Кожен артист лишає на тренуванні не одну бочку поту. Як проходять репетиції ансамблю танцю імені Павла Вірського — репортаж НВ

29 квітня 2021, 18:03

Навчання тривалістю в десяток років, екзамени, конкурсний відбір і велика конкуренція — такий шлях долають артисти, які хочуть стати частиною Національного заслуженого академічного ансамблю танцю ім. Вірського.

До Міжнародного дня танцю, який відзначається 29 квітня, НВ публікує репортаж про український колектив, який збирає аншлаги у залах всього світу — від Монако до ОАЕ, від Чилі до Франції.

Відео дня

Гордощі

«На наших концертах двічі бувала королева Англії Єлизавета ІІ, тричі — Фідель Кастро, також королева Данії Маргрете ІІ, президент Франції Жак Ширак, Ден Сяопін з усіма членами китайського політбюро — потім ми з ним пили чай. А принц Альбер ІІ, глава держави Монако, три роки підряд присилав за нами літак».

Мирослав Вантух, гендиректор і художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського сидить у себе в кабінеті за робочим столом. Він вбраний у костюм і сорочку. Краватка оформлена у стилі вишиванки, така ж сама хустка виглядає з кишені піджака.

Вантуху — 82 роки. І 65 з них він присвятив мистецтву народного танцю. Спершу 20 років керував ансамблем у Львові, потім взяв до своїх рук управління ансамблем Вірського. Про свою роботу говорить із завзяттям: каже, що вихідних не має. Ані субот, ані неділь. Приходить сюди, бо справді любить те, чим займається. І найбільше у цій роботі його надихає зворотній зв’язок, який він та артисти балету отримують після кожного концерту.

«Коли зал встає і аплодує, почуваю себе на десятому небі від гордощів за свій край, за свій народ, частиною якого я є. Відчуття, що ти людям потрібен — колосальне, його ні з чим не зрівняти. Це особливий стан душі людини», — зізнається пан Мирослав. Його очі горять, коли він згадує, як артистам аплодували після одного із виступів у Монако. Запал зникає, коли керівник ансамблю розповідає, скільки виступів довелося скасувати або перенести у 2020-му через пандемію коронавірусу — і в Європі, й у Китаї, і у Південній Америці.

«Митцем бути дуже важко. Це — надто відповідально, тому що ми торкаємося струн душі кожної людини. Артист повинен дивувати людей: високою культурою, легкістю, технікою, характером. Бо сам рух — це ще далеко не танець», — говорить Вантух. Сучасну публіку він визначає як дуже грамотну: люди, каже, сьогодні знають багато всього, мають доступ до інтернету, дивляться телебачення. А тому часом їх складно чимось здивувати. Але ансамблю імені Вірського це вдається.

Художній керівник ансамблю імені Вірського Мирослав Вантух сам проводить кожну репетицію (Фото: НВ)
Художній керівник ансамблю імені Вірського Мирослав Вантух сам проводить кожну репетицію / Фото: НВ

Артистів балету Вантух називає своєю родиною, своїми дітьми. Хоча і його справжня родина теж є частиною ансамблю. Дружина Вантуха є художньою керівницею Дитячої хореографічної школи при ансамблі, донька — народна артистка України. Син Мирослав теж танцював у ансамблі, зараз є головним адміністратором ансамблю.

Попри свій поважний вік Мирослав Вантух і досі проводить кожну репетицію особисто. От і зараз після інтерв'ю він змінює піджак і сорочку на темну теніску та виходить у зал для репетицій. Там на нього чекають артисти, які вже встигли розім'ятися та відпрацювати один із уроків.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Репетиція

Кожна репетиція тут починається із класичних уроків — окремо для хлопців та окремо для дівчат. Потім — уроки техніки, а після цього — відпрацювання репетиційних номерів. Тренуються артисти щодня — із 9 ранку і до 17 вечора. Після закінчення обов’язкових тренувань можна залишитися та розім'ятися за індивідуальним бажанням.

«Кожен нюанс, кожен крок номеру пропрацьовуємо на тренуванні. Все задля того, щоб стати кращими. Уроки ми намагаємося не пропускати, тому що пропустивши один урок, втратиш дуже багато», — розповідає одна із артисток, Софія Логін. Сама вона родом із міста Рівне, у ансамблі Вірського працює більше трьох років. Перед цим займалася у танцювальній студії при ансамблі.

