«Спасибі за Всесвіт і Гранослов». Оксана Забужко, Іван Малкович, Мирослава Барчук та інші діляться спогадами про Дмитра Павличка
Дмитро Павличко (Фото:@Дмитро Павличко)
У неділю, 29 січня, на 94-му році життя помер знаменитий український поет і громадський діяч Дмитро Павличко. Його друзі, колеги та читачі діляться спогадами про нього і публікують свої улюблені вірші.
Дмитро Павличко — український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч, у 2004 році йому було присвоєно звання Героя України. Він є кавалером ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (1999, 2009), ордена За заслуги III ступеня (1997), ордена Свободи (2015), лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка (1977).
Літературознавець і одна з головних постатей українського шістдесятництва Іван Дзюба стверджував, що з Павличка «почалось в Україні те, що називалось дисидентство» і згадував одним із прикладів вірш Павличка Коли помер кривавий Торквемада (1955), в якому він висловив приховані аналогії з кривавим режимом Сталіна.
І саме Дмитро Павличко, будучи народний депутатом УРСР, був одним із тих, хто у 1991 році запропонував у Верховній Раді ідею проголосити незалежність України, і йому належать вступне речення Акта проголошення незалежності України: «Верховна Рада УРСР урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України». Павличко є одним із авторів Декларації про державний суверенітет України.
Дмитро Павличко торував свій шлях до незалежності України від самого юнацтва, адже в 16 років він вступив до лав УПА, коли Гестапо розстріляли його старшого брата. У 1945−46 роках був ув’язнений за участь в УПА. Також Дмитро Павличко є одним із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України і першим головою Товариства української мови імені Т.Г. Шевченка.
У 1971 — 1978 роках він був головним редактором українського журналу іноземної літератури Всесвіт. Перша ж збірка його поезії Любов і ненависть вийшла у 1953 році. А один із найвідоміших його віршів Два кольори був написаний у 1964 році. Пісня на цей вірш стала ледь не народним гімном.
За життя Дмитра Павличка вийшло більше 30 збірок його творів, зокрема Моя земля (1955), Чорна нитка (1958), Пальмова віть (1962), Гранослов (1968), Сонети подільської осені (1973), Таємниця твого обличчя (1974), Сонети (1978) та інші, а також переклади світової поезії антологія Світовий сонет (1983), Антологія словацької поезії XX століття (1997), Сонети Вільяма Шекспіра (1998) та інші.
А он 18-тисячний тираж збірки його поезій Правда кличе (1958) був знищений за вказівкою радянської цензури.
Згадуючи Дмитра Павличка, краще надати слово його друзям і колегам по перу. Письменниця Оксана Забужко, поет і видавець Іван Малкович, журналістка Мирослава Барчук, грузинсько-український поет і перекладач Рауль Чилачава та інші діляться своїми спогадами про Дмитра Павличка і цитують найлюбленіші його вірші. Їхні спогади говорять більше за будь-яку біографію знаменитого поета.
«Спасибі, Дмитре Васильовичу. За Сон, на який батьки повели мене в 4 роки — і я все запам’ятала. За Всесвіт 1970-х — найкращий журнал Радянського Союзу, що вберіг сотні тисяч від маланчуківської русифікації, поки гебня не схаменулась і не змінила головреда. За Гранослов і Таємницю твого обличчя. За Соломію. За Незалежність (Читай, а то я тебе задушу! — це теж Твір, що має ввійти в підручники). За пам’ятник Шевченку у Варшаві. За 66-й сонет Шекспіра, що завжди звучатиме мені Вашим голосом…», — написала Оксана Забужко.
«Неймовірний темперамент і жага до життя круто заносили Поета на шалених віражах ХХ століття, однак любов, як найвірніший компас, непомильно виводила його на сонячні шляхи правди і повертала до себе справжнього. Його пісню Два кольори з її прихованими смислами знає чи не кожний українець, а його книжка любовної лірики Таємниця твого обличчя — непроминальна сторінка у скарбниці української поезії. Свого часу справжньою подією став вихід книжки поета Правда кличе! (1958) з віршем Коли помер кривавий Торквемада… з більш ніж очевидними натяками на смерть тирана Йосипа Сталіна — „що здох тиран — але стоїть тюрма!“. 18-тисячний наклад книжки знищили, але вірш став одним із перших знаків звільнення української поезії з лабет радянської цензури. Гадаю, що цей вірш не втратить актуальності й тоді, коли здохне теперішній кремлівський Торквемада…», — написав Іван Малкович.
«Найбільш значимий для моєї юності вірш Дмитра Павличка — Долиною туман тече (1965). По-перше, я пригадую, як мені, 14-річній, мама пояснювала, скільки там прихованих сенсів, знаків і натяків, які пропустив цензор. І це була наша велика таємниця, змова. А 29 вересня 1989 року ми студентською компанією поверталися з ювілейного вечора Павличка. Страшенно щасливі та піднесені, з синьо-жовтими прапорами і стрічками. Зовсім не хотілось розходитись, ми вийшли на Майдані (тоді ще площі Жовтневої революції), обійнялись і почали співати недавно вивчені пісні УПА, стрілецькі і чомусь саме Долиною туман тече Павличка/Білаша. Біля нас зібрались кілька сотень людей, усі слухали, заворожені, бо це було дивом в той час. І буквально за пів години нас оточив ОМОН. Якийсь полковник міліції оголосив у мегафон: „Кто не имеет отношения к незаконному митингу, выйдите из оцепления“. Ніхто не вийшов, хоча було дуже страшно. І ми далі горлали», — розповіла Мирослава Барчук.
«Дмитро Павличко — титанічна постать в українській літературі, митець бурхливого темпераменту, колосальної творчої та людської енергії, полемічна, суперечлива, але непохитна в боротьбі за незалежність України. Він увійде в історію не лише як великий поет, а й видатний політичний діяч, який став одним із фундаторів незалежності України. Прикро, що поет не дожив до перемоги своєї батьківщини над ненависним ворогом. Але ця перемога буде, неодмінно буде, і в оновленій Україні також пам’ятатимуть й шануватимуть свого великого сина. Прощавайте, дорогий Дмитре Васильовичу! В знак щирої любові та поваги кладу на ваші груди білі тбіліські хризантеми!», — написав Рауль Чилачава.
«Його смерть — це непоправна втрата для всієї української нації, втрата, що назавжди залишає глибокий і незагойний рубець у душі кожного українця. Осиротів Київ, осиротіла Україна, осиротіли всі ми… Наш народ утратив видатну Людину, якій Господь подарував потужний поетичний талант і дар слова, яке й по смерті Митця житиме вічно в кожному українському серці. Дмитро Павличко назавжди увійшов в історію як великий письменник, автор багатьох визначних творів, і з-поміж них співаної мільйонами людей на всіх континентах пісні Два кольори», — Михайло Сидоржевський, голова національної спілки письменників України.
«Одна з найцікавіших особисто для мене постатей літературного і суспільного життя. Великий талант і великий конформіст. Я був свідком, як він один раз картинно впав на коліна перед Михайлом Горинем і казав — вибач, друже, що я не був з вами [у таборах, мається на увазі]… Він був одним з моторів національного відродження кінця 1980-х. Ми були ледве знайомі. Говорили кілька разів по кілька хвилин. Але одного разу у Коломиї (це якраз на фото) він вичепив мене з натовпу гуком — „а це ж мій друг Кіпіані“ (хоча бачив мене може третій раз у житті) і ми доволі довго говорили на вулиці. На жаль, про політику. На жаль, бо це те, що вмирає відразу після розмови», — написав письменник Вахтанг Кіпіані.
