Історія Стуса на великому екрані. Роман Бровко й Вахтанг Кіпіані про основний меседж, вигаданих персонажів і Медведчука у фільмі Заборонений

6 вересня 2019, 08:32

5 вересня в український прокат виходить драма Заборонений, заснована на біографії українського поета та дисидента Василя Стуса, який був репресований радянською владою та помер у таборі.

З нагоди виходу фільму гостями програми Скажені пси на Радіо НВ стали режисер Роман Бровко та Вахтанг Кіпіані - автор книги Справа Василя Стуса.

Чому ми зараз говоримо про Василя Стуса? Наскільки ми знаємо, багато людей з української інтелігенції були репресовані, померли в таборах. Чому саме Стус є такою визначною фігурою?

Відео дня

Роман Бровко: Ми показали вже наше кіно в семи містах західної України, і на покази приходило дуже багато дисидентів-шестидесятників, ті, хто особисто знав Стуса. Ви знаєте, вони сказали, що якщо брати всю епоху дисидентства, вони вважають все ж таки Стуса найяскравішим представником тієї епохи. Тому що, звісно, є Чорновіл, був Левко Лук’яненко, вони дожили до незалежності України. Вони боролися, і побачили здобуте. А Стус просто боровся і протистояв у той час, коли у багатьох опускалися руки, і не видно було, чим усе закінчиться.

Вахтанг, скажіть ви, як історик, чому Стус вирізняється з тих тисяч, сотень людей, які були репресовані з української інтелігенції?

Вахтанг Кіпіані: Ще в 70-х роках його колега по мордовських таборах Михайло Хейфец, ленінградський літератор, який сидів по справі майбутнього нобелівського лауреата з літератури Бродського, послухавши в таборі поезію Стуса, сказав і потім написав це в книзі Українські силуети, що в українській поезії зараз більшого немає. Це прозвучало в 70-х роках з боку сторонньої людини, яка погано, м’яко кажучи, знала українську мову, але була талановитою до поезії і до мов. І він зрозумів українську мову, виніс навіть з табору в голові деякі вірші Стуса. Тож з того часу це стало своєрідним загальним означенням, що Стус — це наймасштабніша поетична фігура України другої половини ХХ століття. А в громадянському сенсі Стус — це справді велика фігура, велика і трагічна фігура.

Трагічна в тому, що ми могли би говорити про Стуса як про людину в розвитку. Тобто він від цілком достатньо радянської, звичайно, з оголеною гідністю, але радянської людини мандрує до людини абсолютно не радянської, а потім відверто антирадянської, вільної і з вільним способом думання, висловлення своєї позиції. І в цьому сенсі навіть на тлі інших колег-дисидентів він став тією постаттю, яка легко надається на роль героя.

Пане Романе, ви знімали фільм. Ви розуміли, що це велика відповідальність, тому що дуже багато людей будуть дивитися критично цей фільм, прискіпливо розглядати те, яким чином ви викладаєте його біографію, факти. Що для вас було головне в цьому фільмі?

Роман Бровко: Ви знаєте, багато питань піднімається в цій картині. Нам дуже хотілося показати його саме як поета, котрий не просто сидить собі, творчо щось пише, бо він творча постать, а показати саме його творчість, як супротив до того збочення, яке відбувалося в той час, в радянські часи. Тобто він, як хтось сказав з психологів, патологічно чесний. Він був дуже вибуховий емоційно. Якщо він бачив якусь неправду, певну кривду, перекручування, не міг бути байдужим. Він не міг триматися осторонь, і завжди дуже активно реагував. Як кажуть, Стус весь час горів. Його творчість — це не просто акт творення, це творчість, котра поставала як результат тих подій, які відбувалися в країні. Реакція на страх, реакція на байдужість, реакція на певні подвійні стандарти, все, що під час тієї застійної епохи відбувалося. Тобто Стус не міг стояти осторонь, і таке загострене відчуття всякої неправди, несправедливості його спонукало до творчості.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Кадр з фільму Заборонений
Фото: Кадр з фільму Заборонений

Ви сформулювали, що жанр фільму Заборонений — трилер. І раніше в інтерв'ю казали, що насправді робили цей фільм не для поціновувачів творчості Стуса, а для того, щоб цей фільм подивилася молодь, щоб їй було цікаво.

