Інтуїтивна тварина. Що таке ДАУ Іллі Хржановського і чому його не варто боятися

26 квітня 2020, 08:40

З недавнього часу в медійне поле України увірвався проект під назвою ДАУ і, що важливо — два його шматки: ДАУ. Наташа і ДАУ. Дегенерація.

Обидва викликали запеклі дискусії, завдяки деяким опублікованим кадрам немовлятами), переказами деталей сюжету (сцена з пляшкою) і чутками, які, оточуючи проект усі п’ятнадцять років його існування, зараз сильно загострилися.

Відео дня

@ НВ
Фото: @ НВ

Як і будь-яка запекла дискусія випадок з ДАУ змушує людину прийняти ту чи іншу сторону, залучаючи багатьох до апокаліптичного кругообігу суперечок. Але завжди є третій шлях: трохи відійти у бік і спробувати подивитися на ДАУ в загальному плані. Принаймні, на ту його частину, яка доступна зараз, разом із історією створення проекту.

Ситуація, що склалася довколо меморіалу Бабин Яр, безумовно, важлива і по-справжньому суперечлива, але суто хронологічно є вторинною стосовно ДАУ і заслуговує окремого розгляду.

З чого все починалося?

У той момент, коли режисерові Іллі Хржановському прийшла в голову ідея екранізувати мемуари вдови великого фізика Льва Ландау Конкордії Дробанцевої (книга називається Академік Ландау: Як ми жили) за його плечима був лише один фільм — малобюджетна сюрреалістична драма за сценарієм Володимира Сорокіна 4. Стрічка вийшла в 2004 році, здобула безліч призів і звернула увагу на свого творця.

ДАУ Хржановський задумав через рік або два, і з самого початку це мав бути саме фільм. На головну роль узяли Теодора Курентзіса (свого часу розглядалися Максим Галкін і Едріан Броуді) — його нині вважають одним із найкращих диригентів світу, на роль його дружини Кори — Радмілу Щеголеву (Геля з СВ-шоу). Кастинг на інші виглядав як суміш у набагато меншій мірі професійних акторів і в більшій — абсолютно різних людей: від дівчини, яка колись знімалася в фільмах для дорослих, до відомих вчених.

Зйомки стартували в 2008 році. Орієнтовний бюджет фільму варіювався в межах 3−4 мільйонів доларів. Фінансували проект спільно Україна (Держкіно), Німеччина, Франція, Швеція та Росія. Проте, в процесі стало зрозуміло, що, по-перше, в заявлений бюджет режисер укластися не зможе і, по-друге, Хржановського перестала влаштовувати концепція стандартного фільму-байопіку. Режисер через невідомі причини вирішив реалізувати абсолютно іншу ідею. Набагато масштабнішу.

На що перетворилося?

На 700 годин відзнятого матеріалу (що важливо — плівкового матеріалу) в стінах побудованої з нуля в Харкові декорації в натуральну величину, так званого, Інституту — власне, місця де протягом трьох років: з 2008-го до 2011 року жили учасники проекту. У процесі (судячи з усього, в перший же рік) ДАУ перестав бути фільмом і еволюціонував у ДАУ — дуже складний, багатогранний, антропологічний проект. Курентзіс і Щеголева при цьому свої ролі зберегли.

Учасники проекту жили і працювали в Інституті в умовах суворих правил, з якими самі добровільно погодилися. Події, згідно з художнім задумом режисера, відбувалися в період з 1938-го до 1964 року. Декорації, обстановка, навіть одяг (аж до нижньої білизни) повинні були відповідати часу. Учасникам вигадувалися нові біографії, які ґрунтувалися на взятих з їхніх же реальних життів фактів. А історія Льва Ландау перестала бути біографічною і стала одним із багатьох сюжетів, що імпровізаційно виникли всередині проекту.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Кадр з фільму ДАУ. дегенерація (Фото: @Berlinale)
Кадр з фільму ДАУ. дегенерація / Фото: @Berlinale

Імпровізація — взагалі головна рушійна сила численних «сценаріїв» ДАУ. За словами одного з основних учасників Дегенерації, відомого математика Дмитра Каледіна, який і в межах проекту був відомим математиком просто зі зміщеною на 60 років назад біографією: «Хржановський виробив режим роботи, при якому він періодично трохи підштовхував [сюжет] у різні боки, які йому здавалися цікавими, а далі [дія] йшла сама по собі».

