Містер великий спойлер і революційний вибір. Чому всі надовго запам’ятають 74-й Каннський кінофестиваль

22 липня 2021, 08:56

Повернувшись до Києва з Канн, головний редактор сайту НВ Юлія МакГаффі розповідає, чому всi запам’ятають надовго і вибір журі, і церемонію закриття 74-го Каннського кінофестивалю, а також про фільми-переможці основної конкурсної програми.

Як часто буває в Каннах, передбачити напевно не вийшло майже нічого. Як не часто буває в Каннах (ніколи не було насправдi) — глава журі основного конкурсу Спайк Лі на церемонії закриття випадково заспойлерив володаря головного призу — Золотої пальмової гілки, перевернувши все з ніг на голову і змусивши хапатися за серце каннських завсідників.

Відео дня

Юлія МакГаффі

Головний редактор сайту НВ

Журі виходить на сцену. Спайку Лі приносять аркуш зі списком переможців — в очікуванні, що все буде як завжди — по висхідній: від нагород за кращий сценарій etc — до Золотої пальмової гілки. Ім'я володаря Головного призу завжди оголошують останнім.

Але не цього разу. Щось пішло не так. І коли ведуча церемонії закриття запитала у Спайка Лі, який же перший приз — він сприйняв це буквально і просто сказав: «Золоту пальмову гілку виграв фільм Титан Жюлі Дюкурно». Американський режисер зайшов відразу з верхів, всі зробили вигляд, що нічого не чули, наскільки це можливо, і квапливо повернулися до звичайного порядку оголошення переможців, але всі вже зрозуміли, який революційний вибір журі цього року — і сиділи з відвислою щелепою.

Слухайте подкаст на цю тему

Слідом за Спайком Лі розповідь про переможців 74 Каннського кінофестивалю почнемо з головного. Отже, Золоту пальму в цьому році отримав фільм Титан 36-річної французької режисерки Жюлі Дюкурно.

Дюкурно стала другою в історії жінкою, яка отримала Золоту пальмову гілку — першою володаркою була Джейн Кемпіон за фільм Піаніно в 1993 році.

«Віддати Золоту пальмову гілку Титану Жюлі Дюкурно — це крутий панківський жест. У Титані дівчина з металевою пластиною в голові вбиває людей шпилькою для волосся, вагітніє від кадилака, змінює ідентичність, виціджує машинне масло з грудей. Це таке велике „фак ю“ тим, хто продовжує ділити кіно на жіноче і нежіноче, неідеальний фільм про те, що моє тіло — це (тут має бути нецензурна лайка) нічия більше справа», — говорить мій співведучий по подкасту Двоє в Каннах Олексій Тарасов, і він як завжди близький до істини. Головну роль у Титані зіграла 33-річна французька актриса Агата Руссель.

Яскрава, агресивна картина однозначно варта того, щоб подивитися її за будь-якого зручного моменту — з якими б емоціями вас не залишив цей фільм, але ви його ще довго не забудете. І не вірте тим, хто пише, що цей фільм — цілковита маячня.

Другий за значимістю приз — Гран-прі Каннського кінофестивалю — розділили між собою абсолютно геніальний фільм іранця Асгара Фархаді Герой і фінський фільм, що виявився майже російським, Купе номер шість Юхо Куосманена.

Зазвичай в Каннах Гран-прі видають один, але цього разу, враховуючи, що торік кінофестиваль не проводився і наразі величезна кількість фільмів в основному конкурсі (аж 25), низку головних призів ділили між двома картинами.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Відверто кажучи, навіть через кілька днів після церемонії закриття трохи дивує той факт, що великого Фархаді і прохідний фільм Куосманена поставили на одну сходинку — але що є, то є.

Герой фільму Фархаді, заґратований за борги, вирішує зробити шляхетну справу, повернувши власниці знайдені на вулиці під час короткої відлучки золоті монети замість того, щоб продати їх та позбутися боргу — і прирікає себе на ще більші проблеми.

Асгар Фархаді (Фото: REUTERS / Johanna Geron)
Асгар Фархаді / Фото: REUTERS / Johanna Geron

Фільм двічі оскароносного іранця про моральні дилеми та вибір, в якому немає екшену і круто загорнутого сюжету — дивишся на одному диханні із завмерлим серцем. А виходячи з показу, ти готовий віддати йому всі Золоті пальмові гілки світу.

Водночас другий володар Гран-прі, картина Купе номер шість Юхо Куосманена, викликає протилежні почуття, чесно кажучи. Кінець 90-х, фінська дівчина Лаура їде на поїзді з Москви до Мурманська, щоб побачити стародавні наскельні написи — петрогліфи. У поїзді вона опиняється в одному купе з простим робітником Льохою (Юрій Борисов).

Сюжет надто простий й іноді просто відсутній — але, мабуть, поїздка в пострадянському плацкарті справила на членів журі незабутнє враження. І на західних критиків теж — хтось із них написав, що коли переглядаєш Купе номер шість, «відчуваєш запах розлитої по столу російської горілки».

