81 річниця від дня народження Івана Миколайчука. Феномен символу українського поетичного кіно

15 червня, 19:40
Сьогодні Івану Миколайчуку виповнився б 81 рік (Фото:Кадр з фільму Білий птах з чорною ознакою)

Сьогодні Івану Миколайчуку виповнився б 81 рік (Фото:Кадр з фільму Білий птах з чорною ознакою)

Сьогодні, 15 червня, виповнюється 81 рік від дня народження легендарного кіноактора, кінорежисера, сценариста Івана Миколайчука. Йому судилося стати обличчям українського поетичного кіно та посмертно отримати Шевченківську премію.

Якби в Україні в 1960-х роках була своя система зірок, як у Голлівуді, то Іван Миколайчук точно би її очолив. Його славу в Радянському Союзі можна порівняти з популярністю голлівудських секс-символів Алена Делона та Шона Коннері.

Відео дня

У чому феномен Івана Миколайчука? Його вважають геніальним актором, а як режисер він і цапа зумів на екрані зробити кінематографічним. Про нього писала вірші Ліна Костенко, на його честь названо астероїд, а при зустрічі з Вангою він спитав, як сприйняв би Шевченко своє втілення актором на екрані. ​​

15 червня в кіноактора, режисера та сценариста, який став обличчям українського поетичного кіно та кумиром мільйонів, день народження. Йому виповнився б 81 рік. Спробуємо розгадати таємницю митця, як він став символом українського поетичного кіно, та чому про Миколайчука не говорить весь світ. А подивитися фільми, які показують Миколайчука-актора та режисера можливо в онлайн-кінотеатрі українського кіно Takflix.

Пошуки молодого Миколайчука: психіатрія та театр глухонімих

Народився майбутній митець в маленькому селі Чортория, в Чернівецькій області, де всі один одного знають. У сім'ї було 13 дітей, доля яких склалася дуже по-різному. Хтось став синоптиком, хтось будівельником. Один з молодших братів, Юрко, також намагався будувати кар'єру актора, проте вирішив залишитись в рідній Чорториї. А найстарша сестра, Фрозина, яку Іван за її вимогливість називав «мій Геббельс», працювала санітаркою в психоневрологічному диспансері. Малий Миколайчук проводив там багато часу, навіть хотів стати психіатром. Та коли зрозумів, що для цього потрібно вивчити всю медицину, швидко забрав документи з медичного універститету.

Ще в школі, у 10 років, почав грати в сільському драмтеатрі. Якось Іван, вже доросліший, потрапив у театр глухонімих і був вражений пластичністю тамтешніх акторів. Настільки вражений, що напросився туди керівником танцювального гуртка (вмів і танцювати, і співати, і грати на декількох музичних інструментах). Згадував, що «багато чого навчився від своїх вихованців — перш за все відчуття ритму, емоційної збудливості». Можливо, саме звідси бере початок унікальна акторська гра Миколайчука, який емоцію міг передати одним поглядом чи жестом.

Весілля Миколайчука (Фото: mykolajchuk.com.ua)
Весілля Миколайчука / Фото: mykolajchuk.com.ua

Після школи навчався в Чернівецькому музичному училищі, потім поступив до театральної студії Чернівецького театру. Саме там він зустрів кохання свого життя — Марічку Карп’юк. Перше знайомство з батьками коханої не обійшлося без анекдотів: Іван перший раз в житті побачив мандарин, та й почав його їсти як яблуко. Мама Марічки каже: «Іванку, воно краще, як його облупити», на що хлопець відповів, що завжди так мандарини їсть.

Перші ролі та слава

Іван мріяв про кар'єру в кіно, і у виборі між Москвою та Києвом переміг, звісно, останній. Саме туди переїхали молоді люди, і Миколайчук поступає на кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Перші ролі в кіно не забарилися: вже на другому курсі актор одночасно знімався в стрічках Сон Володимира Денисенка та Тіні забутих предків Сергія Параджанова (і екзамени в університеті встигав здавати). Ці два фільми були програмними, приуроченими до 150-річчя з дня народження Шевченка і 100-річчя Коцюбинського. Проте, для Миколайчука вони стали особливими. У Сні він, актор-початківець, отримав шанс втілити символ українського культури і свого кумира — молодого Тараса Шевченка.