Роман Бровко: Концепція картини дуже змінилася. Ми шукали певний консенсус між молодою аудиторією і між дисидентами-шестидесятниками.

Ми дуже активно слідкували за тим, яка аудиторія заходить в нашу групу на Facebook, хто що пише, які відгуки, які коментарі, пропозиції. Робили певний аналіз, і зрозуміли що наша аудиторія читачів, це все ж таки не молодь, не 15, не 20 і не 25 років. Це 30−35, 40−50 і старші. Тобто, звісно, хотілося зробити кіно, зрозуміле молодій аудиторії, щоб персонаж був авангардний, прогресивний, випереджав час свій радянський, ту епоху сірості й страху. Але ми зрозуміли, яка наша цільова аудиторія. Тому ми мали змінювати структуру картини і йти назустріч нашій аудиторії. Я би сказав, що наше завдання було показати Стуса не просто як поета, а більш широко: як громадянина, громадянина небайдужого, котрий бере активну участь у розбудові держави, і коли його щось не влаштовує, він вибухає.

Ви були змушені змінити багато його біографічних моментів. Як скоротити біографію, щоб помістити її у 90 хвилин?

Роман Бровко: Звісно, історія Стуса настільки потужна і яскрава, що ми зі сценаристами говорили про те, що можна було би зробити серіал і не коротенький, а навіть на 12 серій. Сюжет би був би. Перша версія, котру ми подавали до Держкіно, там якщо розписати, зробити перший режисерський сценарій, виходило майже під 180 хвилин. І, звісно, було болісно щось втрачати, щось викидати, тому що це була справа вибору. Перший термін ув’язнення Стуса, його би дуже хотілося показати, але…

Доводилося розуміти, що без якихось сцен кіно може існувати, а без деяких сцен кіно не відбудеться. Я сподіваюсь, що з часом ми зробимо більш розширену телевізійну версію, в котру ми зможемо додати ті сцени, які наразі в кіно не входять.

Віктор Медведчук у справі Василя Стуса відігравав дуже значну роль. Коли фільм Заборонений ще не був завершений, був скандал про те, що нібито зі сценарію прибрали моменти з Віктором Медведчуком, який був адвокатом Василя Стуса під час другого суду. Ще я знаю, що на пана Вахтанга Віктор Медведчук подав позов до суду щодо книги Справа Василя Стуса.

Вахтанг Кіпіані: Я думаю, що фігура Медведчука словами Сверстюка — це така «монстрозна» постать взагалі в історії українського дисидентського руху. Адже він мав відношення не тільки до справи Василя Стуса, він мав відношення щонайменше до чотирьох політичних процесів, в яких був адвокатом. У всіх чотирьох випадках його клієнти були засуджені, причому двоє перших клієнтів — поет Юрій Литвин і поет Василь Стус — загинули в таборах з різницею рівно в один рік. Юрій Литвин — у вересні 1984 року, а Стус — у вересні 1985-го, причому отримали максимально на той момент можливі покарання за цією антирадянською статтею.

Кадр з фільму Заборонений
Фото: Кадр з фільму Заборонений

А чи можливо було в тій радянській системі щось зробити? Чи міг адвокат зробити щось?

