Огидна правда. Справжня історія Facebook за кулісами боротьби за першість — НВ публікує фрагмент нової книги
Цього тижня компанія Facebook уперше змінила назву. Відтепер проєкт Марка Цукерберга називається Meta і розвиватиме концепцію метавсесвіту, покликану допомогти людям «вийти за межі екранів смартфонів та рамок», які перед ними стоять.
Масштабному ребрендингу передував найбільший скандал в історії компанії, спричинений розслідуванням Facebook Papers.
На основі внутрішніх документів компанії та розмов з ексспівробітниками журналісти виявили ігнорування соцмережею торгівлі людьми, неймовірну кількість шокового контенту і навіть домовленість топ-менеджера з комуністичною владою В'єтнаму. Розслідування вже назвали найбільшим скандалом в історії Facebook. Проте представники соцмережі відкидають усі обвинувачення.
Видавництво Vivat надало НВ текст першого розділу книги Огидна правда. Facebook: за кулісами боротьби за першість авторства Ширі Френкель і Сесілії Канг, український переклад якої виходить друком у квітні 2022 року.
Розділ IНе буди звіра
П ізній вечір. Колеги з Менло-Парку вже давно пішли з офісу, але щось не відпускало від ноутбука одного програміста Facebook. Чоловік усмак випив кілька пляшок пива. Почасти тому, що, здається, бракувало духу. Знав, що варто натиснути всього кілька клавіш — і знайдеться фейсбук-сторінка жінки, з якою він кілька днів тому ходив на побачення. На його думку, час минув добре, але наступного дня після того, як вони попрощалися, вона перестала відповідати на повідомлення. Він просто хотів окинути оком її профіль і задовольнити цікавість: може, захворіла, поїхала у відпустку чи загубився її собака — будь-що, що пояснило б, чому їй не хочеться побачитися ще раз.
О 10 вечора він наважився. Увімкнув ноутбук і став шукати ту жінку, користуючись доступом до бази даних усіх користувачів Facebook. Йому було відомо достатньо подробиць: ім'я та прізвище, місце народження та університет, тому він знайшов її за лічені хвилини. Внутрішні системи Facebook мають велике сховище інформації, зокрема роки приватного листування з друзями у фейсбук-месенджері, відвідані події, завантажені фотографії (у тому числі видалені), а також відкриті чи прокоментовані публікації. Програміст побачив, у які рекламні категорії помістив її Facebook: компанія вирішила, що їй за тридцять, за політичними вподобаннями вона лівоцентристка й веде активний спосіб життя. Має широке коло інтересів, любить собак і відпочивати в Південно-Східній Азії. А за допомогою фейсбук-застосунка, який жінка встановила на смартфон, програміст побачив місце її перебування в реальному часі. Цей чоловік і за десяток спільних вечорів не мав би стільки відомостей. А тепер, майже за тиждень після їхнього першого побачення, він зміг усе це дізнатися.
Менеджери Facebook наголошували: якщо стане відомо, що якийсь співробітник скористався доступом до даних з особистих причин (знайти сторінку друга або родича), то цього співробітника буде звільнено. Проте менеджери також були свідомі того, що жодних перешкод для цього немає. Систему розробили так, щоб вона була відкрита й прозора і щоб до неї мали доступ усі співробітники. Зведення до мінімуму бюрократії, яка вповільнює роботу програмістів і заважає їм працювати швидко й самостійно, входило у бачення Цукерберга від дня заснування Facebook. Це правило запровадили ще тоді, коли у копанії працювало менше сотні людей. Хоча минуло багато років і на компанію стали працювати тисячі програмістів, але цю практику не переглядали. Лише власна порядність мала стримувати співробітників від зловживання доступом до особистої інформації користувачів.
Із січня 2014-го по серпень 2015-го року програміст, який знайшов сторінку ледве знайомої жінки, став одним із п’ятдесяти двох працівників Facebook, яких звільнили за використання доступу до користувацьких даних. Більшість програмістів, які перевищили повноваження, — чоловіки, які шукали фейсбук-сторінки цікавих їм жінок. Співробітники, що скористалися цим доступом, переважно дозволили собі трохи більше, ніж просто знайти дані користувача. Ще далі пішли лише декотрі. Один програміст використав дані під час конфлікту з жінкою, з якою вони провели відпустку в Європі. Дорогою вони посварилися, і програміст відстежив, у який готель вона поселилася, коли пішла з кімнати, де вони мали жити удвох. Інший програміст знайшов фейсбук-сторінку жінки ще до першого побачення. Він дізнався, що вона часто буває в Долорес-парк у Сан-Франциско, і якось застав її там на сонечку з друзями.
