Дивні дні. Рецензія на фільм Кирила Серебреннікова Літо

29 червня 2018, 10:31

В український прокат виходить фільм Літо – частково біографічна історія про молодого Віктора Цоя, молодого Майка Науменка, молодої дружини останнього – Наталі, про Ленінград початку 80-х і про час, коли були популярні квартирники, а на концертах треба було сидіти мовчки і не виділятися.

«Частково» – важливе слово для розуміння контексту фільму. Ні Кирило Серебренніков, ні сценаристи Михайло та Лілі Ідови свідками тих подій не були. Відповідно, знають про них з джерел, за свідченнями і так далі. Борис Гребенщиков, наприклад, сценарій фільму дуже розкритикував, назвавши його брехнею від початку й до кінця.

Відео дня

Щодо фактів БГ, звичайно, видніше, але важливо це тільки для тих, хто був учасником тих подій. Для всіх інших фільм Літо цінний зовсім іншим.

1. Сюжет

Ленінград, літо 1981 року. Цой ще не видав альбом 45 і був мало кому відомим музикантом. Майк Науменко, навпаки, вже випустив популярну платівку "Солодка N. та інші" і отримав прізвисько "ленінградський Боб Ділан". А ще обзавівся дружиною і сином.

Обидва музиканти зустрінуться на пляжі, Цой зіграє хорошу пісню, Науменко придумає назву його групі (до "Кіно" були "Гарін і гіперболоїди"), зав'яжеться дружба.

Спільні посиденьки, обговорення Лу Ріда і Девіда Бові, концерти будуть дещо затьмарені симпатією, що виникла між Віктором Цоєм і дружиною Майка, Наталею. Всі троє будуть поводитися, наскільки це можливо, благородно і коректно, але напруга нікуди від цього не дінеться.

2. Сценарій і драматургія

Пам'ятається, в 1993 році вийшов фільм Вікно в Париж – кумедна і дуже показова фантасмагорія про мрії пострадянських, а на ділі все ще радянських, петербуржців про багате життя в столиці Франції. Фільм Кирила Серебреннікова Літо, парадоксальним чином, стає відповіддю з того боку. Показаний в Каннах в рамках основного конкурсу, він відкриває завісу таємниці над побутом ленінградських музикантів, до імен яких незабаром будуть застосовувати епітет легендарні.

Безумовно, за сюжетний каркас тут взято історію про любовний трикутник між молодим Цоєм, молодим Майком Науменком і молодою Наталею Науменко ( достовірність історії все-таки під питанням). Але показана вона не те щоб пунктиром, але з певною легкістю, ненав'язливістю. Погляд режисера постійно відволікається на інших учасників подій, чи на інтер'єри ленінградських комуналок, чи на організацію ленінградських квартирників.

Ненав'язлива структура фільму тільки збагачує його, робить історію багатогранною і дозволяє проводити паралелі з картинами французької нової хвилі. Серебренніков явно надихався Ґодаром і Трюффо. Іноді це ріже око: Кирило все-таки режисер насамперед театральний і його ідеї не завжди гладко лягають у формат повнометражного фільму. Загальне враження, швидше, приємне, літнє, а з огляду на те, як закінчиться шлях більшості головних героїв – меланхолійне.

Не варто чекати від картини якоїсь революційності: "Пєремєн" тут не прозвучить, та й своєї позиції Серебренніков не стане озвучувати. Тож про гостроту Учня краще забути. Літо – все-таки досить особиста історія про муки творчості, підводні камені на шляху автора і про людей, зайнятих написанням пісень і взаємовиручкою, яка паралельно ілюструє епоху. Точно чи ні? Уже питання інше, з розряду другорядних.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

У підсумку, якщо відкинути скандал з домашнім арештом Кирила Серебреннікова, канську прем'єру, де фільм виглядав білою вороною, кілька абсолютно непотрібних тут сцен і персонажів, то перед нами постане мелодрама з відомими іменами, мюзикл зі знайомими багатьом піснями. Перетин жанрів, з якого народився дуже симпатичний фільм.

3. Картинка і актори

Монохромна естетика позбавила картину зайвого вантажу, що зробило її ще легшою і яснішою. Та й побут радянських комуналок, чудово відтворений Серебренніковим, краще сприймається все-таки через чорно-білу призму: занадто багато культурних шарів. Плюс – чорно-біла картинка і рухлива камера Владислава Опельянца додають стрічці краси і достовірності.

Трохи ріжуть око музичні вставки, проілюстровані "контурною" графікою. Все-таки обмежся режисер концертами в ДК і на квартирах, фільм би виглядав набагато ціліснішим. Точно так само не зовсім зрозумілий персонаж "скептика", що постійно ламає четверту стіну. Це той випадок, коли театральний бекграунд Серебреннікова не надто йде на користь його картині. Показати сумніви у своїх силах і умовність того, що відбувається, можна іншим, менш демонстративним способом.

З головного трикутника акторів найбільш природний образ вийшов у Ірини Старшенбаум (Наталія Науменко). По суті вона внесла в нього, трикутник, сенс. Роман Білик, він же Рома Звір, хоч і схожий на Майка, але зіграв його напружено, старанно, ніби всю дорогу переживав вийде у нього чи ні. З Цоєм вийшла колективна робота: актор Тео Ю відповідав за фізичне втілення музиканта на екрані, за голос поза сценою відповідав колишній учасник групи Чай вдвоем Денис Клявер, а за голос на сцені – Петро Погодаев.

7/10 – вердикт НВ

Кирило Серебренніков, звичайно, не досяг вершин «музичних» фільмів Сергія Соловйова, хоч порівняння тут і напрошується. Фільм Літо не АССА, але для нового покоління він може стати саме таким. У цьому, крім іншого, одна з його головних заслуг: перед нами зворушлива історія, яка відіграє роль стежки до гарної і, треба дивитися правді в очі, деякими забутої музики, та й до тієї ж АССИтеж.

Літо

Leto

Біографічна мелодрама

2018 рік

РФ

Режисер – Кирило Серебренніков

У головних ролях: Тео Ю, Роман Білик, Ірина Старшенбаум, Філіп Авдєєв, Олександр Кузнєцов, Микита Єфремов, Олександр Горчілін, Лія Ахеджакова, Олександр Баширов, Сєва Новгородцев та інші.

Автор рецензії: Мирний Валерій

Показати ще новини
Радіо NV
X