Я вже писала в щоденниках Каннського кінофестивалю, що фільм частково профінансований російським Міністерством культури, і судячи з усього, покликаний вкотре продати легенду про загадкову російську душу і безкрайні терени. Що ж, цього разу журі її купило.

Відверто кажучи, набагато більш зрозумілим вибором для Гран-прі замість Купе номер шість був би фільм Пам’ять / Memoria незалежного тайського кінорежисера Апічатпонга Вірасетакула з Тільдою Суїнтон у головній ролі (актриса також виступила у фільмі виконавчим продюсером). Вірасетакулу цьогоріч вручили Приз журі.

Героїня Суїнтон Джессіка приїздить у Колумбію з Шотландії до сестри і починає чути дивні звуки та спілкуватися з людьми, яких, як потім виявляється, не існує. Фільм про пам’ять, спогади, про те, що треба вміти слухати і чути те, що відбувається навколо — чисте мистецтво.

Приз журі з Пам’яттю розділила картина Коліно Ахеди ізраїльського режисера Надава Лапіда, які в 2019 році отримав за свої Синоніми Золотого ведмедя на Берлінале. Каннське журі в цьому році оцінило нову жорстку й особисту картину Лапіда про повсталого проти цензури режисера, яку відразу ж після прем'єри звинуватили в нелюбові до Ізраїлю.

Одній з найбільш очікуваних прем'єр Канн цього року — мюзиклу Лео Каракса Аннетт з Адамом Драйвером і Маріон Котійяр в головних ролях — журі вирішило віддати приз за кращу режисуру. Каракса на церемонії закриття не було і нагороду отримували музиканти легендарного гурту The Sparks, брати Рон Маел і Рассел Маел, які написали музику і сценарій до фільму.

Крім усього іншого Адам Драйвер за свою роль в Аннетт міг би цілком претендувати на приз за кращу чоловічу роль. Але її цього разу віддали американському актору Калебу Джонсу — за роль в заснованому на реальних подіях фільмі Нітрам австралійського режисера Джастіна Курзеля. Калеб Джонс зіграв людину, яка розстріляла десятки людей в Порт-Артурі в 1996 році. Це стало найбільшим масовим убивством за всю історію Австралії.

Калеб Джонс у фільмі Нітрам (Фото: GoodThing Productions)
Калеб Джонс у фільмі Нітрам / Фото: GoodThing Productions

Для тих, хто хоче побачити дует Драйвера і Котійяр в блискучому і захоплюючому фільмі Каракса, нагадаю, що українська прем'єра відбудеться на Одеському кінофестивалі в серпні, а потім фільм вийде в прокат.

Тепер про приз за головну жіночу роль. І він потрапив туди, як часто стається, куди не чекали. Не Тільді Суїнтон за роль в Memoria. Не Софі Марсо в кращому фільмі Озона за багато років — Все минуло добре. Не Леа Сейду, яка зіграла відразу в трьох фільмах в основному конкурсі нинішніх Канн (Французький вісник Веса Андерсона, Франс Брюно Дюмона та Історія моєї дружини угорської режисерки Ільдіко Еньєді — в двох останніх кінострічках головні ролі).

Його віддали 33-річній норвезької актрисі Ренате Рейнсве за роль у високо оціненому критиками фільмі Йоакима Трієра Найгірша людина на світі — кінострічка про кризу 30-річних і духовні метання на прикладі історії молодої жінки, яка ніяк не могла розпочати жити. Фільм загалом хороший, але навряд чи хтось згадає про нього через кілька років, будемо відвертими.

Ренате Рейнсве в ролі Юлі у фільмі Найгірша людина на світі (Фото: Oslo Pictures)
Ренате Рейнсве в ролі Юлі у фільмі Найгірша людина на світі / Фото: Oslo Pictures

А приз за кращий сценарій 74 Каннського кінофестивалю отримали Рюсуке Хамагуті (режисер) і Такамаса Ое (сценарист) за фільм Сядь за кермо моєї машини за оповіданням Харукі Муракамі — про театрального режисера, який ставить в Хіросімі Чеховського Дядю Ваню. Цей же фільм став фаворитом голосування журі Screen International.

Жодних нагород не отримали чимало фільмів, які НВ напередодні кінофестивалю включив у список найбільш очікуваних. Але менш очікуваними на великому екрані і в принципі вони, звісно, не стали, і їх усі варто переглянути: Спокуса (Бенедетта) Пола Верховена, Французький вісник Веса Андерсона, Париж, 13-й округ Жака Одіара. Обов’язково Все минуло добре Франсуа Озона і Червону ракету Шона Бейкера.

Про всі фільми НВ розповідав у Щоденниках 74-го Каннського кінофестивалю і в подкасті Двоє в Каннах.

Слухайте подкаст на цю тему

І під час Канн, і після повернення до Києва той факт, що фестиваль відбувся в повному обсязі на тлі ще незакінченої пандемії, досі видається справжнім дивом. І це ще одна причина, завдяки якій ми його, звісно, ніколи не забудемо. 75-й Каннський кінофестиваль відбудеться з 10 по 21 травня 2022 року.

Показати ще новини
Радіо НВ
X