Від отриманого б у такому випадку реаліті-шоу ДАУ відрізняє той факт, що учасники знали, коли знімали сцени за їхньої участі. За це відповідав видатний німецький оператор Юрген Юргес (Забавні ігри Ханеке, Страх з'їдає душу Фасбіндера) і його команда.

Водночас, за словами того ж Каледіна, учасникам було суворо заборонено вважати себе акторами: треба було буквально жити в цілодобовій реальності Інституту.

Кадр з фільму ДАУ. Наташа (Фото: @Berlinale)
Кадр з фільму ДАУ. Наташа / Фото: @Berlinale

Відзнятий матеріал (ті самі 700 годин) монтували майже десять років: все-таки життя, нехай навіть із приставкою квазі, різати на пов’язані змістом історії важко. В результаті у Іллі Хржановського і його співавторів (наприклад, у випадку з Наташею це була режисер монтажу Катерина Ортелія) вийшло за їхніми ж словами 16 фільмів, кілька серіалів, кілька документальних фільмів і цифрова платформа.

Важливо розуміти, що фільмами і серіалами в звичному розумінні ці твори не є. Сам Хржановський спритно називає їх продуктами ДАУ.

Звідки бралося подальше фінансування проекту?

З такими темпами зберегти хоч якесь поняття про терміни здачі проекту було неможливо. У процесі зйомок відпав Мінкульт РФ (вони повернули гроші через суд), а потім і Держкіно України (суди про прострочений дедлайн тривають досі; сума пені приблизно півтора мільйона гривень). Постало питання про подальше фінансування ДАУ.

Підхопити такий дивний і потенційно не окупний проект може людина з любов’ю до мистецтва, великою кількістю грошей і авантюристичними складом розуму, читай, олігарх. У випадку з ДАУ цією людиною став Сергій Адоньєв — російський бізнесмен, який народився у Львові. Почався шлях Хржановського як спокусника мільярдерів.

Що з усього цього доступне зараз?

Раніше в цьому місяці в Мережу були викладені два продукти: ДАУ. Наташа і ДАУ. Дегенерація. 24 квітня вийшов третій — ДАУ. Нора.

У першому розповідається історія буфетниць Олі і Наташі, з акцентом на останній. Глядачеві покажуть їхні сварки, п’янки, розмови про щастя і кохання, робочі будні. Все це в стінах буфету, який реально працював під час існування Інституту, куди приходили то вчені, то начальники, то студенти. Під кінець Наташу викликають на допит до генерала КДБ Володимира Ажиппо і там відбувається та сама сцена з пляшкою.

Кадр з фільму ДАУ. Наташа (Фото: @Berlinale)
Кадр з фільму ДАУ. Наташа / Фото: @Berlinale

У набагато докладнішій Дегенерації протягом шести годин показується життя учасників Інституту в останні роки (середина 60-х) його існування. Акценти тут постійно зміщуються то на працівників кухні і буфету, то на еліту — вчених, то на Перший відділ, то на талановиту молодь, то на керівництво. Всі регулярно і багато п’ють. Сцена з немовлятами міститься ближче до середини хронометражу, Максим «Тесак» Марцинкевич зі своїми неонацистами з’являється в другій половині, свиня — в кінці.

У ДАУ. Нора буде розказана історія дівчини з провінції, яка вийшла заміж за відомого вченого і переїхала з ним жити до секретного Інституту. Вперше з моменту весілля до Нори приїжджає її мати. Між жінками відбувається дуже особистий діалог, під час якого розкривається їхнє ставлення одна до одної.

Які це все викликає відчуття?

Складні. Але не через скандалізовані сцени, а через, власне, природу проекту. В Інституті люди існували ніби у двох фазах: у них було цілком реальне життя за межами установи і засноване на ньому, але вигадане — в його стінах. Тобто головна героїня продукту ДАУ. Наташа Наталія Бережна могла спокійно поїхати ночувати до свого справжнього дому десь у Харкові, але щодня приїжджала на роботу до Інституту, де у неї було зовсім інше життя в іншій реальності. Хржановський при цьому чергував спостереження з тим самим інтуїтивним підштовхуванням деяких сюжетних поворотів. Таким чином в Інституті люди жили раптовим, імпровізаційним життям у заданих рамках.

