«В наше тіло було запущено шкідливий вірус». Етнолог Ігор Пошивайло — про необхідність дерусифікації українського культурного поля

19 червня, 11:30
Ігор Пошивайло (Фото:Національний музей Революції Гідності / Facebook)

Ігор Пошивайло (Фото:Національний музей Революції Гідності / Facebook)

Український етнолог, музеолог, кандидат історичних наук, директор Музею Революції гідності Ігор Пошивайло в ефірі Радіо НВ поділився своїми думками про необхідність дерусифікації українського культурного поля.

Алла Кошляк: Спершу хочу запитати вашої думки щодо створення ради з дерусифікації. Міністр культури Олександр Ткаченко оприлюднив, що така рада буде створена. Чи потрібен нам новий орган, який буде цим займатися, якщо і в Інституті національної пам’яті є достатньо експертизи та фахівців, аби займатися цим питанням?

Відео дня

Ігор Пошивайло: Очевидно, потреба є, оскільки сам процес дерусифікації, як своєрідне продовження декомунізації, процес складний із різних поглядів. І справді він потребує якихось певних правил.

Ці процеси є актуальними, органічними. Пройшов час, і вже є високий запит не лише згори, а і знизу. Очевидно, що Інститут національної пам’яті компетентний, він повинен займатися і займається цими питаннями. Єдине, для того, аби приймати важливі рішення, потрібна ще думка і місцевих громад, громадська думка та експертна думка. І саме для того, аби підсилити роботу органів державної влади або місцевого самоврядування, і створена ця консультативно-дорадча рада.

Національний музей Революції Гідності / Facebook
Фото: Національний музей Революції Гідності / Facebook

Наскільки я знаю, міністр також закликав створювати подібні консультативно-дорадчі органи і в інших регіонах на рівні міст, містечок, районів, областей. Аби справді до цього процесу залучити широке коло людей: і культурологів, і архітекторів, і істориків.

І задача досить потужна, бо по суті ми маємо правильно, цивілізовано, у правовому полі позбутися наслідків нашого колоніального минулого. Позбутися і в свідомості, і в публічному просторі цих усіх речей, які на сьогодні є зброєю країни-агресорки проти нас. Бо ця ідеологія «русского мира», ненависть до українства та України як такої, присутня в тій чи іншій мірі навколо нас — в ефірах, у нашому музичному просторі, у нашому публічному просторі, в назвах вулиць. У дуже багатьох речах. У нас, наскільки відомо, половина бібліотечного фонду, близько 100 мільйонів примірників, відповідно до інформації Олександри Коваль, директорки Інституту книги, мають антиукраїнський зміст. І ми досі витрачаємо державні кошти на утримання цих фондів. Тому це питання глобальне, але воно дуже важливе сьогодні для подальшого розвитку України і для нашої перемоги сьогодні.

Алла Кошляк: Якщо говорити про саме поняття дерусифікації - що воно означає? Як визначити, що саме, які пам’ятки, які твори мистецтва, яка література, наприклад, потрапляє під цю дерусифікацію? Як визначити: той чи інший пам’ятник або ту чи іншу літературу залишити, чи її треба з українського культурного поля прибирати?

Ігор Пошивайло: Очевидно, критерії будуть напрацьовуватися. На сьогодні ефективних і загальноприйнятих критеріїв немає. Але ми всі розуміємо, що дерусифікація — це ті процеси державної політики, які спрямовані на відновлення націями певних ознак своєї національної ідентичності.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Серед критеріїв є очевидні речі, наприклад, що нам треба очистити нашу країну від російсько-імперської та радянської спадщини, що, зокрема, була покликана закріплювати російські пропагандистські антиукраїнські наративи. І звичайно, критеріїв може бути і повинно бути не так і багато, вони повинні бути переконливі та зрозумілі. В саме в тому місія подібних консультативно-дорадчих органів, аби вони могли випрацювати ці критерії, щоби цей процес відбору був цілком зрозумілий самим місцевим громадам.

Бо ми вже маємо чимало скандалів і конфліктів із початків декомунізації. Розуміємо і знаємо, наскільки складно йшли процеси, особливо в тих регіонах, де російська ідеологія панувала і формувала свідомість наших співгромадян. І яка вистрілює сьогодні в тому відсотку колаборації з окупантами.