Щоб знайти певні акаунти, звільнені програмісти скористалися робочими ноутбуками — внаслідок такої незвичної активності спрацювали системи безпеки Facebook, сповістивши менеджерів про порушення. Ці працівники попалися постфактум. Невідомо, скільки пройшли непоміченими.
Уперше увагу Марка Цукерберга звернули на це у вересні 2015 року, за три місяці після приходу Алекса Стеймоса, нового директора Facebook із безпеки. Зібравшись у конференц-залі головного виконавчого директора «Акваріум», топ-директори Цукерберга готувалися до поганих звісток: Стеймос уславився тим, що говорить відверто і ставить високу планку. Коли того літа його прийняли на роботу, то одним із перших завдань він визначив усеосяжне оцінювання поточного стану безпеки Facebook. Уперше таке оцінювання мала провести нова людина.
Поміж себе виконавчі директори перешіптувалися, що провести ретельне оцінювання за такий короткий термін неможливо і про що б не доповів Стеймос, то це напевне стосуватиметься незначних проблем і просто забезпечить новому голові відділу безпеки легкі перемоги на початку роботи. Усім було б простіше, якби Стеймос поділяв безмежний оптимізм, що царював серед топ-кадрів Facebook. Компанія переживала найліпші часи, перетнувши позначку в мільярд користувачів, які щодня заходили на платформу, до того ж рекламу нещодавно стали поширювати і в Instagram. Усе, що треба було робити, — відкинутись на спинку стільця, а механізм хай собі гуде.
Натомість Стеймос прийшов напоготові, з презентацією, в якій було перелічено, що не так із головними продуктами Facebook, штатом і корпоративною структурою. В організації докладали чимало зусиль із захисту вебсайту, тоді як застосунки, зокрема Instagram і WhatsApp, здебільшого були занедбані, як Сеймос повідомив присутнім. Facebook не дотримав обіцянку закодувати користувацькі дані у центральних офісах — на відміну від Yahoo, колишніх працедавців Стеймоса, що кинулися захищати дані за два роки після того, як інформатор Едвард Сновден з Агентства національної безпеки оприлюднив факт можливого використання незахищених користувацьких даних компаній Кремнієвої долини з боку уряду. У Facebook відповідальні за безпеку були розпорошені по всій компанії і, відповідно до звіту Сеймоса, компанія «ні на технічному рівні, ні на рівні корпоративної культури не готова протистояти» наявній кількості конкурентів.
А найгірше те, сказав Стеймос, що хоча за останні півтора року звільнили кілька десятків працівників, Facebook нічого не робив для того, щоб розв’язати очевидно систематичну проблему чи запобігти їй. Стеймос показав у діаграмі, як ледь не щомісяця програмісти використовували інструменти вільного доступу до даних не за призначенням (створювати нові продукти), а щоб проникнути до життя користувачів Facebook. Якби громадськість дізналась про ці порушення, то була б обурена: понад десять років тисячі програмістів Facebook мали вільний доступ до персональних даних користувачів. Випадки, про які згадав Стеймос, — лише ті, про які відомо компанії. Він попередив, що сотні інших могли тихцем прослизнути.
Цифри, що представив Стеймос, очевидно засмутили і заскочили Цукерберга зненацька: чому ж його увагу не звертали на це раніше? «Усі в менеджменті відділів програмування знали про випадки неналежного використання даних з боку працівників. Ніхто, втім, не збирав ці випадки докупи, а коли побачили обсяги зловживань, то були здивовані» — нагадав Стеймос.
Чому ніхто не подумав про те, що варто переглянути систему, що давала програмістам вільний доступ до користувацьких даних, питав Цукерберг. Ніхто з присутніх не зауважив, що цю систему розробив і запустив він сам. Роками працівники пропонували альтернативні способи організації збереження даних, і все марно. «У різні періоди історії Facebook були шляхи, якими можна було б піти, рішення, які можна було прийняти. Завдяки ним ми обмежили б або навіть припинили б збирати дані» — зазначив один давній співробітник, що приєднався до Facebook 2008 року і попрацював у різних відділах компанії. «Проте вони були не в дусі Марка. Ще до того, як запропонувати йому ці варіанти, ми знали, що таким шляхом він не піде».
