Особливості розвитку. Рецензія на фільм Цей дощ ніколи не скінчиться

Свою першу серйозну нагороду фільм Цей дощ ніколи не скінчиться отримав на престижному Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі ще у 2020 році. Одну з останніх — на кінофестивалі Спілки українських кінокритиків Кіноколо у 2021-му. Але найголовнішою нагородою для готового кінофільму є глядацька увага. Хотілося б, щоб вона не оминула стрічку Горлової.

Сюжет

Кістяком фільму Цей дощ ніколи не скінчиться є історія 20-річного напівкурда, напівукраїнця, студента та робітника Червоного Хреста — Андрія Сулеймана.

Коли почалася війна у Сирії, він переїхав у Лисичанськ. Коли у 2014-му почалася російсько-українська війна, Андрій вирішив вже не тікати, а почати допомагати новій батьківщині.

Ще в Андрія є брат. Він живе у Німеччині та збирається одружитися. До такої ж долі Андрія штовхають батьки, але хлопець відчуває, що то не його шлях. Він хоче продовжувати допомагати тим, хто страждає від війни, й вирішує відвідати родичів у Іракському Курдистані.

Виконання

Іноді для того, щоб побачити красу фотографії, треба трішки розфокусувати погляд. Побачити не щось конкретне, а сукупність елементів, що творять кадр. Більш менш такий самий принцип аналізу справедливий і у випадку фільму Цей дощ ніколи не скінчиться. Це абстрактна документальна стрічка, яка розповідає далеко не тільки конкретну історію хлопця на ім'я Андрій. Автори за допомогою неї й ще за допомогою потужного візуального символізму, який спіймав оператор В’ячеслав Цвєтков, намагаються наштовхнути глядача на філософські роздуми про війну як постійний, незупинний процес, у якому живе людство.

Тому увага камери часто відволікається від Сулеймана. Фільм навіть починається не з нього: якийсь мужичок у якомусь селі дружить із котом і, незважаючи на постійні обстріли, купається у річці. Десь поруч ремонтують танки. У Німеччині проходить черговий Прайд. Та й повз самого Андрія рутинно мігрують потоки людей. Куди й звідки — зрозуміло: з того місця, де небезпечно — у те, де, на їх розсуд, є шанс вижити.

Поділена на глави історія самого Андрія таким чином стає точкою входу у цей потік. Такий собі ключ до розуміння послання.

З долею хлопця можуть легко проасоціювати себе багато людей: він втік від однієї війни, щоб потрапити на іншу, прийняв цей виклик і намагається бути корисним (Червоний Хрест, звичайно, скомпрометував себе, але тут назва організації — не головне). При цьому Андрій не забуває про свою другу батьківщину. Він відвідує родичів у курдській частині Іраку, зокрема дядька, який працює масажистом та реабілітує важко поранених вже на іншій війні солдат.

Подорожує Андрій і до Німеччини, де його брат планує одружитися, і до Лисичанська, де помирає їх батько. Ми стаємо свідками життя окремої людини, яке ділиться на війну та мир, тил та фронт, чорне та біле, смерть та Прайд. У цих умовах хлопець дорослішає.

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Так само і фільм Цей дощ ніколи не скінчиться будується на цих розбіжностях, і ми бачимо, що історія людська на них також будується. Це базовий стан речей. Підступна циклічність й невід'ємна особливість, у якій дорослішають вже цивілізації.

Про цю ваду співає і Боб Ділан у своєму відомому гімні Hard rain’s a gonna fall, співзвучному з назвою фільму Горлової. У 60-ті цю пісню, зокрема її назву, трактували як натяк на ядерну війну, яка ось-ось прийде за Холодною. Це може бути справедливим і зараз, але, здається, Ділан, використовуючи формат діалогу зі своїм уявним сином, співав про всі війни та конфлікти, на які людство само себе прирікає.

Горлова разом зі співавтором сюжету, Максимом Наконечним, говорять приблизно про те саме. Навіть кадри з Прайдом у Німеччині можна трактувати у цьому ключі: це теж результат нехай соціальної, але війни. Вона у нас також іде.

Тому у фільмі немає конкретних висновків. Автори гіпнотизують нас базовими символами (вода, земля) і постійним відчуттям руху, який передається через ту ж воду та через потоки людей — ми ніби бачимо шестерні за лаштунками реальності — але у кінці на нас чекають три крапки. З іншого боку, що на нас там ще могло чекати? Панацея? Інша планета? Нам би цю втримати.

9/10 — вердикт НВ

Перегляд фільму Цей дощ ніколи не скінчиться справедливо буде назвати сильно затасканим словом «досвід». Це справді досвід, доволі неочікуваний, потужний і, хочете ви цього чи ні, але він заповзає у свідомість.

Рідкий птах у вітчизняному прокаті.

• Цей дощ ніколи не скінчиться

• 2021 год

• Україна, Латвія, Німеччина, Катар

• Режисер — Аліна Горлова