Дихати повітрям свободи донецької Ізоляції. Тетяна Філевська

12 червня 2017, 14:55
Фонд ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив відзначає третій рік діяльності у вигнанні, після вимушеного переселення в Київ з Донецька. В цьому році НВ Style спільно з фондом зробив спецпроект, запросивши давніх друзів ІЗОЛЯЦІЇ поділитися своїми спогадами про донецький періоді роботи інституції

Тетяна Філевська - мистецтвознавець, арт-менеджер, культурна активістка, дослідниця творчості Казимира Малевича. Укладачка книги «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930 »(2016, видавництво« Родовід »), англійський переклад якої був реалізований за підтримки фонду ІЗОЛЯЦІЯ. Працювала менеджером проектів фонду ІЗОЛЯЦІЯ з 2011 року, а після переїзду фонду до Києва - координатором виставкової програми.

Відео дня


iz-20110818-01-0082-o-serg

iz-20110818-01-0082-o-serg Фото:

Вперше я потрапила в Донецьк як і в Харків у травні 2009 року. Мені впало в очі наскільки відмінним було культурне життя цих міст: насичене та різноманітне у Харкові і дуже скупе в Донецьку. Мене це дуже вразило, адже ці два найбільших міста втілювали для мене поняття про Схід України. На жаль, я занадто мало знала і розуміла цей ф закриття майстерні групи (старий будиночок мали знести). В той самий час було кілька цікавих проектів у літературному музеї, муніципальній галереї, відкрився новий клуб, художник Гамлет Зіньковський показував місто і свої нові роботи. Місто дихало творчими пошуками молодих митців. Крізь поверхню актуальних мистецьких практик як у прозорій воді було видно роботу попередніх поколінь - від найближчих старших колег до авангардистів початку століття, відтятих десятиріччями забуття.

iz-20110826-01-0045-o-serg

iz-20110826-01-0045-o-serg Фото:

За кілька днів відбулась друга подорож на Схід, але цього разу в Донецьк. Моє очікування нових відкриттів розбилось об скло гламурних бутіків та шлак териконів. З тієї першої подорожі в Донецьк я пам’ятаю троянди, парк кованих скульптур, нужденний художній музей, терикони та сумні обличчя колег, які шкодували про те, що сучасне мистецтво не може подолати кілька сот кілометрів до їхнього міста. Здавалось, що потрібні будуть десятиліття для зміни ситуації, і я навіть не сподівалась, що мені доведеться долучитись до цієї справи власноруч.

Уже за рік я дізналась, що Любов Михайлова, з якою ми були знайомі як співзасновницею фонду Eidos, хоче відкрити в Донецьку на колишньому заводі якийсь центр сучасного мистецтва. Европейський тренд, прихований за словосполученням “культурна конверсія”, зайшов в Україну саме через Донецьк. На території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, що не витримав жорстоких 1990-х, з 2010 року оселилась фундація з довгою назвою ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив, яка взялась піднімати культурну цілину.

У 2011 мені запропонували приєднатись до команди, яка працювала над підготовкою проекту одного з найвпливовіших сучасних художників Цая Гоцяна «1040 метрів під землею». Мені довелось кілька місяців пожити у Донецьку і ще кілька навідувалась наїздами. Я так і не звикла до того, що з вікон моєї донецької квартири видно було терикони і щоранку, заледве відкривши очі, виглядала з вікна, наче перевіряла, чи не зникли вони нікуди за ніч. Ще один терикон стояв прямо на території заводу і був одним із символів новоствореної інституції. А на його вершині стояв залізний олень, який став фактично логотипом фонду.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

tetyana_filevska_by___1

tetyana_filevska_by___1 Фото:

Востаннє я потрапила в Донецьк взимку 2013-го і була приголомшена кількатисячним натовпом людей, які приходили на зимову ярмарку в ІЗОЛЯЦІЇ. Складно було повірити, що лише два роки тому на відкритті виставки зірки світового значення Цая Гоцяна було ледве 500 людей. Цей натовп не відрізнявся від таких самих натовпів на ярмарках у Києві, Львові чи Одесі. Але одна випадкова розмова запала глибоко в пам’ять. Незнайома дівчина зізналась, що їздить на всі події фонду “подихати повітрям свободи”, а в інший час працює в корпорації, проводить вільний час “як усі” і не має можливості вдягнути яскраві прикраси, які їй до вподоби. Я довго чула відлуння її слів про те, що вона не може робити (навіть вдягати!) те, що їй подобається. Для мене це звучало дико, незрозуміло і неможливо у 2013 році. На жаль, я гірко помилялась і недооцінювала можливість зовсім іншої реальності, яка фізично дуже близько, але ментально нескінченно далека від моєї.

Показати ще новини
Радіо НВ
X