Витоки наших невдоволень. Звідки беруться касти та бажання «відновити расовий порядок» — уривок з книги-бестселера NYT

24 січня 2022, 21:30
NV Преміум

Одна з найкращих книжок 2020 року за версіями численних видань від лауреатки Пулітцерівської премії Ізабель Вілкерсон — Каста. Витоки наших невдоволень, що вийшла друком у видавництві Лабораторія, досліджує тему соціальної нерівності — зокрема, виникнення та поширення каст та інших штучних поділів населення.

Авторка описує маловідому усім кастову систему Америки, Індії та нацистської Німеччини та проводить паралелі між ними. НВ публікує уривок із книги про проблеми кастовості суспільства на прикладі сходження 45-го президента США Дональда Трампа до влади.

Відео дня

Н а останніх хвилинах 2015 року впливове зібрання політиків у Вашинґтоні зустрічало Новий рік. Це було напередодні виборчої кампанії, яку вважали надзвичайно важливою ще до того, як вона почалася. Я почувалася не на своєму місці щоразу, коли бувала в офіційному Вашинґтоні, тому намагалася бути ближче до Ґвен Айфілл, з якою була знайома багато років і деякий час не бачилася з нею. У часи роботи в New York Times я писала сюжетні статті переважно про звичайних людей, а не про кулуарну політику, як це робила вона з притаманною їй інтуїтивною емпатією й політичною обізнаністю.

Я вирушила прямо до Ґвен.

— Отже, — почала я, — що ти думаєш?

Наближалися перші секунди 2016 року. Ґвен добре знала, що я маю на увазі. Спочатку я вагалася, чи варто висловлювати власну думку. Одна з популярних співведучих телевізійної програми NewsHour на каналі PBS, Ґвен багато років була у Вашинґтоні втіленням проникливої мудрості. Разом з мільйонами інших людей я захоплювалася її талантом та шостим чуттям, тим, як вільно вона почувалася у хижому середовищі столиці, немов народилася там, хоча завжди була вищою за все це. Ґвен чудово орієнтувалася в політичній екосистемі, яку я не дуже полюбляла. Я не знала, чи не видаватиметься те, що мушу сказати, занадто недоречним чи безглуздим з погляду людини, настільки зануреної у вашинґтонський істеблішмент, як вона.

Чомусь я відчувала, що розмовляти потрібно пошепки. Зрештою, це була вечірка: навколо нас рікою лилося шампанське й усі святкували початок 2016 року. Наскільки я знала, серед гостей були люди з нинішньої адміністрації, а також, можливо, учасники виборчої кампанії фаворита перегонів або щонайменше люди, які підтримували основного кандидата й розраховували на продовження лінії далекоглядного мислення адміністрації, термін роботи якої ось-ось мав добігти кінця. Тож я нахилилася й знизила голос.

— Люди не звертають уваги, — сказала я. — Думаю, він може перемогти.

Я не називала його імені, та й не мала цього робити. Було ще рано, попередні вибори ще не почалися. Втім, кампанія знаменитого мільярдера набирала обертів ще з того часу, як він минулого червня висунув свою кандидатуру на пост президента на ескалаторі своєї башти на Манґеттені, звинувативши мексиканців у перенесенні злочинності, наркотиків і насильства через кордон і присягнувши побудувати там стіну. Більшість журналістів і засобів масової інформації не сприйняли його серйозно, тож мені було цікаво, що думає з цього приводу Ґвен.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

— Безперечно, — сказала вона. — Авжеж. Він точно може перемогти.

Я жодною мірою не належала до людей, обізнаних у політиці, однак що я добре знала, так це кастову систему, тому продовжила.

— Думаю, справа у 2042 році*, — сказала я. (* Згідно з даними американського Бюро перепису населення, оприлюдненими у 2008-му, до 2042 року білі американці європейського походження становитимуть меншість населення США. Причиною цих змін було названо стрімке зростання кількості латиноамериканських іммігрантів. — Прим. ред.)

— Саме так, — відповіла вона з твердим і рішучим виразом обличчя.

45-й президент США Дональд Трамп (Фото: visuals via Unsplash)
45-й президент США Дональд Трамп / Фото: visuals via Unsplash

Пряма і впевнена відповідь Ґвен викликала тривогу й водночас підтверджувала мої інтуїтивні висновки. Якщо так думає Ґвен із її бездоганним чуттям, тоді, найімовірніше, так і буде. Ми подивилися одна на одну з розумінням, приймаючи немислиме, ніби все вже було вирішено, незалежно від того, чи усвідомлює це решта країни, оскільки все це було більше за нього, завжди було більше за нього, й тепер все, що залишалося — це спостерігати за подальшим розвитком подій.

Ґвен прожила рівно стільки, щоб побачити, як здійснилися її прогнози, й трагічно пішла з життя через тиждень після виборів. Це була велика втрата для країни в той самий час, коли розважливий аналіз Ґвен міг принести їй користь. Ця пророча розмова була моєю останньою бесідою з нею. Тепер, коли минули роки, вона здається ще важливішою.

Показати ще новини
Радіо NV
X