Вахтанг Кіпіані: Стаття про нього називається Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса. Я ставлю запитання, і стаття присвячена пошуку відповіді на цю дражливу для суспільства тему. Звичайно, він несе свою частину відповідальності в історії, де він був маленькою часткою, коліщатком в тій великій тоталітарній машині. Він свідомо, бо вже був дорослою людиною, йому було 26 років, випускник Київського університету, дипломований адвокат, і він чудово розумів, в якій історії бере участь. Більше того, щоб брати участь в подібних процесах, адвокати мали так званий «допуск». Тобто не кожен радянський адвокат мав можливість захищати генерала Григоренка чи Миколу Руденка, чи Левка Лук’яненка, чи Семена Глузмана, чи інших людей. Молодий адвокат Медведчук цей допуск мав. І в обидвох випадках ми маємо свідками з боку звинувачення Медведчука самих його клієнтів. Юрій Литвин залишив такий спогад, що він теж відмовлявся від такого адвоката як Медведчук.

Тобто адвокат в тій системі, ясна річ, був процесуально незахищеною і слабкою фігурою. Але в цей самий час десятки інших адвокатів на весь Радянський Союз, їх не було дуже багато, але були, які захищали своїх клієнтів не за гріш, а за совість.

Медведчук став просто тим адвокатом, від якого він (Стус — НВ) так само мусив відмовитися, бо не бачив жодних підстав для довіри цій людині, і не бачив жодного вогника в очах цієї людини, що ця людина хоче, вона працює для тебе. Тому він не вважав, що можна довіритись цій людині чи стати на момент процесу однією командою. Більше того — пасивність його в процесі, в цьому можна пересвідчитись по стенограмі. Те, що він визнає кваліфікацію дій Стуса вірною. Тобто фактично та стаття і той максимально можливий термін є свідченням того, що він абсолютно не збирався боротись. І в фільмі Заборонений це показано…

Що Віктору Медведчуку не сподобалося в вашій книзі? Чому він подав позов до суду?

Книга Вахтанга Кіпіані
Фото: Книга Вахтанга Кіпіані

Вахтанг Кіпіані: Йому багато що не сподобалося. Є дев’ять епізодів, які він вважає для себе образливими. Бо позов стосується захисту честі, гідності, репутації і спростування недостовірних відомостей. На мій погляд, вони стосуються того, що ми називаємо свободою слова. Бо сім з дев’яти, якщо не помиляюся, є просто моєю думкою щодо ролі Медведчука в процесі над Василем Стусом. Тобто я, як дослідник цієї теми, як громадянин, як журналіст маю право на свою думку щодо його поведінки, і вона може Медведчуку не подобатися. Зрештою, мети образити його не було. Я думаю, що, називаючи його циніком і фарисеєм, я просто фіксую ту реальність, в якій він грав свою роль.

Коли журналісти почали розповідати про те, що нібито зі сценарію прибрали епізоди з Медведчуком у ролі адвоката Стуса, (повідомили — НВ) що нібито Дмитро Стус, тобто родина Стуса примирилася з Віктором Медведчуком.

Роман Бровко: Я це говорив. Хоча це так дуже дивно відбулося, тому що я насправді з Дмитром жодної зустрічі не мав. Наші продюсери і сценаристи приїжджали до Дмитра.

Я займався підготовкою картини, відбором акторів, об'єктів зйомки. Наші сценаристи провели дуже потужну роботу. Вони поїхали по свідкам тих подій. Це й живий ще Драч був, і Левко Лук’яненко, Маргарита Довгань. Так само їздили до Дмитра Стуса. Питали інформацію, показували сценарій. Просто, скажімо так, все, що казав тоді Дмитро, я бачив це на відео, бо це було записано. І потім вийшла не зовсім конкретна ситуація, коли в пресі почалося перекручування фактів, що Дмитро Стус щось особисто сказав Роману Бровкові, хоча і продюсер, і сценаристи, і сам Дмитро Стус знає, що ми не бачилися.

Але є цитати про те, що він каже, що йому вже байдуже це кіно, воно йому вже не подобається, він його ще не дивився, але вже йому не подобається. Що трапилося, чому це відбувалося?

Роман Бровко: Ви знаєте, я скажу так. Наш продюсер отримав право на використання віршів Стуса, цитат Стуса, імені Стуса, Дмитро Стус таки дав право, зрештою. Але з певною умовою, щоб більше не згадувати його всує, бо він ситий всім цим скандалом. Ще й дружина Стуса Валентина Попелюх, в такому стані здоров’я не зовсім доброму. Коли той скандал гримів всюди, я вже думав, якщо щось з Валентиною трапиться, щоб це не було на нашій совісті через все це.

