Кріпосна. Творці довгоочікуваного українського серіалу розповідають про свій проект

7 лютого 2019, 20:48
PR
СТБ

СТБ

25 лютого на телеканалі СТБ відбудеться прем'єра українського історичного серіалу Кріпосна виробництва Starlight Films та FILM.UA. Ми дізналися у режисера-постановника Максима Литвинова та художника по костюмах Дмитра Куряти, як знімався унікальний ТВ-проект.

Ігор Козак: Де я зустрічав якусь інформацію про серіал, скрізь акцентують увагу, що “костюми-костюми-костюми”. Тобто костюми - це головне, костюми на першому місці?

Максим Литвинов: Ні, звісно, не костюми на першому місці, але це те, що викликає в нас справжню гордість - те, що зробив Діма і ще кілька художників, які після нього працювали на проекті (тому що нас було дуже багато, більше року ми готували і знімали). Було 13 місяців тільки знімального періоду, тому там не всі витримували, не всі могли так довго з нами працювати.

Відео дня

Але це дуже [значна] частина, звісно, тому що ми хотіли не просто розповісти історію, а історію костюмовану, історичну, близьку до історії. Діма навіть вибрав, які в нас були не зовсім точні костюми.

— Це історичний серіал чи ні?

Максим Литвинов: Ні-ні, він апелює до тих часів, у нас були навіть прототипи наших персонажів, були такі справжні поміщики, які були дуже схожі, але це не історична історія, вона не має історичних особистостей - Іван Франко не заходить до нас у кадр.

— Тобто все повністю вигадане: місце, події, люди, історії?

Максим Литвинов: Люди вигадані, історій таких було дуже багато. Це кінороман, - наскільки роман може бути правдивим (тому що він описує ті часи, звичаї, міста, і все там дуже достовірно), таких історій було дуже багато. Але це не історія якоїсь Каті Вербицької, яка дійсно існувала. Таких людей існувало багато, але все-таки історія вигадана, хоча дуже схожа на життя.

— У мене є таке передчуття, що це все адаптовано під глядача. Ви собі спрогнозували, що глядач таке має побачити і, побачивши таке, йому дуже сподобається: “Значить, цього у житті глядача не вистачає, ми цю порожнину заповнимо”. Так?

Максим Литвинов: Це не головне, але так, ми думали про те, що дуже зараз не вистачає нашому глядачеві - жінкам, чоловікам - справжньої казки, дива і історій, коли вони можуть співчувати, плакати, сміятися разом із нашими героями. Часи у нас зараз важкі, і ми хотіли, щоби вони стали трохи легшими для наших глядачів.

— Але ви сказали “плакати” - значить, це буде така собі Рабиня Ізаура, щось на кшталт того?

Максим Литвинов: Це дійсно схоже на Рабиню Ізауру, тому що початково у нас була така ідея - “а якщо ми зараз візьмемо і перенесемо історію про рабиню Ізауру?”. Тому що це однакові часи в Бразилії і в Україні, приблизно в один час скасували кріпосне право.

І це було цікаво, тому що Ізауру всі пам'ятали, всі ми зростали в той час, коли Ізаура раптом стала подією на телебаченні, і перша ідея була: а що, якщо її якось адаптувати, перезняти? Але у бразильців було дуже важко з правами.

Тоді автори сценарію і шоуранер цього проекту Тала Пристаєцька взяли роман бразильського письменника, за яким була зроблена Ізаура; вона його прочитала, адаптувала. Потім усі історичні події - Кримська війна того часу, вони відповідають тому часу. І спочатку була така ідея - зробити “Ізауру”.

А навіщо нам Ізаура, якщо у нас самих були дуже цікаві історії, таке ж кріпосне право? І ось так народилося щось оригінальне. Нас можна за зав'язкою порівнювати з Ізаурою, але наша історія потім пішла сама своїм шляхом.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

— Але головне, що я вже зрозумів, як воно народилося, звідки воно пішло: виявляється, з Бразилії, “где много диких обезьян”. Про назву “Кріпосна”: я не філолог за освітою, але мені здається, що в українській мові немає слова "кріпосна". Чи я помиляюся?

