«Гори трупів малювати не хотілося». Художниця з Херсона Юлія Данилевська в окупації створює роботи про війну
«Я не можу на основі чиїхось страждань створювати свої роботи, тож якщо й торкаюся важких тем, то через метафору» (Фото:Юлія Данилевська)
Художниця з Херсона Юлія Данилевська створює роботи, присвячені повномасштабній війні Росії з Україною.
Данилевська, яка створює роботи з 2015 року, зараз малює маркерами на білій керамічній плитці. Наразі вона залишається в російській окупації, та в своїх роботах передає історії воєнного часу.
«Життя в окупації дуже дивне, здається, що ти десь на Кубі, — весь час спекотно і нічого не зрозуміло, — розповіла художниця виданню bird in flight. — Коли почалося вторгнення, ми з чоловіком та сином переїхали до батьків, бо в їхньому будинку великий підвал. Щодня бачили у вікно всі ці танки та БТР. Було страшно, у мене навіть панічні атаки почалися. … Згодом стало зрозуміло, що, принаймні, бомбардувати місто росіяни не будуть — щоб не поцілити у свої ж війська. Тож ми повернулися додому, і стало легше. Тепер щодня ми то переводимо гроші в готівку, то шукаємо магазини, де можна розрахуватися карткою, — одним словом, долаємо якісь побутові виклики».
За словами Данилевської, «більшість мистецької спільноти з Херсона виїхала». Вона зізналася, що боялася лишитися сама, але наразі спілкування з колегами перейшло в онлайн.
«Першою я створила картину про збирачів снігу. На початку вторгнення в Херсоні було дуже холодно, і я все чекала, коли ж нарешті з’явиться сонечко, щоб люди у підвалах зігрілися. А потім дізналася, що маріупольці, навпаки, хочуть, аби щодня випадав сніг, бо це джерело води. Мене сильно вразило, що я чогось зовсім не того бажала. Роботу про це перепостило багато знайомих, і я зрозуміла, що це комусь потрібно», — розказала вона.
«Спочатку було важко малювати війну, здавалося, я не маю права, бо особисто все це не пережила. Звісно, у Херсоні теж небезпечно, всюди танки й люди з автоматами, але, принаймні, не так, як було в Бучі. Я не можу на основі чиїхось страждань створювати свої роботи, тож якщо й торкаюся важких тем, то через метафору чи сюрреалістичні образи, а не буквально зображаючи насильство», — додала Данилевська.
У своїх роботах вона «вирішила показувати якісь тонкі моменти, що на фоні інших злочинів російської армії можуть залишатися непоміченими». «Гори трупів мені малювати не хотілося… Єдине, я все ж дозволила собі намалювати мертвого російського десантника у квітах. В одному перехопленому діалозі я почула, як російський військовий розповідав дружині, яке в українців „мороженко вкусное“, сік смачний. Одразу уявила собі, як у квітні вони почнуть думати, яка ж у цих українців красива природа, — на кожному кроці вишеньки-черешеньки квітнуть», — пояснила художниця.
«Я не боюся це малювати і викладати в соцмережі. Так, у Херсоні викрадають людей і не всіх повертають. Але я для них ноунейм, вони ж неінтегровані в сучасне мистецтво. Щоб впасти у немилість окупантів, треба бути або представником громадської організації, або обіймати якусь державну посаду, або мати стосунок до війська. Просто так мене на вулиці навряд чи схоплять. Але про всяк випадок я лишаю телефон удома, бо в моєму інстаграмі, наприклад, є малюнок із відрубаною рукою, що тримає російський прапор», — каже Данилевська.
