Відлуння війни. Рецензія на антиутопію про Донбас Атлантида

8 листопада 2020, 10:55

В український прокат вийшов фільм Атлантида — четверта повнометражна робота Валентина Васяновича — одного з лідерів української хвилі постмайданного кіно.

Кіно, приземленого щодо тем — гостросоціальних, насущних, і піднесеного, обнадійливого щодо їхньої подачі.

До недавнього часу найвідомішим пунктом в резюме Васяновича була стрічка Плем’я Мирослава Слабошпицького, де він значився одразу оператором, співпродюсером і монтажером. Атлантида з легкістю перекриває цей успіх, по-перше, фактом авторства: Васянович тут і режисер, і одноосібний сценарист; а, по-друге, визнанням: стрічка отримала головну нагороду програми Горизонти Венеціанського кінофестивалю і купу призів статусом дрібніше. Отримала вона їх цілком заслужено.

Відео дня

НВ
Фото: НВ

1. Сюжет

Вигаданий 2025 рік. Донбас. Війна між Україною і Росією закінчилася перемогою першої. Однак, перемога ця далася нелегко: цілі області на сході нашої країни перетворилися на сірі, вимерлі пустелі, якими сумними ангелами смерті курсують, намагаючись вижити, місцеві, військові, медики, представники міжнародних миротворчих організацій.

Вони працюють: на заводах — поки їх не продали іноземним корпораціям, на полях — збираючи трупи, що розклалися, на дорогах — здійснюючи комунікацію і перевозячи припаси, в моргах — намагаючись впізнати і каталогізувати мертвих.

Одним з гвинтиків цього локального пост-апокаліпсису стає колишній військовий на ім'я Сергій. Після закінчення бойових дій він влаштовується на завод, але спроба повернутися до нормального життя розбивається об посттравматичний синдром. В результаті Сергій спочатку влаштовується розвізником води для військових, а потім долучається до волонтерської організації Чорний тюльпан, що займається ексгумацією й упізнанням убитих на війні. Там він зустрічає жінку на ім'я Катя. А разом з нею і надію на порятунок від екзистенційних мук.

Кадр з фільму
Фото: Кадр з фільму

2. Сценарій і драматургія

Фільм Атлантида — приклад рідкісного попадання одразу у важливі теми, потрібну інтонацію, адекватну вищесказаному естетику. Причому всі ці три напрямки синергічно існують в картині й приводять до ефекту, що абсолютно обеззброює.

Свою картину Васянович починає зі смерті: в пролозі, через фільтр тепловізора ми бачимо, як троє чоловіків вбивають четвертого. Спочатку б’ють його, потім закопують. Земля падає на можливо ще живу людину, поступово стираючи його теплі плями з екрану. В епілозі той же ефект буде використаний режисером зі знаком плюс: щоб показати повернення теплового сліду — сліду любові й надії. Але до неї не один день шляху.

Зараз же перехід в звичний оку діапазон не приносить розради. Перед нами сувора зимова реальність колишньої зони АТО, в якій немає життя, тільки виживання. Ним і займається ветеран війни, уродженець тутешніх місць Сергій. Його шлях, побудований на по-давньогрецькому доленосних поворотних моментах, ми і засвідчимо.

Розпочнеться він на дні. З роботи на заводі з робочими, які ностальгують за минулими часами, і самогубства бойового товариша. Останнє стає для Сергія горем як способом змінити обставини. Він повертається на затихлий фронт і влаштовується розвізником води для розкиданих тут і там груп українських військових. У фільмі Атлантида не варто проходити повз символів, і вода, що означає життя, стає для Сергія рухом в правильному напрямку. Це ще не світло в кінці тунелю, але спосіб стати до нього ближче.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Наступний поворотний пункт в Одіссеї Сергія — нібито випадкова зустріч з Катею — дівчиною, яка працює в організації Чорний тюльпан. Ця зустріч, яка припадає на середину фільму, буде найважливішою для чоловіка, який намагається знайти новий сенс життя. Але до пори без романтичного відтінку. Сергій підвозить Катю в морг на дослідження тіла загиблого болісною смертю солдата (можливо, того самого, з перших кадрів).

Кадр з фільму
Фото: Кадр з фільму

Це детальна і не найприємніша сцена, але вона висмикує Сергія з його задушливого стану. Він дивиться на тіло, що вже розклалося, одягнене в той же одяг що на ньому, при цьому абсолютно позбавлене всіх ознак людського, але наділене страшною історією. Чоловік розуміє, що міг би опинитися на цьому ж столі, в такому ж стані й розуміє, що життя пропонує куди більше альтернатив.

І вирішує ними скористатися.

У фільмі Атлантида Васянович вміло римує особисту трагедію з трагедією територіальною. Слідом за зміною сприйняття світу Сергієм змінюється й емоційне забарвлення того, що відбувається навколо нього. Спочатку все вкрай похмуро, аж до сцени на заводі, що нагадує знамениту рекламу Рідлі Скотта для Apple. Але приблизно з середини все змінюється: ось Сергій коротко зустрічається з усміхненим сапером, ось ділить скромну, але затишну трапезу (чебуреки з чаєм) з Катею, ось майструє плетеного чоловічка, залишаючи його, можливо, в своїй колишній квартирі, таким чином, символічно змирившись із минулим.

Так блукання у темряві змінюються більш чіткою та світлою дорогою. Так ми починаємо по-іншому сприймати і Донбас після війни: мінні поля повільно, але вірно знешкоджують, стіну на кордоні з РФ будують, та й антиутопічний вид на завод, якщо подивитися на нього тримаючись за руку з рідною людиною, не лякає, а вражає індустріальною красою.

Розкиданий тут і там символізм, відлуння зв’язків між сценами звучать у фільмі тихо (інтонація у Васяновича взагалі спокійна, а єдина істерична сцена тут виглядає не дуже натурально) і мудро. Режисер не прагне зняти чари Донбасу, скоріше, наносить бажану фантазію про його майбутнє на карту і вселяє надію на те, що після всіх смертей і мук жити тут буде важко, але спочатку можливо, потім непогано і далі — добре.

Кадр з фільму
Фото: Кадр з фільму

3. Актори і картинка

Оператор за першою освітою Васянович знову підпорядковує свою історію своїй же стилістиці. Перша ніби існує в реальності останньої. Виходять статичні, однопланові сцени. Цей прийом не виштовхує з фільму і не додає йому схожості з театром.

Навпаки, простір Атлантиди — глибокий, звучить, занурює в себе. Васянович знає, як вибрати гарний ракурс, скільки дати йому часу і як наповнити рухом і змістом.

Головні актори у фільмі — не актори. Сергія грає колишній розвідник Андрій Римарук. Він зараз працює в фонді Повернись живим (хлопці, зокрема, займаються постачанням військовим тепловізорів). Катю зіграла парамедик Людмила Білека. Друга Івана — доброволець Василь Антоняк.

Досвід війни додав їхньому знаходженню в кадрі правдоподібності. Відсутність профільної освіти зробила гру хлопців трохи відстороненою. Але сказати, що це якимось чином шкодить картині, не можна. Відстороненість доповнює психологічні портрети героїв, отримані ними душевні травми і вписується в інтонацію фільму — спокійну, дискретну.

Кадр з фільму
Фото: Кадр з фільму

Атлантида — вердикт НВ

10/10

Наскільки розрідженим був попередній фільм режисера Рівень чорного, настільки наповненим, повноцінним виглядає новий. І тут можна довго говорити про актуальність тем, що піднімаються в Атлантиді для нашої країни вони дійсно важливі й чудово вписуються в каталог ідей хвилі постмайданного кіно), але насамперед фільм Васяновича — тріумф автора, що поєднує в собі досконалу риму між формою і змістом.


Атлантида

Atlantis

2019 рік

Україна

Режисер — Валентин Васянович

У головних ролях: Андрій Римарук, Людмила Білека, Василь Антоняк, Катерина Поправка, Вагіф Огли та інші.

Показати ще новини
Радіо НВ
X