Максим Литвинов: Є обидва слова - і “кріпосна”, і “кріпачка”, але “кріпосна” точніше відповідає суті цього поняття. Тому було вирішено взяти саме це слово, воно українське (я знаю, що зараз дуже багато питань з цього приводу).

Воно й не дивно, тому що ми зараз у такій стадії розмежування з усім російським, і хтось тут щось бачить. Але мова, по-перше, йде про XIX століття - Україна була у складі Російської імперії, дивно було би це якось ігнорувати.

Дивно було би ігнорувати, що російською мовою розмовляли дворяни. Це, взагалі-то, Чернігівська область, тому там і білоруська навіть є. У нас є героїні, які мають білоруські імена, це суржик російської і української мови.

Звісно, кріпаки або селяни українською розмовляють, ми намагалися зробити так, як воно було на той час. Французькою, німецькою, англійською там розмовляли дворяни (і російською, звісно).

— А як творилися костюми? Чи є якісь “фішки”, секрети для зйомок? До чого я веду: коли знімають, наприклад, рекламу якогось продукту, натурального соку чи ще чогось, то зазвичай використовують (думаю, ні для кого це не секрет) якісь спеціальні штучні замінники, щоби воно у кадрі красиво виглядало.

Чи є якісь подібні “фішки” стосовно костюмів? Можливо, якісь певні кольори, щоби в кадрі воно виглядало якось краще? Чи такого немає; все так, як і має бути - беремо тканину, шиємо, і все?

Дмитро Курята: Ні-ні, безперечно, було багато нюансів. Коли ми тільки починали розробку костюмів, Максим і другий режисер - Фелікс - мене одразу попередили, що ми не робимо історичну реконструкцію і не притримуємося тієї фабули, що тільки так, як було, і ніяк інакше.

СТБ
Фото: СТБ

У нас головною була образна виразність героя і костюма, тому що костюм - це, зрештою, ганчірочка, а нам головне було зробити героя в цьому костюмі. Тому таких жорстких правил, як на телебаченні, що ми не використовуємо супер-білий [колір] чи супер-дрібну клітинку, звичайно, не було.

Але було дуже важливе обмеження, і воно було характерне, незручне для того часу, тому що ми на майданчику писали “живий звук” - це означає, що актори рухалися, і одночасно записувався звук, його не дублювали.

В чому незручність? Тому що середина XIX століття - це пік популярності тканин, що дуже шурхотять: тафта, сухий шовк, був цілий ряд матеріалів, які саме шарудять, і в моді це підкреслювалося, називалося “ефектом фру-фру”, коли жінка йде, і в неї спідниця шарудить. Але ми, на жаль, не могли використовувати ці тканини, тому що вони дійсно створювали брак по звуку.

Тому з приводу блиску або матовості тканин - такого не було, а от з приводу шуму, який створювався - безперечно, це було багато шуму, тому що це багато спідниць, і якими б вони безшумними не були, вони створюють шумові ефекти.

Але принаймні це не так, як було в реальності, коли іноді вони перекрикували одна одну, щоби зрозуміти, поки йдуть, про що вони говорять.

— Я так розумію, костюми створювалися саме по образу того чи іншого актора? Тобто спочатку відібрали акторів, привели їх, дали вам “у руки” (я звертаюся до художника по костюмах - пана Дмитра), і потім ви вже їх оздобили, як новорічну ялинку одягнули?

Дмитро Курята: Ні, насправді не так було. Йшла паралельна робота, йшли кастинги акторів, ми вичитували серіал, і паралельно я розробляв образи кожного з героїв: якими вони мають бути, який у них розвиток з погляду їхнього стилю, костюма, зовнішнього вигляду, тому що [це] дійсно хотілося підкреслити.