Виконавчі директори Facebook, зокрема ті, що обіймають високі посади у відділах програмування, наприклад, Джей Парік і Педро Канауаті, презентували право доступу як перевагу, щоб привабити нових співробітників до команд з програмування. Facebook став найбільшою у світі експериментальною лабораторією, що мала чверть населення планети за піддослідних. Менеджери говорили про доступ у контексті цілковитої прозорості та довіри Facebook своїм програмістам. У нагадуванні привітати брата з днем народження користувачеві сподобались повітряні кульки чи більше реакцій мало емодзі із зображенням святкового торта? Щоб не розпочинати тривалий бюрократичний процес з’ясування, що працює ліпше, програмісти могли просто відсунути завісу й подивитися самостійно в реальному часі. Проте Канауаті попередив програмістів, що доступ до цих даних — привілей. «Ми не терпимо зловживань, і саме тому якщо виявляється, що хтось використовує дані неналежним чином, з компанії його завжди звільняють» — наголосив він.
Стеймос казав Цукербергу та іншим виконавчим директорам, що коли про таке стає відомо, одного звільнення працівника недостатньо. Гарантувати, що такі порушення приватності ніколи не трапляться, стверджував він, — передусім обов’язок Facebook. Стеймос попросив дозволу змінити наявну систему безпеки Facebook, щоб позбавити більшість програмістів доступу до персональних даних. Якщо комусь знадобиться інформація щодо приватної особи, треба буде укласти офіційний запит через відповідні канали. За тодішньою системою 16 744 працівників Facebook мали доступ до персональних даних користувачів. Стеймос пропонував знизити цю цифру до менше 5 000 працівників. Якщо йдеться про найконфіденційнішу інформацію, наприклад, місце перебування за GPS та пароль, Сеймос вважав за краще обмежити коло осіб, що мають доступ до неї, до 100 співробітників. «Хоча всі знали, що програмістам доступна велика кількість даних, ніхто не подумав про те, як зросла компанія і скільки тепер людей має доступ до цих даних, — зазначив Стеймос, — просто не звернули увагу».
Парік, голова відділу програмування Facebook, спитав, чому компанія мусить перевертати всю систему догори дриґом. Звичайно, можна запровадити обмеження на обсяг інформації, доступний програмістові, або зробити так, щоб спрацьовували сигнали тривоги, коли програміст спробує шукати певні дані. Пропоновані зміни істотно вповільнили б роботу багатьох виробничих відділів.
Канауаті, директор продакт-інжинірингу, погодився. Він сказав Стеймосу, що й мови не може бути про те, щоб вимагати від програмістів письмових запитів щоразу, коли їм знадобиться доступ до даних. «Це кардинально вповільнить роботу по всій компанії, навіть у відділах безпеки» — зауважив Канауаті.
Зміна системи — серед головних завдань, виголосив Цукерберг. Він попросив Стеймоса і Канауаті знайти рішення і протягом року тримати всіх присутніх у курсі зрушень. Проте для роботи інженерних команд це означало, що стався великий переворот. Багато виконавчих директорів бурчало у приватних розмовах, що Стеймос щойно переконав шефа пристати на значну реорганізацію, продемонструвавши найгірший варіант розвитку подій.
Показово, що однієї виконавчої директорки не було на зборах у вересні 2015 року. Після смерті чоловіка Шеріл Сендберг минуло лише чотири місяці. Безпека підлягала компетенції Сендберг, а за ієрархією Сеймос був її підлеглим. Однак вона ніколи не висувала пропозицій із радикальних змін, які висунув Сеймос, — він і не консультувався з нею щодо них.
Хай Сеймос і здобув підтримку в той день, але нажив собі кількох впливових ворогів.
П ізно ввечері 8 грудня 2015 року Джоел Каплан працював у бізнес-центрі готелю у Нью-Делі, аж коли отримав екстрений телефонний дзвінок з МПК. Колега повідомив йому, що присутність Джоела необхідна на термінових зборах.
