Реальна чи альтернативна? – П’ять книг про недавню історію

1 вересня 2018, 10:22

Альтернативна історія, як відомо – це те, що могло би бути, якби події склалися зовсім інакше. Наприклад, динозаври б не вимерли, Титанік би не розбився, німці б виграли Другу світову. Натомість навіть реальна історія, про яку мова у книжках цього огляду, іноді має такі моменти і періоди, у справжність яких важко повірити. І тим не менш, свідоцтва про це щоразу виходять, і вони не завжди втішні.

 

Ця вражаюча книжка, автор якої відвідає Форум видавців разом із перекладачкою Марією Шагурі – це сучасна альтернативна історія про війну і людей, які опинилися у незвичних, воєнних умовах. У можливість війни і вторгнення російських військ ніхто на початку історії не вірить, оскільки мова все-таки про польське суспільство, членство в НАТО, якого – як аргумент, що «у нас все інакше» - як відомо, немає. Причому кожен з героїв переживає цю драму по-своєму – і колишній військовий, і безробітній вчитель, і богемна дівчина – але разом їх пов’язує та сама трагедія, яка сталася з ними та їхніми родинами.

Відео дня

На контрасті з цим зображені зустрічі Путіна з лідерами європейських країн, які кепкують з України, всіляко запобігають перед російським президентом, закриваючи очі на присутність його спецслужб в Європі та на Близькому Сході. Не менш вражає також «альтернативна» картина захоплення України – буденного, тривіально, не такого, як «пекло двох чеченських воєн». «Російський бронетранспортер раптом захитався на горбках, і майор Биков, що сидів на даху масивної машини, міцніше вхопився за ручку, щоб не впасти на землю. Радів, що все нарешті закінчилося. Кампанія не була надто складною. Врешті, впродовж майже двадцяти років діяльності російської агентури Україна ослабла настільки, що не змогла виставити проти ворога результативної армії».

Щепан Твардох. Морфій. – Х.: Фабула, 2018

Історія у цьому романі розказана цілком реальна – події в Польщі 1939 року після капітуляції перед гітлерівською Німеччиною та приходу німців. Польська армія роззброєна, але не деморалізована – перевдягнені у штатське офіцери щодня зустрічаються в клубі, щоб обговорити або патріотично-визвольні плани, або поміркувати про неминучу еміграцію. Всюди діє комендантська година, на вулицях «продають англійські чоботи для верхової їзди, гребінці, лампи та їжу за цінами, за які варто би розстрілювати», а головний герой-аристократ пиячить на квартирі, шукає морфію в друга-лікаря, відвідує коханку, маючи дружину з дитиною і щодня деградує, занепадає духом і все більше залежить від рятівного наркотику.

«Чотирнадцятий день німців у Варшаві. Випивання на самоті, а від середини другої пляшки виспівування розпусних пісень, за третьою — патріотичних, так воно є, а за четвертою плач, плач, плач. Крізь прочинені кухонні двері, у шпарину, визирає заспане лице Анєльки, пан чогось бажає? Геть, шмаро, геть, стара курко, самотності мені треба, в моїй трагедії та в трагедії мого міста бажаю самотності, а ще п’ятої пляшки бурґундського бажаю, але нічого не можу дістати!»

Маріо Леві. Стамбульська казка. – Х.: Фоліо, 2017

Дія у цьому романі про історію трьох поколінь турецьких євреїв триває майже півстоліття – від кінця Другої світової війни до 1980-х років. За цей час Стамбул остаточно здобув славу як місто мігрантів, в якому, як у плавильному казані, змішувалися долі, народи, життя. Мусульмани, які оселилися тут після Першої світової, були вигнані з Греції та інших балканських країн, євреї – з Іспанії, і до них належить автор роману. Загалом протягом дійства, що нагадує одночасно східну казку і енциклопедію турецького побуту, герой шукає власної національної ідентичності, хоч велелюдний Стамбул не надто цьому сприяє.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

«Я був таким блукаючим євреєм, котрі мріяли лише про те, щоб знайти свою власну рідну країну і жити в ній. Так само, як будь-який інший єврей, я був людиною, у якого немає батьківщини, - звіряється автор роману, якого називають «турецьким Маркесом». - Будучи євреєм, що народився і виріс у Туреччині, я завжди відчував відчуження від своєї рідної країни. Навіть в дитинстві в батьківському домі я відчував певну культурну ізоляцію».

Алексей Никитин. Санитар с Институтской. – К.: Люта справа, 2017

Ця трагічна історія про редактора скандального київського журналу – на перший погляд, альтернативна щодо офіційної. Бо мало хто зуміє розпізнати у героях та персонажах справжніх осіб з київської богемної тусовки, тим часом події, описані в «Санітарі з Інститутської» - цілком реальні. Ситуація в Україні, яка передувада Майдану, побут головних героїв, які, здавалося, не цікавилися політикою. Утім, зв'язок, як виявилося, таки існував. Недаремно розділи з сучасного життя в Києві – депресія, психлікарня, родинні проблеми - чергуються з історичними епізодами з історії України початку ХХ століття. Згадується прадід головного героя, відомий адвокат, державний діяч, засновник українського війська і автор маніфесту «Самостійна Україна», разом з ним – Винниченко, Грушевський і перші універсали УНР. Тож не дивно, що головному героєві судилося опинитися у вирі подій на Майдані, натомість його друзі спостерігали за українською революцією з-за кордону, не по телевізору транслювали всім відомі кадри розстрілу снайперами демонстрантів.

Вахтанг Кіпіані. Друга світова. – Х.: Віват, 2018

Збірку «спогадів» наших сучасників про Другу світову цілком можна віднести до альтернативних джерел, хоча приватна історія – давно визнаний у всьому світі інструмент фіксування пам’яті. У даному випадку – це родинні перекази, які чули в дитинстві та юності сучасні автори, серед яких зокрема відомі журналісти, поети та письменники – Ірина Славінська, Тарас Антипович, Олег Коцарєв та інші. Крім того, як зауважує укладач збірки, залишилося ще чимало інших авторів.

«Ідея втілилась понад сотнею публікацій, - пише він про цей свій проект на сайті «Українська правда». - Заговорили і живі, і ті, кого вже давно немає на білому світі. Дістали право голосу очевидці подій: вояки різних армій (Червоної, УПА, дивізії «Галичина»), мешканці окупованих нацистами, їхніми союзниками і більшовиками територій, остарбайтери, діти, жінки». Починається ж збірка відомою багатьом сучасникам тих трагічних подій сценою, яку, нарешті, вже сьогодні можна озвучити на повен голос. «Родину моєї бабці Віри війна заскочила в Тернополі, у новій хаті. І було це не в червні 1941 року, а у вересні 1939-го. Одної ночі у двері загримали: «Открывай! Полчаса на сборы. Брать только необходимое…».

Читайте також:

Показати ще новини
Радіо НВ
X