Тіні забутих предків, екранізація однойменної повісті про гуцульских Ромео і Джульєтту Михайла Коцюбинського, вважається першою стрічкою, яка започаткувала течію українського поетичного кіно. Операторська робота Юрія Іллєнка, використання кольорів для символізму та закодовані образи, які глибоко вкорінені в національну культуру. Все це визначило шлях українського кінематографа 1960-х років.

Кадр з фільму Тіні забутих предків
Фото: Кадр з фільму Тіні забутих предків

Іван органічно зіграв головного героя, і в моменти закоханості, і в стані глибокої депресії та розпачу. Він розумів гуцульську культуру, адже виріс зовсім неподалік цього регіону. І радо розповідав все, що знав про Карпати, Параджанову, з яким потоваришував на зйомках.

Ці дві ролі зробили актора відомим. Його дружина (з Марічкою вони побралися під час зйомок Тіней) в одному з інтерв'ю згадує: «Листи приходили мішками. Жінки зізнавалися в коханні…Бувало, жінки й під вікнами кричали: „Іване!“». Проте, жодної «зіркової хвороби» в актора не було, так і залишився простим добрим хлопцем з Чорториї. Навіть декілька разів потім віддавав свою чергу на отримання трикімнатної квартири друзям.

Сценарист і музикант: Білий птах з чорною ознакою

Наступною цікавою роллю для Івана став антагоніст-білогвардієць у фільмі Гадюка. Хоча роль була епізодична, вона зруйнувала канон, що поганці мають бути некрасивими. Після цього негативних персонажів мали шанс зіграти вродливі актори, пише Лариса Брюховецька в книзі Іван Миколайчук.

1968 року на екрани виходить одночасно два фільми з Миколайчуком: історія забороненого кохання Анничка та трагедія про еміграцію Камінний хрест. Обидва фільми також використовують прийоми поетичного кіно, проте актор все ще марить Карпатами, хоче повернутися в ту атмосферу магічного реалізму Тіней.

Він бере справу в свої руки і вирішує сам написати сценарій. В ті часи для актора стати сценаристом було нечувано, тож йому потрібен був співавтор. Ним стає Юрій Іллєнко. Миколайчук з Іллєнком «побраталися», закріпили кров’ю клятву, та розпочали роботу над сценарієм до фільму Білий птах з чорною ознакою. Історія фільму розгортається навколо чотирьох братів, яких ідеологія та кохання розводить по різні боки війни. Роль Ореста Миколайчук писав під себе, але цензура не дозволила, аби відомий актор показав на екрані бійця УПА. Роль дісталася тоді ще невідомому Богданові Ступці, а Іван зіграв більш «правильного» персонажа, червоногвардійця.

Миколайчук та Юрій Іллєнко (Фото: надано Takflix)
Миколайчук та Юрій Іллєнко / Фото: надано Takflix

Білий птах був для обдарованого митця не тільки першою сценарною роботою, він ще й написав музику до фільму. Сам відібрав, які саме фольклорні композиції мають стати частиною твору. В сучасному кінематографі його добірки вийшли б окремим плейлистом, проте тоді це домогло зберегти народні пісні у записі.

Успіхи закордоном

Миколайчук був відданий своїй професії та був по-справжньому багатоликим актором. І його могла б чекати всесвітня слава, адже запрошення до роботи неодноразово приходили з Голлівуду. Проте, всі такі запрошення мали пройти цензуру, через що Миколайчук дізнавася далеко не про всі пропозиції роботи.

Дві ролі в іноземному кіно йому все ж вдалося зіграти, завдяки успіху Білого птаха: у фільмах Всупереч усьому (Югославія) та Народження людини (Болгарія). Іван так захопився фільмом Народження людини, що для зйомок у ньому вивчив болгарську мову і в кадрі говорив нею майже без акценту. На зйомках цього фільму трапилася ще одна цікава подія: зустріч з Жаном Полем Бельмондо. Французький актор, який тільки нещодавно бачив Тіні забутих предків, висловив своє захоплення Миколайчукові, звісно, за допомогою перекладача. Бельмондо в той день залишився на майданчику, аби подивитися, як працює Іван. І в той же вечір пішли в бар, та від перекладачів відмовились, адже за словами Бельмондо «якщо двом акторам, щоб зрозуміти один одного, потрібен хтось ще, то акторська справа взагалі нічого не варта». Так вони і провели вечір вдвох, не сказавши ні слова.