Ось що говорить з цього приводу Ольга Шакабарня — колишня порноактриса в реальному житті, буфетниця в ДАУ. Наташа, а потім дружина (справжня: вони полюбили один одного під час участі в проекті) математика Дмитра Каледіна: «Найкрутіше в ДАУ — це розвиток персонажа. Коли я увійшла до Інституту, я зовсім не уявляла, як складеться моє подальше життя там. З буфетниці я доросла до завідуючої, а потім стала дружиною Дмитра».

Під час перегляду уважний глядач може помітити переходи між цими фазами, вдалі і не дуже спроби імпровізації, сучасні слова і фрази, які були заборонені, але все одно пробивалися. Розуміння, що всі учасники добровільно жили в цій квазіреальності та переживали там найсильніший досвід, додає глядачу амбівалентного відчуття фейку-не фейку, чогось справжнього і повністю вигаданого.

Що стосується скандальних сцен, то кожну потрібно розбирати окремо і з розумінням, що енергетично найскладніші епізоди довго готувалися, а їхні дорослі учасники знімалися абсолютно добровільно і могли зупинити процес в будь-який момент. У Наташі, наприклад, допит із пляшкою виглядає набагато менш страшним, ніж його малює уява людини, яка читає новини. Ця сцена розіграна не між жертвою і аб’юзером, а між двома учасниками, які вступили на незвідану для себе територію, але при цьому контролюють події і навіть бояться (це видно по відповідальному за генерала КДБ Володимиру Ажиппо) зробити хибний рух.

Кадр з фільму ДАУ. Наташа (Фото: @Berlinale)
Кадр з фільму ДАУ. Наташа / Фото: @Berlinale

Дії неонацистів регулювалися жорсткими внутрішніми правилами. За їх виконанням теж стежили. Сама наявність Марцинкевича і його банди в проекті може, безумовно, викликати питання, але важливо розуміти кілька моментів: закривати очі на існування таких людей нерозумно, жодної пропаганди в Дегенерації немає лише тому, що хлопці несуть жахливу ахінею і їхні дії чудово вкладаються у смисли, закладені в назві цього «фільму»; і найголовніше — природа ДАУ абсолютно спонтанна і появу там Тесака передбачити було настільки ж неможливо, наскільки і Міуччі Пради, Марини Абрамович, Бориса Михайлова (його можна мигцем помітити в одному з епізодів Дегенерації), Романа Абрамовича і десятків інших відомих людей.

Найбільш суперечливим рішенням бачиться використання немовлят-сиріт у лабораторній сцені. Зрозуміло, що законні формальності були дотримані (зі слів Хржановського) і на майданчику були присутні няні і медсестри. Але справа в тому, що участь настільки маленьких дітей у будь-яких зйомках: ДАУ далеко не перший проект з дітьми (можна згадати деякі рекламні ролики і, наприклад, популярний серіал Космос: Можливі світи, де була сцена з немовлям, що кричить, і скаженою собакою), як мінімум, дискусійна і, як максимум — предмет для кримінально караної заборони.

Про що це все в підсумку?

Якщо в двох словах, то про кожного, хто подивиться. Проект ДАУ виглядає як надзвичайно складна система дзеркал, де відбивається досвід глядача, отриманий до натискання кнопки play на програвачі. А ще ДАУ — це потік особистих історій і, якщо зовнішня мета проекту — показати жахи тоталітаризму, то внутрішня — це все-таки про людей-учасників.

Говорячи про продукти ДАУ, Наташа здається більш імпровізаційною та віддалено нагадує щось, що міг би зняти Балабанов (він згадується у зв’язку з СРСР і пляшкою — його Вантаж 200 в рази страшніший), Дегенерація ж спочатку більше схожа на радянське кіно часів відлиги, що створене в жанрі виробничої драми — на Дев’ять днів одного року Михайла Ромма або Заставу Ілліча Марлена Хуцієва. Попри хронометраж це «кіно» завдяки чудовим декораціям, деталям інтер'єру і роботі камери затягує в себе, створює ілюзію, яка розбивається об реальність із появою Марцинкевича. Це складно пережитий ефект, тому що енергію насильства (не плутати з реальним насильством) його банда транслює величезну. Але і такий, що допомогає протверезіти: на бісів іноді корисно і подивитися.

Також важливо розуміти, що Наташа, Дегенерація і Нора — лише частини цього архіпроекту, його, за словами Хржановського, трейлери. У своєму повному обсязі ДАУ втілиться в Мережі через 2−3 роки. Знову-таки, за словами його режисера.

Показати ще новини
Радіо НВ
X