Режисер десятиліття. П’ять найкращих фільмів Дені Вільнева

20 квітня 2020, 08:33

Цього тижня були представлені перші кадри майбутнього фільму Дюна Дені Вільнева. В очікуванні нової екранізації культового науково-фантастичного роману Френка Герберта пропонуємо згадати найкращі роботи режисера.

У минулому 2019 році Голлівудська асоціація кінокритиків назвала канадця Дені Вільнева режисером десятиліття. Конкуренція у випадку з його професією досить висока, але Вільнев здається ідеальним кандидатом на цю роль: візіонер, знімає повільні трилери, в яких люди відчайдушно шукають відповіді на свої питання.

Відео дня

НВ
Фото: НВ

У 2020-му ми всі тією чи іншою мірою стали персонажами його картин.

Почавши з приземлених історій, режисер в якийсь момент подивився вгору, і тепер його не зупинити. Слідом за дивним Прибуттям і красивим Той, що біжить по лезу 2049 Вільнев вирішив вирушити далі до зірок і зняти нову версію Дюни Френка Герберта — складного, наповненого ворогуючими між собою людьми і масштабними подіями твору. Попередня, не надто вдала спроба екранізації була зроблена Девідом Лінчем в 1988 році.

Політех (Polytechnique, 2009)

Хлопець без імені сидить в невеликій кімнаті й цілиться собі в голову з рушниці. Лунає холосте клацання. Через кілька секунд ми починаємо чути його внутрішній голос: майбутній вбивця розповідає історію свого життя і щось схоже на скорочений маніфест одночасно. Цього ж дня він приїде в Монреальську Політехнічну школу і почне стріляти по студенткам.

У чорно-білому, знятому переважно французькою (Вільнев з Квебека) фільмі Політех вже позначилися головні пункти його режисерського почерку: вдумлива повільність, бажання зробити красиво, сюжетна методичність і простота. Вільнев воліє не залишати смислових трикрапок і взагалі не любить перевантажених сценаріїв. Його фільми завжди лаконічні й герметичні.

Політех тому яскравий приклад. В руках Вільнева заснована на реальних подіях історія (масове вбивство в Політехнічній школі Монреаля сталося 6 грудня 1989-го) стає більшою ніж вона є: екранізацією трагічного прикладу життєвого хаосу і його наслідків.


Пожежі (Incendies, 2010)

Герої фільму Пожежі, брат з сестрою, навпаки, намагаються впоратися з хаосом, який увірвався в їхнє життя разом зі смертю матері - жінки з секретом, яка в своєму заповіті, крім спадщини, залишила два листи: один для батька Жанни і Симона (так їх звуть), друге для їхнього брата.

Їхнє існування стало для обох сюрпризом, і якщо Симон вирішує не брати участь в посмертній авантюрі своєї матері, то Жанна вирушає на її батьківщину, в одну з країн Близького Сходу (імовірно, Ліван) в пошуках не стільки родичів, скільки відповідей на питання про минуле.

Фільм Пожежі — більш серйозний проект, в якому можна розрізнити обриси якщо не Прибуття, то Сікаріо або Полонянок точно. Тут поміжрядкове мовчання Вільнева вперше набуває гравітаційної ваги, а у героїв з’являється задача, яку життєво необхідно вирішити.


Сікаріо (Sicario, 2015)

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Третій англомовний і другий голлівудський проект режисера після двох трилерів: напруженого Полонянки і сюрреалістичного Ворог. Як нескладно здогадатися, фільм Сікаріо — трилер кримінальний.

У центрі історії агент ФБР Кейт Мейсер (Емілі Блант), агент ЦРУ Метт Грейвер (Джош Бролін) і мутний найманець з сумними очима Алехандро (Бенісіо Дель Торо). Всі троє намагаються розібратися з наркокартелем під назвою Санора, ось тільки методи у Кейт і двох інших зовсім різні. Дівчина діє в рамках закону. Поведінка Алехандро ж більше вкладається в поняття помсти.

По той бік темряви в результаті стануть всі троє. Щоб в кінці розійтися кожен зі своєю правдою в голові.

Фільм Сікаріо довів, що Вільнев хороший не тільки в роботі з акторами і умінні розповідати складні та неквапливі історії, але йому підвладний і ще один важливий навик: знімати стрілялки так, щоб душа йшла в п’яти.


Прибуття (Arrival, 2016)

Різкий курс в сторону фантастики в кар'єрі Вільнева не повинен дивувати. Режисер колись хотів пов’язати своє життя з наукою — біологією (не дарма оповідачем в його другому фільмі Вир була риба), а одним з фільмів, які надихнули його на шлях кінематографіста був Той, що біжить по лезу 1982 року.

Свою невисловлену мрію зняти продовження сай-фай шедевра Рідлі Скотта Вільнев реалізує всього лише через рік, але пропуском до того проекту став фільм Прибуття — напевно, найдосконаліша робота в кар'єрі канадця.

В поставленій за мотивами новели американця Теда Чана картині розповідається історія жінки на ім'я Луїс Бенкс — лінгвістки, яку американський уряд ангажує для ролі перекладачки з інопланетного. Справа в тому, що на самому початку фільму в тринадцяти випадкових точках планети з нізвідки з’являються кораблі прибульців. Ті не поспішають розкривати причини свого візиту, а чекають, коли люди почнуть розуміти їхню складну, абсолютно не схожу на жодну земну, мову.

Паузи між рядків тут теж серйозні, але напруги в Прибутті вистачить на десяток трилерів. Це наукова фантастика вищого порядку, що витримує порівняння з Космічною Одіссеєю Кубрика (недарма Вільнева теж номінували на Оскар в категорії Кращий режисер: величезна рідкість в історії жанру) і відкриває нові горизонти в сюжетах з інопланетянами. Плюс — найтонша, зіграна на одній ноті акторська робота Емі Адамс, що оповідає нам про стоїцизм і жертовність перед обличчям науки.


Той, що біжить по лезу 2049 (Blade Runner 2049 2017)

Остання на даний момент робота режисера і наймасштабніша: бюджет першої частини Дюни ще не озвучений, але навряд чи він наблизиться до 200 млн доларів.

Дія у фільмі Той, що біжить по лезу 2049 відбувається через 30 років після подій першого Того, що біжить. Тут хлопці по-своєму вирішили продовжити лінію Ріка Декарда: весь сюжет крутиться навколо його спадщини, але сам Харрісон Форд з’являється тільки в середині та грає другорядну роль. У центрі сюжету інший офіцер поліції Нью-Лос-Анджелеса — Кей (Райан Гослінг), який випадково натрапляє на справу 30-річної давності й, розслідуючи її, приходить до революційних висновків, про які краще дізнатися самим.

Вражаюча робота давнього соратника Вільнева, оператора Роджера Дікінса, який нарешті отримав за Того, що біжить по лезу 2049 свій перший Оскар, перетворює картину на візуальний бенкет. Гучна, маніпулятивна музика Ханса Циммера і Бенджаміна Воллфіша приковує до екрану. У той же час сюжет стрічки виявляється набагато слабкішим ніж очікувалося спочатку. Він побудований на повторах пройденого і не повідомляє цьому всесвіту нічого нового.

Продовжувати чужий фільм практично 40-річної давності важко і вперше в кар'єрі Вільнева баланс між картинкою і сценарієм був порушений. Тому Той, що біжить по лезу 2049 так і залишиться спробою, нехай і неймовірно ефектною, наблизитися до фільму Рідлі Скотта. Залишається сподіватися, що з Дюною ситуація складеться інша.

Показати ще новини
Радіо НВ
X