Навіщо нам Ізаура, якщо у нас самих були дуже цікаві історії?

Як і в житті, коли трапляються певні зміни у життєвій ситуації тієї чи іншої людини, це відображається на її зовнішньому вигляді, тому, крім того, що треба було придумати, якими ж вони є насправді, ці наші герої, треба було ще придумати, яким таким чином зовні показати зміну їхнього характеру в житті тощо. Тому йшла паралельна робота.

Звичайно, це простіше, коли є вже затверджений актор, у нього є своя особиста фактура зовнішності, і від того відштовхуватися. На жаль, такого не було.

— А хто знімався у серіалі? Я знаю лише про Олю Сумську і Станіслава Боклана. Хто там ще з відомих, популярних українських акторів?

Максим Литвинов: Там дуже багато, але якщо брати найголовніших: Марк Дробот (у нього дуже класна роль, він грає Миколая), Ганна Сагайдачна, Ксенія Мішина, Леся Жураківська. Леся була така “мама” у нас на майданчику, з нею дуже класно працювати. Дуже багато, насправді, більше 200 акторів, з них 195 - українці. Дуже багато молодих.

— Хто найдорожчий з усіх вищеперерахованих?

Максим Литвинов: Я ж не продюсер.

— Можливо, чули, десь там на майданчику говорили про гроші?

Максим Литвинов: Стас Боклан, мабуть.

— Запитання до творця костюмів: більше 200 костюмів, 13 місяців знімали, - а скільки часу потрібно, щоби зробити таку кількість костюмів?

Дмитро Курята: Одразу хочу сказати, що я - один із творців костюмів, я був на початку серіалу і розробляв образи, пропрацював два з чимось місяці на знімальному майданчику…

— А потім зрозуміли - не осягнути цю величезну кількість?

Дмитро Курята: Був ряд причин. І після мене працювали ще Антоніна Белінська і Дар'я Поштенко. Те, що стосується моєї роботи: два місяці ми були в пошуку.

Це означає, що мені треба було для себе відновити в пам'яті (звичайно, я вивчав історію костюма) всілякі деталі, цікавинки; потім це все показати, розповісти режисерам, тому що для них це взагалі був “темний ліс”.

СТБ
Фото: СТБ

Вони візуально могли розуміти, що десь воно приблизно так було, але, наприклад, на читках у нас було запитання: “Она просыпается утром, а во что она одета?”.

І тому, звичайно, мені треба було все досконально вивчити, щоби мати відповіді на ці запитання, розуміти, в якому такому зовнішньому вигляді могла героїня Ольги Сумської - панна - вийти до незваного гостя зранку.

— В чому прокинулася, наприклад, Ольга Сумська, панна, у XIX столітті?

Дмитро Курята: Це була натільна спідня сорочка.

— Вона прокинулася, встала, потягнулася, усміхнулася сонечку і вийшла до…

Дмитро Курята: Ні, якщо у неї був час, то її миттєво затягували в корсет і надягали ще кілька спідниць…

— “Час” - це одна-дві години?

Дмитро Курята: Добре натреновані помічниці могли і швидше зашнурувати.

— Але вона не мала часу.

Дмитро Курята: Не мала часу, тому вона надягала халат, який виглядав, як сукня (це мені теж потрібно було пояснювати режисерам, тому що в нашому розумінні халат - це той халат, що ми бачили у мам, бабусь і ще в кого-небудь).

На той момент халат - це дійсно була та частина костюму, в якій можна було вийти до незваного чи неочікуваного гостя, і це не виглядало, ніби вона геть “у домашньому”.

— Ми в попередній частині говорили, що цей серіал не претендує на звання історичного, але я зараз для себе насправді якусь інформацію взяв, як губка увібрав, - як мінімум про те, як панночки у XIX столітті прокидалися зранку.

Максим Литвинов: Це те, що я хотів зауважити: не можна сказати, що ми не історичний серіал взагалі. В нас є певні неточності, це нормально, тому що навіть в будь-якому історичному романі, хай хто його писав, є дуже багато художнього вимислу.