За кілька годин до того на сторінці виборчої кампанії Дональда Трампа у Facebook опублікували відео кандидатської промови у Маунт-Плезант, штат Південна Кароліна. У ньому Трамп обіцяв зайняти дуже сувору позицію щодо терористів, а потім пов’язав тероризм із імміграцією. Президент Обама, закинув він, ставився до незаконних іммігрантів ліпше, ніж до поранених військових. Трамп поводитиметься інакше, запевняв юрбу кандидат у президенти. «Дональд Трамп закликає до повного і цілковитого перешкоджання в'їзду мусульман до Сполучених Штатів, поки державні посадовці не з’ясують, що за чортівня відбувається» — оголосив він. Юрба вибухнула схвальними вигуками.
Головними у президентських перегонах Трамп зробив провокаційні висловлення щодо раси й імміграції. Використання соціальних мереж під час його виборчої кампанії докинуло дров у багаття. Відеозапис антимусульманської промови швидко набрав понад 100 000 уподобань і 14 000 поширень у Facebook.
Це відео поставило платформу в дуже небезпечну ситуацію. До кандидата на зразок Трампа, що користувався масовою підтримкою, але також сіяв розбрат поміж багатьох користувачів і працівників, Facebook був не готовий. По пораду Цукерберг і Сендберг звернулися до віце-президента з глобальної публічної політики, що перебував в Індії, намагаючись урятувати програму Цукерберга з надання послуг безкоштовного інтернету.
Каплан долучився до відеоконференції з Сендберг, головою відділу політики й комунікацій Еліотом Шрейгом, головою відділу менеджменту глобальної політики Монікою Бікерт та кількома іншими менеджерами з політики й комунікацій. Каплан мав різницю в тринадцять з половиною годин уперед порівняно з колегами у штаб-квартирі й летів в Індію кілька днів. Він спокійно дивився відео і слухав занепокоєння колег. Цукерберг, як повідомили Каплана, дав зрозуміти, що його стурбувала публікація Трампа, і йому здається, що її вилучення з Facebook може дати привід для конфлікту.
Коли Каплан нарешті взяв слово, то порадив виконавчим директорам не ухвалювати рішення поспіхом. Питання Трампової антимусульманської риторики ускладнювала політика. Усі ті роки, що Facebook підтримував демократів фінансово й публічно, затьмарили репутацію компанії серед республіканців, які дедалі більше сумнівалися у політичній неупередженості платформи. Каплан не належав до оточення Трампа, але вбачав у його виборчій кампанії справжню загрозу. Велика кількість прихильників політика у Facebook та Twitter оприявнила глибокий розкол у Республіканській партії.
Рішення вилучити публікацію кандидата в президенти матиме далекосяжні наслідки, а Трамп і його прихильники сприймуть це як цензуру, додав Каплан. Це потлумачать як ще один прояв ліберальної лояльності до головної суперниці Трампа, Гілларі Клінтон. «Не будіть звіра» — застеріг Каплан.
Сендберг і Шрейг не мали такого визначеного погляду на те, що робити з акаунтом Трампа. Вони довіряли політичному інстинкту Каплана; вони не належали до Трампового кола й не зналися на його фірмовому стилі шокуючих політичних заяв. Однак дехто з учасників конференції в той день був приголомшений. Каплан що, ставить політику вище принципу? Каплан так старався вирівняти корабель, що не побачив, як море розбурхують саме Трампові коментарі, як змалював це один із учасників дзвінка.
Кілька старших виконавчих директорів висловили згоду з Капланом. Їх непокоїли можливі заголовки й осуд, якщо унеможливити коментарі від імені кандидата в президенти. Трамп і його прибічники вже й так вважали таких лідерів, як Сендберг і Цукерберг, за частину ліберальної еліти, заможних і впливових охоронців інформації, що можуть накласти цензуру на консервативні голоси таємними алгоритмами. Facebook мав виглядати неупереджено. Це було важливо, щоб зберегти бізнес.
Розмова повернула на обґрунтування рішення. Публікацію можна було визначити як таку, що порушує правила фейсбук-спільноти. Раніше користувачі повідомляли, що акаунт виборчої кампанії Трампа містить пропагування ненависті, і неодноразово пікетували з вимогою взагалі видалити цей акаунт. Шрейг, Бікерт і Каплан, усі троє випускники юридичного факультету Гарварда, попітніли, щоб відшукати законні аргументи на користь рішення не видаляти публікацію. Вони вдавалися у тонкощі щодо того, що саме становить пропагування ненависті, аж до певних граматичних конструкцій, які вживає Трамп.