Національний музей Революції Гідності / Facebook
Фото: Національний музей Революції Гідності / Facebook

І мені здається, що це дуже добре, що ці процеси не нав’язуються державою згори, вони не є політично заангажованими. А це є чітке усвідомлення всього суспільства про те, що в наше тіло було свого часу цілеспрямовано впродовж століть запущено шкідливий вірус, який просто знищує наш здоровий національний організм. Нам треба лікуватися, нам треба позбутися його. І тому зараз ми шукаємо ліки. Тобто не йдеться про якусь хірургічну операцію, а йдеться про комплексне лікування, а передусім про діагностику, а діагностика вже проведена. Ми завдяки тому ж Інституту національної пам’яті побачили і маємо вже чимало документальних свідчень, маємо історичну аналітику про те, як українцям насаджувалася ця імперська ідеологія. І не обов’язково через політику — через ту ж літературу, навіть через українських радянських класиків, я вже не говорю про російських. Тому настав нарешті той час Х, час справедливості.

Чому українська історія, наша історична пам’ять, яка нищилася, наші справжні герої - герої військові, громадянські, культурні - їхні імена були ув’язнені, їхній спадок нам до кінця сьогодні не відомий, ми про них нічого не знаємо. Тому ці процеси є правильні, актуальні, але вони повинні відбуватися за певними правилами і ці правила повинні випрацювати подібні експертні ради.

Алла Кошляк: Хочу ще запитати вашої думки з приводу залучення громад на місцях до цих питань, коли перейменовують вулиці, демонтують якісь пам’ятники. Наскільки вирішальним має бути голос самої громади? Наведу простий приклад: мої друзі з Маріуполя розповідали, що їм у школі жодного разу не пояснювали про Голодомор. І взагалі про Голодомор 1933 року вони дізналися, вже будучи дорослими, живучи в Києві. І таких прикладів можна знайти багато. І зважаючи на це, наскільки можна розраховувати на те, що результат голосування буде об'єктивно корисним для майбутнього України?

Ігор Пошивайло: Це важливе і дуже складне питання. Тут голос громад не має бути вирішальним, як ви говорите, а він уже, згідно нашого законодавства, є вирішальним, бо саме місцеві громади приймають кінцеве рішення. Це ми бачили на прикладах декомунізації. Ми бачили ці «маятники», зокрема, по Харкову, по інших регіонах, коли вулиці з однієї на іншу перейменовували саме завдяки рішенням місцевих громад. Тут іншого механізму бути не може, оскільки у нас демократія. Якщо та чи інша громада все ж таки ще досі перебуває під гіпнозом «русского мира», звичайно, ці процеси болючі і матиме ті чи інші наслідки для самої громади.

Ви згадали Маріуполь, а я згадав дівчинку, яка врятувалась із Маріуполя і брала участь на Великдень у нашому інфоцентрі Музею Майдану в майстер-класах із писанкарства. Вона була шокована, говорила: нас ніхто ніколи цьому не навчав, ми ніколи не писали писанок, у нас не було традицій таких вдома ніколи. Тобто тут ідеться не лише про загальне явище. Світ визнає Голодомор актом геноциду, а у нас в одному з регіонів України про це люди, виявляється, нічого не знають або вважають, що це був міф.

Тому звичайно, важлива роль і місія подібних експертних рад є більше інформаційно-просвітницькою, адже треба надати максимальну об'єктивну інформацію цим місцевим громадам, аби вони приймали об'єктивні та правильні рішення. Це велика просвітницька робота, велика робота з боку засобів масової інформації. По суті це та ж інформаційна війна і битва за свідомість наших громадян. Тут не просто указ згори перейменувати, змінити, знести, а тут треба довести.

І дуже показовий приклад — Пушкін. Бо в соцмережах баталії: не чіпайте Пушкіна, що Пушкін зробив поганого? На сьогодні вже є чат-боти, які говорять про російських митців-українофобів дуже конкретно та лаконічно. В одному з них, який запропонував Центр стратегічних комунікацій та інфобезпеки, є три важливих аргументи, чому варто зносити пам’ятники Пушкіну: бо Пушкін був прихильником російського імперіалізму, творчість Пушкіна пропагує ворожнечу та антиукраїнські настрої (поеми Полтава та все інше) і Пушкін заперечував державність України. Візьміть Очерки истории Украины, де він називав її Малоросією, і таке інше. Тобто дуже аргументовано, фактологічно показано, чому зокрема творчість і сам образ Пушкіна є небезпечним для України, особливо сьогодні, в час війни. Тому чим більше з’являтиметься подібних інформаційних приводів для дискусій, обговорень, дебатів, тим, напевно, буде краще. Бо саме в таких дебатах, у публічних обговореннях буде народжуватися істина і будуть прийматися правильні рішення.

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X