Будь-який фільм - це фільм, це умовність, це історія, але це не означає, що ми взагалі наплювали на зачіски або костюми того часу. Ми брали максимум від того, що могли. Ми читаємо сценарій - у чому може прокинутися кріпосна, як свою дитину панночка виховує? Якась спідня блузка.

А в мене було одразу таке: вона обов'язково має бути страшною “ялиночкою”, що взагалі нічого не видно; чи можна десь щось показати, бо в нас дуже гарні актриси, - якщо вони прокидаються, має якась хламіда на них бути. Звісно, є кіношні потреби, режисерські, а є історична правда - ми завжди балансували. І коли Дімка нам приносив ескізи, вони були дуже гарні.

Коли у нас ще ні в кого нічого готового не було, реквізит у нас ще на пальцях [можна полічити], фоточки з Гугла, то Діма вже приносив нам великі кольорові ескізи. У нас ще актриси немає, а він уже приносив образ, яка це має бути панночка.

— А в чому прокидалися чоловіки-пани у XIX столітті?

Дмитро Курята: Це той момент, мені здається, який ми й не показували. Це завжди була якась стадія, коли він не зняв ковдру і виліз з-під неї, а коли вже у халаті.

— Більше 200 костюмів, - що далі з ними буде? Де вони поділися (чи куди вони подінуться), їхня подальша доля? Я думаю, що навряд чи Ольга Сумська або Станіслав Боклан захотіли мати їх собі в гардеробі і потім ходити на прийоми.

Максим Литвинов: Ні, вони захотіли - ми їм не дали.

Дмитро Курята: Там була багатошарова історія з приводу створення костюмів. Частина костюмів дійсно створювалася, підшивалася на конкретних акторів і робилася з нуля.

СТБ
Фото: СТБ

А частину костюмів, проаналізувавши все, що є в Україні, ми зрозуміли, що не можемо дістати таку кількість костюмів нашого часу, нашого періоду з нашими потребами, коли все ж таки ми можемо на початку місяця знімати, як актриса заходить у двері, а через півроку зняти, як вона виходить з цих дверей.

— Тим паче, якщо це панночки, то вони ледь не кожного дня їх змінювали. Значить, орендували?

Дмитро Курята: Так.

 Де, у кого?

Дмитро Курята: Ми орендували у так званому “європейському Голлівуді” - це Баррандов (чеська кіностудія, в місті Прага).

— Скільки коштує орендувати один костюм? Хоча би приблизно.

Дмитро Курята: Мені було дуже приємно поїхати до Праги і попрацювати саме з ними, тому що вони вже працювали з Україною, і тому ніяких перепонів у нас не було. В них цікава система, з якою в Україні я, наприклад, не стикався: вартість була не за один виріб (наприклад, за одну сукню), а за цілий образ.

Я підбирав, наприклад, сукню, і в комплект до неї вже сам собі підбирав, які мені подобаються, капелюшок, рукавички, взуття, накидку, манто, брошку, сережку і решту.

 І скільки це вартувало?

Дмитро Курята: Мені теж цікаво, бо я забув. Насправді, ми це робили позаминулого літа.

— Хоча би дешевше, ніж в Україні, чи навпаки - дорожче, ніж у нас певний набір одягу і всіх атрибутів орендувати?

Дмитро Курята: З погляду того, що ми взяли, то це краще. Я не скажу, що це дешевше чи дорожче, воно могло вийти “одне на одне”, тільки це було простіше, бо це було в одному місці, в одній студії, не треба було визбирувати (хоча і по антикварних ринках ми бігали, вишукуючи всілякі штучки).

Максим Литвинов: Там не так питання стояло, - де краще або дешевше, є або немає. Бо кілька сот костюмів (і це не головні герої, тому що ми не могли на масовку, де, припустимо, у нас перед весіллям є 80 городян у кадрі, які дуже багаті) ми не могли взяти десь в Україні. Просто їх немає в Україні у такій кількості, тому тут вибору не було. А костюми - мабуть, щось на кшталт 200 євро на рік.