«Дійшло до того, що вони жартували, мовляв, Facebook доведеться придумати щось на зразок того, як прокурор Верховного суду колись визначив порнографію: „Я зрозумію, що це, коли побачу“» — пригадував співробітник, який брав участь у розмові. «Чи могли вони встановити якісь рамки для висловлень Трампа, за які його можна забанити? Було відчуття, що встановлювати такі рамки немає сенсу».
Загалом Facebook не припускає пропагування ненависті, але її корпоративне визначення постійно змінювалось. У різних країнах за неприпустиме вважали різні речі відповідно до місцевих законів. Однаково неприпустимими вважали дитячу порнографію і демонстрацію жорстокості. Проте визначення пропагування ненависті відрізнялося не лише залежно від країни, а й від культури.
Під час обговорення виконавчі директори зрештою усвідомили, що можна і не захищати Трампову манеру висловлюватися, якщо вдасться взагалі оминути її. Усі погодилися, що політичні промови можна оцінювати за критерієм «цінності новини». Тобто, політичну промову варто зберігати, щоб аудиторія могла сформувати власну думку про кандидатів на підставі нецензурованих поглядів самих кандидатів. Директори Facebook і незчулися, як стали закладати підвалини нової політики у відповідь на ненависницькі висловлення Дональда Трампа. «Це повна маячня, — пригадує один співробітник, — вони придумали все нашвидкуруч».
Для Джоела Каплана то була відповідальна мить — його авторитет зазнав перевірки. Хай комусь із учасників дзвінка його порада здалась невдалою, вона була потрібна, щоб зреагувати на дедалі більшу загрозу з Вашингтона.
Коли 2008 року Сендберг долучилась до Facebook, компанія не зважала на консерваторів. То був серйозний недогляд: республіканці підтримали б Facebook у політиці регулювання збору даних. Коли 2010 року в Палаті представників сформувалась республіканська більшість, Стенберг взяла на роботу Каплана на противагу виразно демократичним кадрам у лобістському офісі та на противагу поширеному в Вашингтоні уявленню про компанію як про таку, що віддає перевагу демократам.
Каплан мав бездоганну репутацію в консервативних колах. Колишній заступник голови адміністрації президента Джорджа Буша-молодшого, колишній офіцер артилерії морської піхоти США, випускник Гарвардської школи права і помічник прокурора Верховного суду Антоніна Скалія. Каплан був повна протилежність типового ліберального айтівця з Кремнієвої долини і, бувши сорокап’ятирічним, був удвічі старший за більшість співробітників МПК. (Вони із Сендберг познайомилися 1987 року на першому курсі навчання у Гарварді. Короткий час були у стосунках, але залишились друзями, коли розійшлися.)
Каплан був трудоголіком, який, як і Сендберг, високо цінував організованість. У кабінеті в Білому домі він мав розкладну дошку, де складав списки всіх чутливих питань, яким мала дати раду адміністрація: фінансова допомога автоіндустрії, імміграційна реформа й фінансова криза. У Капланових обов’язках було розв’язувати складні стратегічні питання та не допускати, щоб якісь проблеми потрапили до Овального кабінету. Подібну роботу Каплан виконував у Facebook. У Каплановій сфері повноважень було захищати бізнес-модель від втручання уряду, і до цієї місії Каплан придавався якнайліпше.
У 2014 році Сендберг підвищила Каплана до голови глобальної політики на додачу до лобіювання Вашингтона. Протягом останніх двох років у Facebook готувалися до можливої республіканської адміністрації після Обами. Проте Трамп збив їх з пантелику. Він був не з республіканського середовища. Здавалося, що політичний капітал Каплана безсилий проти колишнього ТБ-шоумена.