Так проходить репетиція ансамблю імені Вірського (Фото: НВ)
Так проходить репетиція ансамблю імені Вірського / Фото: НВ

У ансамблі Вірського — більше сотні артистів. Тому зала для репетицій переповнена. Всі артисти — у репетиційному вбранні чорного кольору. Хлопці переважно взуті в чоботи — такі, у яких зазвичай виступають. А дівчата — у балетні чешки. Хтось розтягується, хтось відпрацьовує стрибки, хтось — оберти. В кутку зали — кілька музикантів, адже репетиції тут проходять під живу музику.

З початком коронавірусної пандемії під час карантину тренування в залі довелося перенести у онлайн. Це — важко, тому що так втрачається форма, говорить танцюрист Микита Літвінов. Він є артистом ансамблю вже сім років. На репетиції одягнений у чорну футболку з написом на спині: «Нікітос». У декого з інших артистів теж є іменні футболки.

«Під час карантину ми сиділи вдома, але займалися у зумі, онлайн. Щоранку о 10:00 виходили в онлайн та мали класичний урок, щоб тримати себе в формі, — згадує Микита Літвінов. — Звичайно, це — важко. Ми звикли до щоденних тренувань у репетиційному класі. Вдома все одно неможливо зробити те, що ми робимо тут. Але за тиждень насичених тренувань можна повернутися до форми».

Крім самих тренувань, артисти також підтримують свою форму в тренажерному залі — займаються на турніку, зі штангою тощо. Фізична підготовка повинна бути на найвищому рівні, кажуть артисти. Так, наприклад, хлопці часто піднімають дівчат, тому повинні мати таку форму, яка забезпечить належну підтримку своїх партнерок.

Артист балету Микита Літвінов (Фото: НВ)
Артист балету Микита Літвінов / Фото: НВ

«Серед найскладніших технік, які я роблю — подвійні тури, з рівними ногами, або ж піджаті. Це вважається віртуозною технікою — існує мало творчих колективів, які її використовують. Це — обертання, а тому необхідно мати добре розвинений вестибулярний апарат», — розповідає Микита Літвінов. Він додає: для напрацювання будь-якої техніки — незалежно від рівня її складності — потрібна система.

Ми працюємо у академічному ансамблі, тому нам треба відповідати цьому статусу

Шлях, який проходять танцюристи, щоб стати частиною ансамблю Вірського — нелегкий і може розтягнутися на десяток років. Тут дають триступеневу освіту: спершу — танцювальна школа, потім — студія. А вже після цього за результатом конкурсу та екзаменів можна потрапити у сам ансамбль. На проходження кількох етапів може знадобитися від десяти до п’ятнадцяти років.

Десять років навчанню тут присвятила Валерія Пшевлоцька. Вісім років навчалася у школі, потім два роки — у студії, а після екзаменів її взяли танцювати у ансамбль. Валерія вважає, що їй дуже пощастило:

«Насправді це — фарт. Тут дуже багато талановитих людей з усієї України».

Стати частиною цього колективу — нелегко: є велика конкуренція, адже дуже багато талановитих артистів хочуть потрапити у ансамбль Вірського, додає Софія Логін. Про себе каже: мала ціль працювати саме у цьому колективі, й досягла її. Своєю професійною мрією називає бажання і надалі реалізовувати себе у сфері хореографії.

Артистка ансамблю Софія Логін (Фото: НВ)
Артистка ансамблю Софія Логін / Фото: НВ

Мрією була робота у ансамблі Вірського і для Назарія Мельника з Києва. Тут він працює вже близько трьох років. До цього навчався у студії при ансамблі, перед цим танцював у самодіяльному дитячому колективі.

«Мене водили сюди з 5 років, я був на виступах ансамблю імені Вірського. Аж підстрибував з місця — так хотів танцювати тут, в цьому легендарному колективі. Це було мрією мого життя», — зізнається Назарій.

Дисципліна

Хореографічна школа вчить майбутніх артистів не лише мистецтву танцю. А ще — загартовує характер і допомагає напрацювати нові риси характеру. Наприклад, дисципліну. Робота в такому колективі, як ансамбль Вірського, тобто в ансамблі національного масштабу, каже Назарій Мельник, передбачає, що кожен артист повинен відповідати цьому статусу. А значить, викладатися навіть не на 100%, а на всі 120%. Саме від того, наскільки наполегливо ти працюєш, а не від кількості років досвіду, залежатиме, чи зможеш ти стати солістом — ним, переконує співрозмовник, може стати кожен. Головне — це бажання та готовність докладати зусиль.

«В нашому колективі ніхто не вважає цю діяльність роботою. Це — покликання. У нас немає нормованого графіку, ми часто залишаємося після роботи, напрацьовуємо техніку, відточуємо номери, тому немає бажання працювати десь в іншому місці, — розмірковує Назарій Мельник. — Це — в серці у кожного з нас. Я впевнений, що все — саме так. Сюди потрапляють люди, для яких бути артистом такого ансамблю — вище нагород і вище грошей».

Артист балету Назарій Мельник (Фото: НВ)
Артист балету Назарій Мельник / Фото: НВ

Є певні вимоги і до зовнішнього вигляду артистів. На репетиції видно, що у деяких хлопців-танцюристів є татуювання — наприклад, на ногах або на грудях. Таке має і Микита Літвінов. Він пояснює, що татуювання не дозволяється робити на тих частинах тіла, які під час виступу на сцені залишаються відкритими. До прикладу, в деяких вишиваних сорочках, які є частиною сценічного образу, у хлопців частково відкриті руки, тому там не має бути тату. У дівчат це — руки і ноги, адже вони танцюють в спідницях. Що ж до зачісок, то чоловікам не можна носити, наприклад, дуже довге волосся.

«Ми працюємо у академічному ансамблі, тому нам треба відповідати цьому статусу», — наголошує Микита Літвінов.

Його колега по ансамблю Валерія Пшевлоцька також коментує особливості зовнішнього вигляду артистів. Каже — в житті, під час репетицій колір манікюру у дівчат може бути будь-який, але нігті не повинні бути довгими — щоб нікого не подряпати. А от на сцені слід уникати яскравих кольорів. Що ж до зачісок, то тут головне мати можливість зі своєї довжини волосся зробити балетну зачіску, розповідає Пшевлоцька. Зовнішній вигляд артистів у такому колективі — це форма, яку треба тримати, додає вона. Головне — це виглядати достойно.

Зазвичай біля виходу потім на нас чекають люди, щоб подякувати за виступ

Помітно, що колектив у ансамблі — молодий. Валерія Пшевлоцька згадує: коли прийшла в ансамбль, не бачила особливої вікової різниці між дівчатами. Здавалося, що всі тут — більш-менш одного віку. І загадково додає:

«Але насправді це — не так. Та секретів я розкривати не буду». Стаж артиста, за її словами, становить 20 років. Та все залежить від того, в якому віці людина почала працювати. В середньому, на пенсію виходять у 40−45 років.

Стереотипи

На запитання про те, як ставляться до його виду діяльності оточуючі, Назарій Мельник відповідає так: хотів би, щоби роботу в національному ансамблі люди сприймали як щось справді круте, варте поваги. Але народний колектив — це не шоу-бізнес. Тому в колах, які не є дотичними до народного мистецтва або до хореографії, люди часто плутають ансамбль Вірського чи то з якимось сучасним колективом, чи-то, навіть, із бойз-бендом, каже Назарій Мельник.

Про стереотипи стосовно народної хореографії говорить також і Валерія Пшевлоцька. Часто люди вважають, що артисти балету вміють тільки танцювати, каже вона, і одразу ж спростовує цю думку: «Це — не так, у нас багато людей, які мають ще одну освіту, окрім хореографічної».

Артистка ансамблю Валерія Пшевлоцька (Фото: НВ)
Артистка ансамблю Валерія Пшевлоцька / Фото: НВ

Зараз українська культура, звичайно, хоч і розвивається, проте ще не вийшла на достатньо високий рівень. В Україні йде пропаганда української пісні, фольклору. Так само має бути і з пропагандою українського танцю, розмірковує Назарій Мельник.

Останнім часом в Україні прослідковується певний тренд на усучаснення українського традиційного мистецтва. Так, наприклад, музиканти часто оформлюють давній, автентичний матеріал по-сучасному, модифікують пісні, додають їм сучасного звучання або ритмів. Як, наприклад, відомий колектив DakhaBrakha, пояснює танцюрист. Але додає, що все ж не треба забувати і про основи:

У нас багато людей, які мають ще одну освіту, окрім хореографічної

«Ансамбль Вірського — яскравий представник такого фольклору, який зберіг українську традиційну культуру і показує її всьому світові саме в тому вигляді».

Танцювальний репертуар ансамблю імені Вірського — дуже різноманітний. У концертних програмах є номери, створені Павлом Вірським — засновником ансамблю. Павло Вірський разом з іншим відомим балетмейстером Миколою Болотовим заснували ансамбль у 1937 році. Вірський керував ансамблем з 1955 по 1975 роки і створив більше п’яти концертних програм і такі знамениті хореографічні композиції, як, наприклад, Ми з України, Ляльки, Повзунець та Гопак. Пізніше зусиллями Мирослава Вантуха програму ансамблю суттєво поновили — він створив низку нових номерів, як-от Гуцулка, Україно моя, Україно, Карпати та інші.

«Я дуже люблю номер Ми з України — він надзвичайно гарний, адже там презентується кожна частинка нашої країни, — ділиться з НВ Софія Логін. — Кожен артист показує якийсь окремий фрагмент і так ми бачимо всю Україну загалом. Також люблю номер Про що верба плаче — надзвичайно фантастичний та емоційно насичений номер. А ще — Гопак».

Шароварщина

В українському масмедійному просторі сьогодні досить часто вживають такий термін як шароварщина. Зазвичай — у негативному контексті. Так говорять, коли мають на увазі культуру низької якості, в якій для репрезентації українського народу використовуються певні національні мотиви або символи, як-от шаровари або гопак. Таку культуру часто називають «псевдоукраїнською», а елементи цієї культури — не автентичними, а скоріше «національно забарвленими».

Артистки балету під час репетиції (Фото: НВ)
Артистки балету під час репетиції / Фото: НВ

Українські народні колективи також охрещували «шароварництвом». Так, до прикладу, у 2019-му заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк назвала Національний заслужений академічний народний хор України імені Верьовки «шароварщиною». Так відреагувала на провокаційний виступ хору на концерті 95 кварталу. Хор заспівав перероблену на «жартівливий» манер пісню Горіла сосна, висміюючи підпал дому ексголови Національного банку України Валерії Гонтаревої.

Мирослав Вантух каже: цю ідею не підтримував, про що неодноразово говорив керівнику хору Верьовки. Але той все одно зробив по-своєму.

«Пані Подоляк поставила питання про те, чи варто державі фінансово підтримувати цю „шароварщину“ — такі колективи як хор Верьовки, ансамбль Вірського, — згадує Вантух. — Вибачте, але хіба можна так обзивати людей, які під час репетицій по три рази міняють форму від поту? Я неодноразово раз казав, що в балетному залі кожен артист залишив не одну бочку поту».

Хіба можна так обзивати людей, які під час репетицій по три рази міняють форму від поту?

Пан Мирослав зізнається: йому «смертельно болісно» чути цей термін — шароварщина. Тих, кого так говорить, він називає ворогами української культури. Каже: за всі ті роки, що він очолює ансамбль, стикався тільки з позитивною реакцією. Іноземні гості аплодують на всіх концертах стоячи, під час кожного виступу — незалежно від країни — зали заповнені вщент, а закордонна преса пише тільки схвальні рецензії про український колектив, відзначаючи високий рівень та професіоналізм танцюристів.

«А потім я чую це — „шароварщина“. Як це може бути, коли світові ми подобаємося? Як можна так своє не любити?», — риторично запитує Вантух.

Артистка Валерія Пшевлоцька говорить: шароварщина трапляється з людьми тільки до того моменту, поки вони не потрапили на концерт ансамблю Вірського. Адже з концерту глядачі зазвичай виходять під великими враженнями. Вона згадує один із виступів, який колектив мав у Донецьку ще до війни:

«Зазвичай біля виходу потім на нас чекають люди, щоб подякувати за виступ. І там я почула від глядачів, мовляв, шкода, що ви не приїхали до нас раніше — зараз ми вперше відчули себе українцями».

Артисти приходять на репетиції щодня і проводять в залі по кілька годин поспіль (Фото: НВ)
Артисти приходять на репетиції щодня і проводять в залі по кілька годин поспіль / Фото: НВ

Можливо, якби не цей стереотип про шароварщину, більше людей могли би відчути себе українцями та знайти в собі свою українську ідентичність, говорять артисти балету. Мати свою культуру, цінувати і берегти її — надважливо, пояснює Мирослав Вантух:

«Адже що вищим є рівень культури в країні, тим достойнішими є її громадяни».

Показати ще новини
Радіо НВ
X