Ми брали максимум від того, що могли

Дмитро Курята: Я був дуже радий тому, що продюсери мене обмежили, і я не вирішував ці бюрократичні питання, моя задача була - зайти, вигнати міль зі складу, взяти те, що мені потрібно, і поїхати.

 Яка подальша доля костюмів, які виготовлені тут, в Україні?

Дмитро Курята: Вони зараз законсервовані.

 І вони можуть бути використані в подальшому для якихось інших зйомок?

Дмитро Курята: Поки що не інших.

— Зрозуміло. Один із наших гостей - Дмитро Курята - буде працювати з людьми, які цього року представлятимуть Україну на Євробаченні, а Максим Литвинов не буде. Чому не будете?

Максим Литвинов: Якщо запросять, то буду, але поки що не запрошували - все так просто.

 Як ви створювали образ Джамали (або допомагали створювати образ Джамали) на Євробаченні?

Максим Литвинов: Там було дуже багато талановитих людей. Коли Джамала перемогла в українському відборі, там зібралася справжня креативна дуже велика команда: Раду Поклітару, Костя Томільченко, дуже багато було людей.

Ми разом придумували образ і номер відповідної пісні, і врешті-решт, коли ми з Костею Томільченком залишилися вдвох (ми були основними креативними людьми, які створювали номер), ми написали сценарій, розуміли, що ми хочемо сказати цим номером, і тоді приєдналася решта - і допрацьовували цей образ.

Джамала на Євробаченні (Фото: EPA)
Джамала на Євробаченні / Фото: EPA

Джамала, звісно, сама брала значну участь, дуже багато відмітала того, що ми пропонували, в неї було своє бачення.

 Що, зокрема, ви запропонували, і вона відкинула?

Максим Литвинов: У мене був не такий номер, який переміг. Спочатку в мене була якась печера, вогонь горить, вона сидить, шаманить над вогнищем, і тут налітають тіні - дуже класний номер придумав. Вона каже: “Знаєте, ми - татари - не печерні люди, тому я не хочу, щоби була така асоціація. Давайте ви ваш “класний номер” передумаєте”.

 Чомусь в мене одразу асоціація з виступом Руслани на Євробаченні - ви сказали “печери”, “печерні люди”, “багаття”.

Максим Литвинов: Так, воно від виконавця має йти, вона дика була (ну, Лижичко і так “дика”). Вона цією дикістю підкорила Європу, і з того часу в будь-якому Євробаченні є номер з барабанами, ви помітили? Це після Руслани почалося.

 Ви також були режисером-постановником номера Злати Огневич на конкурсі Євробачення 2013 року.

Максим Литвинов: Так, ми зайняли третє місце, хоча нам, на мою думку, не дали зробити той номер, який ми хотіли. Це теж дуже великий успіх - третє місце.

 Чому не дали? Сама Злата не захотіла, чи фінансово не було можливостей?

Максим Литвинов: Шведи, на мою думку (це тільки моя думка, я цього напевно не знаю), хотіли, щоби датчанка перемогла того року, і робили на неї велику ставку, тому що вони там разом, сусіди, їм було дуже зручно робити наступне Євробачення - буквально у сусідньому місті, - і вони якось були настільки впевнені, що вона переможе.

І вона по всіх ставках (там великі ставки, це дуже цікаво відбувається) на перше місце дуже впевнено йшла, а Злата - 20-та, потім 10-та. І нам все можна було, всі номери, що ми пропонували, вона говорила: “Так-так, беріть, робіть, що хочете”.

Я не буду говорити про технічні штуки - у нас був дуже класний номер, який нам не дали зробити, коли Злата раптом, за тиждень до головного виступу, стала другою, з десятого до другого піднялася, на неї були дуже великі ставки, і вона раптом стала фавориткою.

 І тут сказали: “Все, дякуємо, до побачення”?

Максим Литвинов: “Ми технічно не можемо”. Ми говоримо: “Давайте ми щось змінимо, щоби ви змогли” - “Ну от якось не можемо”. Нам дали зробити півномера, цього вистачило лише для третього місця, і я вважаю, що у нас (підкреслюю, що це особисто моя думка) трошечки відібрали перше місце.

 Дмитре, костюми, які ви створювали принаймні для учасників українського відбору на Євробачення - це Ілларія та Laliko, правильно?

Дмитро Курята: Я цього року буду працювати вже на третьому Національному відборі на Євробачення. Так, за минулих сезонів я робив для Laliko, двічі робив для Ілларії, робив фінальний номер гурту Hardkiss, коли вони зайняли друге місце у національному відборі; Kozak System минулого року, гурт Kazka минулого року.

Вони просто позабувалися, бо в мене вже цьогорічні учасники в голові, я більше про них думаю, ніж про тих, кому я вже зробив.

— Цьогоріч ви для всіх будете робити чи виключно для когось? Можете назвати зараз?

Дмитро Курята: Зараз я у співпраці з Кірою Мазур, Іваном Наві, гуртом Анна-Марія, The Hypnotunez (випускники X-Фактору). Буде зараз соромно, якщо я когось не згадаю.

 Тобто там є ще кілька? Я вже чотири нарахував.

Дмитро Курята: У нас два ефіри, і в кожному ефірі, здається, по вісім учасників, стилісти, художники, що займаються їхнім зовнішнім виглядом. Я займаюся тими, хто виявив бажання співпрацювати зі мною, бачив мої роботи і зацікавлений певним чином, щоб я створив [костюм].

 Ви самі народжуєте для них певний образ і створюєте костюм, чи вони все ж таки кажуть, як хочуть виглядати, доносять якусь загальну інформацію, і вже базуючись на ній, ви створюєте образ?

Руслана на Євробаченні (Фото: EPA)
Руслана на Євробаченні / Фото: EPA

Дмитро Курята: Я обов'язково відштовхуюся від людей, які виходять на сцену, тому що людина стоїть на сцені, співає - їй повинно бути комфортно.

За вісім років роботи на каналі СТБ я попрацював із багатьма учасниками: танцюристами, співаками, акробатами, цирковими артистами - для мене передусім їхній комфорт на сцені. Це нормальна робота, я не вірю в систему, коли “я гуру, я придумав шедевр”, а ви як хочете, так і працюйте з ним. Це неправильно.

— Я розумію, потрібно, щоби було зручно; знову ж таки, як хоче виглядати сам учасник, як він себе бачить, але ще крім цього є ж, напевно, тренди й акценти, які варто поставити, щоби вразити глядача.

Які зараз тренди? Можливо, кольори: таке краще не одягати, ось таке краще одягнути, коли йдеш на співбесіду, коли на вечірку, а таке - коли йдеш на інтерв'ю, де тебе потім будуть бачити на екрані.

Дмитро Курята: От тому я й не люблю, щоби мене називали стилістом чи дизайнером, тому що я не мислю такими категоріями - художник все-таки мислить образами.

Все, про що ви говорите, я знаю або інтуїтивно, або візуально, бо багато дизайнерів відштовхуються не від знань, а від інтуїції, і вже тільки певними випущеними трендами підтверджують свої думки, свою інтуїцію, як воно має бути. Тому я, на жаль, не пораджу, не скажу, що там у тренді, що не у тренді, яка форма, який колір, який силует.

З погляду створення образу і костюму для співаків на сцені, це виключно підкреслити їхню індивідуальність і спів, або навпаки - не заважати і створити такий костюм, який би не відволікав на себе.

Це насправді дуже складно - створити такий костюм, про який би ніхто і не згадав, а згадали тільки пісню


Це насправді дуже складно - створити такий костюм, про який би ніхто і не згадав, а згадали тільки пісню. Ось це найважливіше для співака, тому що якщо згадають сукню, у якій вона була, а пісню не згадають ніколи, то це провал.

 Але з іншого боку, це має доповнювати. Ми, наприклад, пам'ятаємо Тіну Кароль і її різнокольорові чобітки.

Дмитро Курята: Воно має бути гармонійним, але не перетягувати на себе увагу. На подіумі - будь ласка, там мова йде про одяг, про моду, там дійсно одяг, стиль і все таке “попереду планети всієї”.

З погляду виступу артиста на сцені, ось головний win: якщо для цього артиста потрібно, щоби костюм “кричав і верещав” зі сцени - значить, він має “кричати і верещати”; якщо цьому артисту достатньо вийти в рясі, яку ніхто не побачить, і вона зіллється з чорним тлом - це так само буде круто.

 Давайте повернемося до того, що може вразити Європу, що потрібно зробити Україні, українському виконавцю, який буде представляти нашу державу на цьогорічному Євробаченні. Вже точно не барабанами “брати”, напевно?

Максим Литвинов: Хто знає. “Барабани” колись переможуть знову, все циклічно. Справа в тому, що кожного року кожна з країн-учасниць саме таким питанням і намагається якось виграти, а перемагає оригінальність.

Якщо брати, припустимо, київське Євробачення, переміг португалець Собрал, тому що він був не схожий ні на кого. Було дуже багато схожих, “в тренді”, у потрібних кольорах, і музика в них дуже модна була, і аранжування.

Половина намагалася бути в тренді, а половина робила щось оригінальне, але не туди. А він вийшов, заспівав собі під скрипку і фортепіано, і весь номер у нього був, що він стоїть і співає в якомусь лісі - і все. Це була альтернатива.

Або Лорін, якщо ви пам'ятаєте: у всіх світло, спецефекти тощо, а вона вийшла, ми навіть обличчя її не побачили за весь номер, коли вона виступала. Ви не могли нікого пригадати, крім неї, після того як подивилися повтор. Знаєте, 43-й оцей “барабан”, і ви нікого не пам'ятаєте, крім неї.

Але щоб це знайти, це дуже важко, тут немає правил. Тут правило в тому, що треба правила порушувати, але як - хто його знає.

Португальский співак Сальвадор Собрал на Євробаченні в Києві (Фото: EPA)
Португальский співак Сальвадор Собрал на Євробаченні в Києві / Фото: EPA

— Якби ви зараз вже були готові працювати, вас запросили, і ви сказали: “Так, я буду працювати над людиною, яка буде представляти нашу країну”, - і будете ставити все це дійство, то ви вже знаєте якийсь рецепт, “фішечку”, “родзиночку”, яку б реалізували?

Максим Литвинов: Ця родзиночка в переможці. Не знаю [рецепта], тому що не знаю, хто переможець. Коли є виконавець, в ньому є “родзинка”; якщо немає, то її треба вигадати і намагатися зробити, тому що без “родзинки” це буде несмачна "булочка". А має бути дуже смачна, оригінальна, з медом.

І скільки ти її не масти зовні, треба, щоби всередині була “родзинка”, її потрібно вишукувати в людині. Дмитро тут має рацію в тому, що ти відштовхуєшся від образу, який створює артист, пісня на сцені. Тому ні, не можу я зараз (і ніхто не може) сказати, поки немає хоча би переможця.

Коли була Джамала, яка співала про трагедію свого народу, там все було зрозуміло: нам треба було не ховати її за якимись спецефектами або номерами, нам треба було залишатися з Джамалою. Там був дуже складний номер, дуже багато сенсів, розвиток був, але головне - це очі Джамали, душа, з якої вона співала. А співала вона дуже по-справжньому.

Знаєте, це свято, яке навколо, всі радіють, а вона виходить і співає про трагедію свого народу. Дуже важко їй це було зробити, головне було не сховати її, а на перший план вивести виконавц

Показати ще новини
Радіо НВ
X