — це ж як чорна діра, і з цієї чорної діри має виходити щось світле, яскраве, позитивне. Так я подумала про кристали. Коли їх дістають із шахт, вони покриті вугіллям. Перш ніж з’явиться кристал, його потрібно очистити від вугілля. Для мене стало очевидно, що я повинна використовувати два ці природні елементи. Мені дуже сподобалася ідея об'єднати темряву та світло.

Показати ще новини
Радіо НВ
X