І хоча Трамп ставав джерелом щораз нових головоломок для Facebook, він також був просунутий користувач і важливий рекламодавець. Від початку Трампової виборчої кампанії його зять Джаред Кушнер та цифровий менеджер Бред Парскейл вклали левову частку коштів, призначених для агітації в медіа, у соціальну мережу Цукерберга. Вони обрали Facebook через дешеві і прості послуги таргетованої реклами, що допомогли б поширити агітаційні матеріали. Щоб дістатися до виборців, Парскейл застосував мікротаргетувальні інструменти Facebook, зіставивши переліки електронних пошт, які мала команда, з переліком користувачів Facebook. На базі агітштабу Трампа у Нью-Йорку Парскейл працював разом зі співробітниками компанії, щоби глузувати з щоденних виступів Гілларі Клінтон і спрямовувати негативну рекламу до певних аудиторій. Вони придбали тисячі рекламних шаблонів у вигляді листівок і відеоповідомлень. Вони завиграшки охоплювали більшу аудиторію, ніж на телебаченні, а Facebook став їм у цьому завзятим помічником. Від присутності Трампа на платформі не було куди подітися.
Президентські вибори в США 2016 року викорінили всілякі сумніви щодо ваги соціальних мереж у політичних кампаніях. На початку 2016 року 44% американців сказали, що дізнаються новини про кандидатів у Facebook, Twitter, Instagram і YouTube.
Н априкінці кожного тижня протягом майже десяти років у Facebook проводили неформальні збори всієї компанії, що називались «Запитання й відповіді», або Q&A. Формат простий і досить типовий для всієї IT-галузі: Цукерберг робить коротеньку промову, а потім відповідає на запитання, за які проголосували співробітники з-поміж запитань, які самі подали за кілька днів до зборів. Коли запитання, що отримали найбільше голосів, обговорено, Цукерберг відповідає на спонтанні запитання аудиторії. Це минає у розслабленішому форматі, ніж квартальні наради Facebook на рівні всієї компанії, які називають «Усі на борт» і мають жорсткіший розпорядок із програмою і презентаціями.
Збори у Менло-Парк відвідало кілька сотень співробітників, тисячі інших дивилися трансляцію з офісів Facebook у всьому світі. Очікуючи на Q&A щодо висловлення Трампа про заборону в'їзду мусульман, працівники бідкалися у внутрішніх фейсбук-групах під назвою «Племена», що платформа мусила вилучити з сайту Трампову промову. У людніших форумах, «Робочих групах», де провадять професійніші обговорення, люди цікавилися розвитком ставлення Facebook до урядовців. Працівники обурювалися, що очільники Facebook не стали на заваді очевидного, на їхню думку, пропагування ненависті.
Коли один працівник підійшов до стійки з мікрофоном, усі стихли. «Чи вважаєте ви за свій обов’язок прибрати агітаційне відео Трампа, що закликає заборонити в'їзд мусульман» — запитав працівник. Таке поцілення у мусульман, зазначив він, ніби ж порушує правила Facebook щодо пропагування ненависті.
Цукерберг звик відповідати на незручні запитання під час Q&A. Його питали про непродумані бізнес-договори, брак культурної різноманітності у штаті компанії, а також про плани подолання конкуренції. Проте цей працівник поставив запитання, щодо якого сам топ-менеджмент не міг дійти згоди. Цукерберг сів на одного зі своїх улюблених коників. Це складне питання, відповів Цукерберг. Проте він непорушно вірить у свободу висловлення. Вилучення публікації було б надто радикальним кроком.
Це чільний лібертаріанський аргумент, який Цукерберг наводить знову і знову: архіважливість захисту свободи слова відповідно до Першої поправки до Білля про права. Цукерберг тлумачив її так, що свободі слова перешкоджати не можна. Facebook стане майданчиком для різноголосся конкуруючих поглядів і думок, щоб освічувати й інформувати користувачів. Проте гарантію свободи слова, що набрала чинності 1791 року, передбачали для того, щоб розвивати здорову демократію, де уряд не обмежує плюралізм думок. Перша поправка мусила захистити суспільство. А таргетована реклама, що містить непристойний контент і має на меті кліки і збір користувацьких даних, протирічить ідеалам здорового суспільства. Сумнівні алгоритми Facebook «використовували й закручували політики й експерти, що жаліються на цензуру і кидають тінь на модерування контенту як на кінець свободи слова онлайн», за словами Рене ДіРести, дослідниці дезінформації Стенфордської Інтернет-обсерваторії. «Права розширювати алгоритми не гарантували. От у цьому і вся проблема, яку треба розв’язати».
Справа непроста, хоча принаймні комусь і здавалось, що рішення просте. У публікації в «Робочій групі» Моніка Біркет дала зрозуміти, що пост Трампа не вилучатимуть. Хай люди тлумачать його слова, як вважають за краще, сказала вона.