Козацька комедія

Пропала грамота за мотивами твору Гоголя стала єдиною комедією в українському поетичному кіно. Миколайчук в цьому роуд- та бадді-муві мав змогу зіграти головну роль, на пару з Федором Стригуном. Актор знову підкорив камеру, довівши, що він може бути органічним у будь-якому жанрі. Він знову підбирав музику до фільму і, за словами колег, може вважатися співрежисером фільму, так багато він допомагав Івченкові на знімальному майдачику.

Однак, все не було так просто. «Хрущовська відлига» вже залишилась в минулому і лещата цензури закручувались навколо національної культури і її митців. Миколайчука неодноразово звинувачували в націоналізму, а фільм Пропала грамота 15 років пролежав на полиці. Комісії здалося, що надто нешановано показана у фільмі цариця Катерина. Та мало хто знає, що під час зйомок в Петергофі Іван з Федором тихцем пробралися в спальню Катерини і пили на її ліжку горілку. «Це — наша сатисфакція. Скільки хлопців погинуло тут, оце все будуючи,» — казав Іван.

Режисерський дебют та неблагонадійність

Звинувачення в націоналізму, які почалися після виходу Білого птаха суттєво вплинули на життя та кар'єру митця. Єдність, яка відчувала в українських мистецьких колах на початку 60-х, зникла. Ролі, які отримував актор, зазвичай були другорядні, незначні. Та про питання мистецтва вже не йшлося, потрібно було ще й якось заробляти на життя. Інколи траплялося щось несподіване, як роль Любомира в Захарі Беркуті, яка була написала спеціально для Миколайчука.

Миколайчук за написанням сценарію (Фото: надано Takflix)
Миколайчук за написанням сценарію / Фото: надано Takflix

Однак, дива трапляються. Таким дивом став фільм Вавилон ХХ, де Миколайчук був сценаристом, актором, музичним оформлювачем і, нарешті, режисером. Вавилон ХХ нагадує фільм Олександра Довженка Земля. В обох картинах в центрі подій село на межі колективізації, проте у Миколайчука немає центрального персонажа, головний персонаж тут — саме село. Долі багатьох переплітаються у цій фресці українського села 20-х років. Єдиний, хто вирізняється серед мешканців — це народний філософ-трунар Фабіан, який ходить по селу зі своїм цапом, також на ім'я Фабіан. Хоча його заробіток напряму залежить від смертей односельців, він палко переймається кожним життям.

Порівнюючи ролі актора в Тінях та Вавилоні, можна простежити не тільки розвиток відчуття кіно Івана, а й нібито його самого. Від палкого юнця до виваженого статечного філософа, однак обидва нероздільні зі своїм середовищем.

Після Вавилону ХХ на екрани вийшла ще одна робота Івана — Така пізня, така тепла осінь. Проте, ця картина успіху вже не мала. В митця був ще один сценарій Небилиці Івана, який виник з казок для племінниці. Та сам він поставити цю картину вже не зміг через онкологію, від якої повільно згасав. Хоча, як актор та сценарист працював скільки вистачало сил. Помер Іван Миколайчук 3 серпня 1987 року.

Феномен українського кіно

Іван Миколайчук по праву вважається символом українського поетичного кіно. Він створив образ Івана Палійчука з Тіней, які розпочали цю течію. А його режисерська робота стала останнім фільмом цього напрямку. Загалом, він знявся, написав сценарій чи поставив 7 фільмів із 11, які відносять до поетичного кіно. Найвизначніші фільми можна переглянути в добірці Українське поетичне кіно на Takflix.

На зйомках Тіні забутих предків (Фото: mykolajchuk.com.ua)
На зйомках Тіні забутих предків / Фото: mykolajchuk.com.ua

Задумливий, мовчазний і спостережливий, «народний філософ» Іван Миколайчук мав природний магнетизм. Від нього неможливо відірвати очей, коли він на екрані, а в житті навколо нього завжди збиралися люди мистецтва. Він вірив, що кіно має бути як музика, поліфонією з символів, кадрів, акторської майстерності, і таким поліфонічним був і його талант: актора, режисера, сценариста, музиканта. Його творчість завжди буда вкорінена в українську культуру, проте без архаїчності, навпаки, освіжаючи її та вплітаючи в сучасність. Система Радянського Союзу не дала йому шансу створити кар'єру закордоном і він ледь зводив кінці з кінцями вдома, але не полишив кіно. Тож зараз, коли українська культура знову на війні за свою самоідентичність, варто говорити про митця, який з таким завзяттям за неї боровся.

Олександра Калініченко

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X