Роздуми про авторитетність і авторитарність. Десь до 4 років батьки для дитини — безперечні авторитети. Цей «авторитет» створює простір, в якому дитина має можливість відчувати безпеку і розвиватись. Потім фокус авторитетності буде поступово зміщуватись, щоб включити інших дорослих — няню, вихователів садочка — так буде розширюватись і збагачуватись картинка світу дитини.
Повага, яку відчуває дитина до себе, до своїх потреб, тілесності, до своїх речей, намірів, емоцій стає внеском в її самооцінку, авторитетність. В її повагу до себе (у будь-якому віці).
Близько 4 років дитина розчаровується в могутності батьків — які не можуть захистити від усього, не можуть дати всього, чого дитина хоче. І після кризи 3 років, коли дитина «зустрічається із силою Я», вона починає (як би це коректно сказати) штурмувати кордони авторитетності батьків. Батьки поступово перестають бути її «супергероями». Це вік магічного мислення — тепер дитина поєднується зі своєю силою через образи супергероїв, героїв казок, спирається на силу магічних істот. І щоб «повернути» авторитетність, від безпомічності вплинути на дитину, дорослі частіше вдаються до авторитарності.
У цьому віці дитина вже запитує: «А чому?» Але керувати своєю поведінкою та реакціями тільки вчиться.
Повага, яку відчуває дитина до себе, стає внеском в її самооцінку
І ми балансуємо між тим, що дитина має виконувати директивно (це пов’язано з безпекою, правилами), і тим, де може бути вже її вплив та вибір. Повага до її вибору робить можливим цей вибір у майбутньому.
А потім у школі фокус авторитетності зміщується вже на вчителів. Дитина вчиться у того, хто для неї є авторитетним. І боїться чи демонструє супротив тому, хто проявляє авторитарність.
Вчитель, який проявляє авторитарність, може змусити дітей вивчити матеріал, може досягти «дисципліни», але ж не змусить себе поважати. І зворотна сторона таких досягнень — можливі невротичні прояви у дітей.
Поруч з авторитарним дорослим дитина може відчувати безпомічність, втрачати відчуття, що здатна взагалі впливати на своє життя, робити вибір. У майбутньому вона відчуватиме себе «маленькою людинкою», яка не здатна щось змінити, бо не гідна.
А потім дитина доростає до підліткового віку, і проходить ініціацію «своєї особистою авторитетністю».
Фокус авторитетності зміщується з дорослих, разом із владою над дитиною. Підліткова криза може проходити в кількох формах — незалежності і залежності. У першому випадку дитина повертає (здобуває) свою силу. У другому — втрачає її.
Щоб утримати владу над бунтівним підлітком, ми можемо ставати ще більш і більш авторитарними. Замість того, щоб робити внесок у свою авторитетність.
Підлітковий вік — завжди виклик для самооцінки та відчуття авторитетності дорослих. Якщо нам бракує авторитетності — вони нас не поважають. Якщо ми авторитарні — вони з нами будуть боротися з усією своєю молодою силою. Чи можуть здаватись, продаватись, виходячи із контакту з нею.
Бути авторитетними для сучасних дітей складно. Ми втрачаємо авторитетність і переходимо до авторитарної поведінки, коли:
- втомлені;
- не дбаємо про себе;
- не розвиваємося;
- розчиняємося в дітях;
- не поважаємо себе;
- плутаємо дітей із собою в їхньому віці;
- не усвідомлюємо своїх емоцій, реакцій та потреб.
Я сьогодні пригадувала фразу Елеонори Рузвельт: «Ніхто не змусить вас відчувати себе неповноцінними без вашого дозволу».
Коли я дивилася відео з дівчиною зі скакалкою, я себе питала — щоб я зробила на її місці. Напевно, я б пішла на стадіон чи додому. А потім би гризла себе, разом з психологом вивчала б, що таке ретрофлексія. І відчувала б себе неповноцінною. Задавленою авторитарністю інших.
Дівчинка Ліза не дозволила змусити відчувати себе так, як до неї ставилася жінка. І, напевно, мене це так зачепило, бо мій внутрішній підліток через цю дівчину на відео вчився.
Я бажаю нам усім відчуття внутрішньої авторитетності, поваги до себе та інших і сили.
Текст публікується з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут