Кімната, де це сталося. Шість фактів про славнозвісні мемуари колишнього радника Трампа Джона Болтона

2 травня 2021, 08:24

Бурхливі, контроверсійні, неспокійні — саме так можна описати чотири роки президентства Дональда Трампа в США. Не останню роль в цьому зіграв Джон Болтон, колишній радник Трампа з питань національної безпеки, який з часом став одним з головних його критиків і чітко задокументував все, що відбувалося в Білому домі з 2016-го по 2020 рік.

Торік його книга Кімната, де це сталося розірвала західний інфопростір, а невдовзі український переклад болтоновських мемуарів видало видавництво Vivat. Спільно з ним НВ розповідає шість цікавих фактів про цю книгу.

Відео дня

1. У книжці значну увагу приділено Україні

Можливо, ви саме тому й чули про Кімнату, де це сталося. «Це» у назві — розмова Трампа з Зеленським 25 липня 2019 року, через яку тодішньому президенту США оголосили імпічмент. Темою розмови стало прохання дізнатися про нібито корупційні схеми сім'ї Джо Байдена; а щоб українська сторона виконала цей запит, Трамп призупинив надання військової допомоги на суму в понад $300 мільйонів. Принаймні, так ці дві події логічно пов’язали між собою опоненти Трампа і зробили висновок: президент США, діючи в особистих інтересах, чинив тиск на керівництво України.

Vivat
Фото: Vivat

У книжці Болтона Україну згадають ще майже дві сотні разів, і не лише у прив’язці до цього скандалу. Наприклад, як пише Болтон, виявляється, що «Трамп купився на ідею, що Україна насправді відповідальна за здійснення московських планів впливу на вибори в США. Це означало, що найближчим часом ми не будемо робити нічого хорошого для України незалежно від того, наскільки це може допомогти нам протистояти подальшому наступу Росії на її території».

Загалом книжка показує, якою бачив Україну колишній голова Білого дому протягом останніх чотирьох років: «Трамп на це назвав Україну дуже корумпованою країною…» // «Він додав, що Німеччина зовсім не допомагає Україні, тим часом як від США її відділяють тисячі кілометрів. Україна ж допомагає не Сполученим Штатам, а Європі, бо є буфером між нею та Росією».

2. Болтон проявив себе як ерудована людина

Дональд Трамп відомий дивними формулюваннями, незнанням банальних речей і простою лексикою. Однак його колишній радник у книжці виступає як абсолютна протилежність: латинські вислови, знання історії міжнародних відносин, обізнаність щодо механізмів сучасних конспірологічних рухів — ось які знання проявляє Болтон у книжці. Тож з неї цілком можна почерпнути і щось корисне, крім політичних перипетій і пліток.

«Трамп так і не зрозумів, що причиною падіння Каддафі стала непередбачувана Арабська весна, яка пронеслася регіоном шаленою хвилею на початку 2011 року, а не його відмова від ядерної зброї у 2003 році. Але так помилявся не лише Трамп. Багато людей схильні припускатися логічної помилки, що зветься «фальшива причина» — post hoc, ergo propter hoc («після цього, отже, через це»), яскравий приклад якої бачимо у статті New York Times за 2019 рік: «Лівійський диктатор Муаммар ель-Каддафі був убитий у 2011 році, раніше відмовившись від подальшого впровадження ядерної програми у своїй країні».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

3. Вихід Кімнати, де це сталося був під загрозою

Оскільки у книжці Болтон багато розповів про залаштунки багатьох політичних рішень Трампа, цілком зрозуміло, що експрезиденту це не подобалося. В епілозі Болтон розповів про довгий процес боротьби за те, щоб Кімната, де це сталося таки вийшла друком.

«Одним з нібито „законних“ шляхів нападу Трампа був виснажливий бюрократичний процес перевірки рукопису урядом США перед публікацією, на який я неохоче погодився, щоб ця книга побачила світ. Аби отримати доступ до секретної інформації, перебуваючи на посаді радника з питань національної безпеки, я, як і багато інших державних службовців, підписав численні угоди про нерозголошення інформації. Без сумніву, кожен, хто отримує секретну інформацію, має постійне зобов’язання не розголошувати її стороннім особам, чого я ніколи не мав наміру робити під час написання цієї книги. Мені було багато чого сказати і без потреби розкривати такий матеріал».

У червні 2020 року, коли книгу вже розвезли до точок продажу, з’явився судовий позов проти Болтона, якого звинувачували у порушенні контракту. Це затримало вихід мемуарів, але Трампу таки не вдалося її заборонити.

4. У книжці є пряма вказівка на моменти, які було вирізано

«Я б охочіше навів тут точну цитату, однак рецензенти в уряді, які читали цю книгу перед тим, як її було надруковано, мали іншу думку стосовно цього».

Через те, що книга все ж підлягала рецензуванню, деякі моменти і фрази були з неї видалені. Наприклад, слова Трампа під час зустрічі з лідером Китаю Сі Цзіньпіном. Втім, ремарки автора, що він не може навести певних слів, є красномовнішими за будь-які цитати.

«На жаль, я не можу розповісти все, та жодна людина в Західному крилі, за винятком Президента, не була в захваті».

5. Трамп постає зі слів Болтона ще більш нетиповим політиком, аніж здається

«Трамп не міг зупинитися: «Я балакун, я обожнюю розмови»; «Грандіозна стратегія адміністрації!»

REUTERS / Octavio Jones / File Photo
Фото: REUTERS / Octavio Jones / File Photo

Ось так, з легким сарказмом, Болтон описує деякі риси Трампа та звертає увагу на його абсолютне незнання того, як провадити політичну діяльність. Наприклад, 45-й президент США не бачив жодних пересторог, аби просто зателефонувати лідеру будь-якої держави. Для нього нормальним було запросити представників талібів на перемовини у США. Він не соромився зізнаватися, що не знає, чи є Фінляндія незалежною країною, і питав у своїх радників, чи це не «частина Росії». Робочий графік Трампа теж був незвичним:

«…"офіційно» робочий день Трампа починався мало не в обід. Проте зранку він не байдикував, а чимало часу говорив по телефону в своїй резиденції. Говорив він із найрізноманітнішими людьми: часом із представниками американського уряду (я мало не щодня мав із ним телефонну бесіду перед тим, як зустрітися в Овальному кабінеті, бо він мусив терміново дізнатися про певні події або я потребував указівок), а часом і з особами, які не мали до уряду жодного стосунку, причому тривали такі розмови чимало. Для сучасного президента це однозначно було аномально".

Цікавим було дізнатися про тактику поведінки Трампа зі ЗМІ. Її, по суті, й не було, однак все ж існувало певне «правило», про яке розповідає Болтон:

«Він також сказав мені, щоб я „по максимуму виступав на телебаченні“ і „спихував усе на Обаму, скільки заманеться“, бо це було „правильно“».

Судячи з книжки, Трампу бракувало дипломатичності й виваженості у своїх рішеннях. Ось, наприклад, як відбувалася його зустріч з Ангелою Меркель:

«Зустріч Трампа з Меркель 27 квітня була радше «робочим», аніж «державним» візитом, тож і прийом, відповідно, був не такий помпезний, як у Макрона. Їхня особиста розмова тривала лише п’ятнадцять хвилин, перш ніж у Залі засідань Білого дому відбулася сесія розширеного формату, яку Трамп розпочав із нарікань на те, що Німеччина «годує звіра» (Росію) через трубопровід «Північний потік-2», зрештою перейшовши до теми «жахливого» ставлення Європейського Союзу до США. У мене склалося чітке враження, що Президент сприймає Німеччину як російську полонянку. Тоді він озвучив твердження, яке мені потім доводилося чути ще безліч разів: «ЄС гірший за Китай, хіба що менший».

Потім він додав, що ЄС взагалі було створено для того, щоб використовувати США у своїх інтересах. Меркель це одразу заперечила (англійською, якою розмовляла впродовж усієї зустрічі). Вона також попросила про відстрочку в три-чотири місяці на запровадження Трампом світових тарифів на сталь і алюміній, щоб дати ЄС час на перемовини з США. Трамп відповів, що не хоче жодних перемовин з ЄС. Ось тут мені стало прикро, що він не дотримувався таких самих поглядів стосовно перемовин із Північною Кореєю".

6. У книжці є інформація не лише про Трампа, а й цікаві зауваження щодо інших лідерів

Кім Чен Ин, Володимир Путін, Ангела Меркель — Болтон «пройшовся» по цілій низці політичних діячів, уникаючи, однак, різких оцінок. Наприклад, в одному з моментів він навіть похвалив північнокорейську делегацію, хоч в цілому й негативно ставився до ідеї домовленостей Трампа з лідером цієї країни:

«Поведінка північнокорейської делегації вражала. Щойно Кім казав чи робив щось показне, вони плескали в унісон, голосно й пристрасно. Це доволі сильно контрастувало з розсинхронізованими діями американської делегації».

Про Путіна і його домовленості з Трампом у книжці теж є чимало. Особливий акцент робиться на розходженнях думок самого президента США щодо цих подій та його адміністрації, якій доводилося раз у раз «розрулювати» кризи:

«Мене збентежили слова Путіна, нібито він бажав Трампові перемоги на виборах 2016 р., «бо він говорив про нормалізацію відносин між США та Росією»: він помітно відхилився від загальноприйнятої позиції, згідно з якою країни не втручаються у внутрішньополітичні справи одна одної та готові працювати з будь-якими обраними представниками інших держав. Та навіть це поблякнуло на тлі слів, що їх Трамп сказав ближче до завершення пресконференції:

— До мене прийшли мої люди — прийшов Ден Коутс та інші — і сказали, що це, певно, Росія. Але ж поруч зі мною сидить президент Путін; він щойно сказав, що це була не Росія. Ось що я скажу: не бачу жодної ознаки, що це вона, та мені дуже хочеться побачити того, хто це задумав. Утім, я… Я ставлюсь із довірою до обох сторін… Я цілком довіряю своїй розвідці, та маю сказати, що президент Путін був сьогодні надзвичайно переконливим у своїх запереченнях.

Почувши це, ми з Келлі — він сидів поруч зі мною — ніби примерзли до стільців. Було зрозуміло, що Трамп своєю відповіддю завдав нам же рани, яку доведеться лікувати серйозними заходами, але якими саме — ми ще не знали. Преса відреагувала моментально і з катастрофічними наслідками".

Показати ще новини
Радіо НВ
X