Вахтанг Кіпіані: Знаєте, я пару днів тому розмовляв з Дмитром про цей фільм. Він не збирається, наскільки я розумію, його дивитися. Він не задоволений, я так зрозумів, тим сценарним матеріалом, який він побачив. Бо він же не тільки син Василя Стуса, він є літературознавцем, який написав одну з найглибших монографій про життя та творчість Василя Стуса. Тобто він ще й дослідник життя Василя Стуса. Він побачив, що цей герой виходить у фільмі плаский, не об'ємний, плакатний. Тобто, він не задоволений реалізацією образу.

Кадр з фільму Заборонений
Фото: Кадр з фільму Заборонений

Повертаючись до Медведчука, був 2018 рік, ви казали, що прибрали цю постать зі сценарію, тому що в вас було дуже багато сцен. Чому ви так вирішили? І зараз ви вже повернули Медведчука. Чи якось цей скандал змінив ваше рішення?

Роман Бровко: Дійсно, сценарій був надто великого хронометражу. Ще на етапі підготовки до зйомок стало зрозуміло, що це ж кіно, де історичні постаті, і ми маємо отримати від них згоду на використання імені, бо це умова художнього кіно в Україні. І наші продюсери розуміли, що тут без згоди не буде прокатного посвідчення у картини.

Але зараз ви змогли це зробити в фільмі, тому що ви ніде не згадуєте його ім'я, але всі ми зараз знаємо, хто це.

Роман Бровко: Ми знайшли єдину форму, котру, напевно, ми мали право зробити в цій ситуації: взяти справу суду, протокол суду і фактично відтворити в такій манері докудрами — що було сказано, як було сказано. Це така важка сцена для мене як режисера, тому що зазвичай режисер хоче мати розв’язані руки, мати певний акт творчості під час створення сцени, як це було в інших сценах, а тут треба було слово в слово. З нами працював юрист, який представляв інтереси нашої компанії, і він казав, що «навіть не можете вирвати певну фразу з контексту». Тобто якщо сказав фразу суддя, сказав фразу Медведчук, сказав фразу наступну прокурор, то ви не можете навіть переставити місцями. А це було дуже важко, тому що суд же не одну годину і не один день відбувався, матеріалів справи дуже багато.

Чи правда, що саме Дмитро Стус та родина Стуса наполягали на тому, щоб у сценарії у фільмі про Василя Стуса не було Медведчука? Ви це казали в інтерв'ю.

Роман Бровко: Напевно, Дмитра Стуса ображало те, що ця історія політизована, і надто підігрівається політична складова цього процесу, дуже багато розмов про це.

Вахтанг Кіпіані: Я не уявляю ситуацію, щоб Валентина Семенівна Попелюх сказала комусь, що «викиньте з фільму Медведчука». Тобто я її не так близько знаю і не можу, звичайно, бути її представником, але з того, що я знаю з мого спілкування з Дмитром, мені здається, що вони якщо і будуть когось оберігати і за щось дбати, то це за ім'я свого чоловіка і батька, а не за ім'я Медведчука, з яким, я так розумію, вони взагалі не знайомі. Тобто мені це тоді ще здавалося таким, м’яко кажучи, політиканством.

Роман Бровко: Я вважаю, що некоректна ситуація, коли хтось, не присутній під час розмови, починає давати оцінки за тих, хто брав участь у цій розмові. І, напевно, автори сценарію і продюсер, котрі мали розмову з Дмитром Стусом, більш достовірніше могли би відповісти на це питання.

Давайте повернемося до фільму. Там, як ми розуміємо, є декілька уявних персонажів. З’являється дуже така яскрава постать полковника КДБ за ім'ям Віра. Яким чином вона з’явилася у сценарії?

