«Дати голос жінкам». Виконавиця головної ролі у фільмі Мій злочин Надя Терешкевич про роботу з Франсуа Озоном — інтерв'ю NV
Кадр з комедії Мій злочин (Фото:@Артхаус Трафік)
Виконавиця головної ролі в новій детективній комедії Франсуа Озона Мій злочин Надя Терешкевич розповіла про роботу над фільмом.
На цьому тижні на великі екрани вийшла стрічка Мій злочин. Це нова детективна комедія знаменитого французького режисера Франсуа Озона, добре знайомого за фільмами 8 жінок, З божої волі, Подвійний коханець.
Нова картина сучасного класика повертає глядачів у Париж 1930-х років. За сюжетом молоду актрису звинувачують у вбивстві відомого продюсера. Її подруга-юристка допомагає дівчині виправдатися завдяки версії про самозахист. Розпочинається нове життя, сповнене слави та успіху, але з часом правда викривається.
Головну роль виконала Надя Терешкевич, французька кінозірка, яка сходить. Цього року вона стала найперспективнішою актрисою за версією Премії Сезар (цікаво, що її партнерка по акторському дуету Ребека Мардер також отримала номінацію в цій категорії). В інтерв'ю NV Надя Терешкевич розповіла про роботу над фільмом.
— Як відбувалася підготовка до ролі?
— Франсуа порадив багато фільмів, які я мала подивитися. Він показав мені Ернста Любича, Сашу Гітрі, наприклад, фільм Хай щастить. Також були актриси, які дуже надихнули мене: Міріам Хопкінс, Барбара Стенвік. Це цілий напрямок. Я не дуже добре знала комедії 1930-х років. А Франсуа дуже надихався ними, а також видатними голлівудськими комедіями.
А потім я ретельно взялася за текст, роботу зі сценарієм, напрацювання ритму у дуже стилізованому всесвіті, в основі якої лежить театральна п'єса. Далі була робота на знімальному майданчику, і я багато всього навчилася. Я намагалася зрозуміти контекст 1930-х років: як це — бути молодою акторкою, дебютанткою в час, коли жінки не мали ані чекової книжки, ані права голосу. Я намагалася побачити це в історичному контексті. Моя героїня, Мадлен Вердьє, — сучасна спікерка проти патріархального суспільства. Не знаю, чи я втілила цю сучасність, та це дуже перегукується з сьогоденням.
Коли я прочитала сценарій, то подумала, що жіноча солідарність, якою він просякнутий — це дуже гарно. Це відрізняється від кліше, що дівчата заздрять одна одній. Навпаки, вони готові прийняти героїню Ізабель Юппер, хоча вона антагоністка в цій історії. На самому початку вони сперечаються й мимоволі маніпулюють. Але потім вони відкривають у собі політичну свідомість, і розуміють, що можуть дати голос жінкам, і взяти участь в русі емансипації. Це дуже перегукується із сьогоденням. Скидається на те, що ця боротьба 1930-х років триває й зараз. Отже, я вважаю цей фільм глибоко феміністичним і дуже важливим.
— Розкажіть більше про свою героїню.
— Мадлен подобається мені своєю невинністю. Мені подобається, що вона кумедна. Мені б не вдався такий обман, як їй. Не знаю, чи я б насмілилася так брехати, але мені подобається сміливість, із якою вона це робить.
А ще вона сильна. В якийсь момент вона починає розмірковувати про самогубство. Але одразу збирається із силами, і ось уже йде в кіно. Вона знає, чого хоче. І тому нею керує сила. Це гарна героїня.
— Як вам було працювати в парі з Ребекою Мардер?
— Дуже легко. Між нами виник зв’язок. Це визначна актриса, якою я захоплююся.
Вона грає в театрі. Сама я не з театру, але ми все одно були на одній хвилі. Я відчула, що мене ведуть за собою всі інші актори, і Ребека, яка напрочуд природно поводиться із театральним текстом.
— Це ваш перший досвід роботи з Франсуа Озоном. Розкажіть про нього.
— Я росла на фільмах Франсуа. Пам’ятаю, у чотирнадцять років я сіла на автобус і поїхала в інше місто дивитися його фільм У будинку. В родинному колі ми дивилися 8 жінок, Відчайдушну домогосподарку. Тож його кінематограф мені дуже близький.
Коли я з ним познайомилася, я побачила, як сильно він любить акторів. А ще він дуже віддана людина. Гарно було спостерігати, як він розуміється з іншими акторами, які вже працювали з ним раніше, і бачити, який він завжди відкритий.
Він точно знає, що потрібно робити. І ця досконалість передбачає великі вимоги, це постійна велика зосередженість. Насправді він приносить у роботу радість, велику радість. Я щодня раділа, йдучи на зйомки.
І він ділиться зі мною всім, в нього можна про все запитати. Ми в діалозі, все можна змінити. Усе можна було узгодити, від костюмів до текстів і сцен. Обговорювати монтаж, ставити запитання… У мене справді було враження, що він був відкритий і хотів, щоб ми на сто відсотків були залучені у проєкт від самого початку.
— Який ваш найяскравіший спогад зі зйомок?
— Навіть не знаю, їх так багато, дуже багато. Усі актори, швидкий темп, особливо наприкінці, коли з’являється Ізабель Юппер, і абсолютно бурлескний фінал із його підтекстами. Цей фільм — постійна іронічна гра. Ми ніби грали в пінг-понг, і для мене це було неймовірно: я подумала, що це знімальний майданчик, де нам добре грати, бо ми перезиралися, підморгували… І це все несеться так, що неможливо зупинитися. Зйомки були сповнені неймовірних моментів.
