17 березня, 12:02
«Тут сталося 419 злочинів». Мер Бучі розповів про окупацію міста та те, як на нього вдома чекали російські солдати
До повномасштабного вторгнення росіян в Україну місто Буча вважалося одним з найкомфортніших місць для життя. Тут створювалися сім'ї, народжувалися діти. Російська агресія фактично обірвала це все, залишивши скалічені долі громадян і велику кількість безневинно вбитих людей.
Ведуча зізналася меру Бучі, що востаннє була в цьому містечку наприкінці 2021 року, бо вони з чоловіком планували у 2022-му придбати там житло.
Бо Буча – це такий оазис, де можна відпочити емоційно. Тут багато зелені, небагато людей. Тут живе дуже класний такий середній клас. І сьогодні, коли ми їхали дорогою до вас, мене «мурашило» не від того, що ти чуєш про місто, а від того – що ти бачиш.
Тут сталося 419 злочинів по відношенню до цивільного населення, і забути це чи пробачити окупантам – неможливо. Я скажу, що ми ніколи не відчуємо і не зрозуміємо тих відчуттів, які будуть переслідувати або переживати наші захисники, так само як і ніхто не зрозуміє тих, хто пережив окупацію. Щоденно, коли росіяни робили зачистки кварталів у моєму місті, кожна людина, яка лишалася в окупації, фактично була мішенню для знущання.
Анатолій Федорук добре пам’ятає, як починалася окупація.
У ніч з 26 на 27 лютого вулицею Вокзальною по Ірпеню розтягнулася величезна колона російської техніки. Вони як на парад сюди зайшли.
Але через 2 дні українська артилерія знищила їх, фактично врятувавши Київ. Сам мер Бучі переживав окупацію в Бучанській громаді, а дружину і маму 12 березня вдалося вивезти з міста разом із людьми, які виїжджали з лікарні. Донька та сестра залишилися працювати у місцевій лікарні, бо вони лікарі й надавали допомогу постраждалим. Одного вечора, коли Анатолій Федорук прийшов додому, там на нього вже чекали окупанти.
Вони запитали мене: ти мер чи ні? Я сказав, що я б хотів би мати такий будинок, але це будинок мера. Мер виїхав з міста родиною, а я тут наглядаю.
Міській голова зізнається, що як тільки окупанти були розбиті та залишили місто, йому одразу захотілося місто очистити.
Треба, щоб нічого не нагадувало про перебування росіян у нашому місті. Через те ми з перших днів розпочали працювати за планом відновлення, щоб візуально нічого про росіян не нагадувало.
Допомагають відновлювати Бучу міста-побратими. Вони надсилають будівельні матеріали.
З перших днів ми відчували підтримку закордонних міст-побратимів. Найбільший рух солідарності ми отримали після звільнення, коли всі відчули – що таке росіяни. Щодо допомоги, то ми запропонували механізм – допомагати не коштами, бо ж купа бюджетних і юридичних механізмів, а відновленням соціальних чи житлових будинків. Міста-побратими можуть на вибір обрати – в що інвестувати.