Роман Бровко: Це такий певний метафоричний образ — показати радянську систему, котра трансформується і намагається знайти підхід до Стуса. В нас є представники старої радянської системи, як наш начальник колонії, котрих метод: «нет человека — нет проблемы». І є Віра. Це така трансформація радянської системи. Це той час, коли починається перебудова, бо треба перед західним світом створити гарну картинку Радянського Союзу, що ми вже не «імперія зла», ми вже змінюємося. Віра намагається його переконати в перебудові, в змінах, і вона є маніпулятором. Вона розуміє, що він постать гідності, чесності і правди. І вона думає, чим би його спокусити.

Постер фільму
Фото: Постер фільму

Вахтанг Кіпіані: Життя Стуса в його реальному вимірі було настільки страшним, настільки цікавим, настільки карколомним і неочікуваним з втратами, з рішеннями, з передачею унікального матеріалу на свободу через делікатні місця однієї достойної жінки литовського походження і так далі, що не треба було вигадувати ніякі абсолютно притягнуті за вуха речі, щоб показати трагедію цієї людини. Тим більше, його ламали, якщо так вжити цей термін, в часи перебудови саме методами ваших «дуболомів». Тобто ніяких Вір, ніяких спроб його звести на манівці не було. Стуса ламали всерйоз. Тобто карцерами, позбавленням побачень, обшуками принизливими.

На мій погляд, реальне життя Стуса в двох його табірних — в мордовському і в пермському періодах — це настільки страшний і цікавий матеріал для кінематографіста, що… Ну, коли я додивився до третьої частини, мені здалося дивним, навіщо з’являється персонаж, не хочеться гострих слів казати, але як прищ.

В вашому карцері він має папір, він лежить на подушці. В карцері людина має тільки робу і залізні, металеві нари. При осінньому кінці вересня, взимку на стінах камери вже паморозь. Тобто там близько нуля температура на Уралі в цей час. Тобто це страшний холод, це страшний голод. Там йому дають якусь їжу. Неправда, йому не давали такої їжі. Давали склянку окропу і шматок хліба. Тобто фактично реальне ставлення радянської влади в перебудовний час до Стуса було сталінське. Ніяких Вір, грубо кажучи, там не було.

Багато людей подивиться фільм. Я бажаю фільму добру прокатну історію. Але побачать фільм і, грубо кажучи, не будуть читати історію.

Роман Бровко: Бачите, ці зміни в сценарії, які відбувалися у нас в третій частині про Віру, котрі ви кажете, це коли брали інтерв'ю у Овсієнка і Левка Лук’яненка, то саме від них пішла версія, інформація про те, що в останні дні життя Стуса до нього хтось приїжджав із київського керівництва КДБ. І, звісно, факт, що його за надуманими звинуваченнями перемістили до карцеру, і багато з в’язнів не знають, що там було, але знають, що до Стуса хтось ходив, і Стуса водили в кабінет на допити. Фактично на основі цієї інформації збудована в нас ця історія з Вірою.

Вахтанг Кіпіані: Про це свідчить і Леонід Бородін, його останній співкамерник. Я з ним в Москві записував інтерв'ю. То він казав, що справді його душа маялася, «рвалась из клетки», і що він божеволів на очах.

Тож, Романе, що молоді люди знають і можуть дізнатися про Стуса з вашого фільму?

Роман Бровко: Знають небагато. Тому хочеться показати, що ця людина була авангардна, прогресивна, випереджала свій час, випереджала епоху страху, сірості, байдужості. Україна є завдяки такій постаті як Стус. Саме Чорновіл сказав: «Україна починається з тебе». У мене таке враження, що Україна незалежна десь починається зі Стуса, бо він дуже багато зробив для нашої незалежності, і наших прав, і свободи слова. І те, що ми маємо сьогодні, це завдяки таким як Стус. Тому молодь має дивитися і знати таких героїв.

Повний відеозапис програми Скажені пси з Романом Бровком та Вахтангом Кіпіані дивіться тут:

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X